Гоголь. Початок

1829 рік. Юний Микола Васильович Гоголь служить судовим писарем у III відділенні Власної Його Імператорської Величності канцелярії в Санкт-Петербурзі (хоча у реальному житті Третє Відділення було не розшуково-кримінальним органом, а службою державної безпеки з досить широкими повноваженнями). Під час несення служби, найчастіше при вбивствах, Гоголя турбують приступи, під час яких його переслідують дивні марення, і в несвідомому стані він записує, здавалося б, безглузді речі.

Несподівано Гоголь знайомиться із знаменитим слідчим Яковом Петровичем Гуро, який відразу відзначає незвичайні властивості молодого писаря: його беззв'язні записи виявляються цінними підказками у розслідуванні, що допомагають дуже швидко викрити вбивцю. Увечері того ж дня, Гоголь, придушений критикою і невпевненістю у власному таланті, в сльозах і безсилої люті спалює усі куплені зразки свого першого наївно-романтичного твору «Ганц Кюхельгартен». Наступним ранком Гоголя відвідує Гуро, який теплим словом підтримує його і радить не падати духом після першої невдачі проби пера, також висловлює вдячність за короткотривалу співпрацю. Гуро збирається розслідувати таємничі вбивства дівчат у Полтавській губернії біля невеликого села Диканька. Гоголь, маючі вночі марева про цю подію, просить Гуро взяти його з собою як помічника та писаря, до того ж він родом із тих місць. Гуро, зацікавлений незвичайними здібностями юнака, з легкістю дає свою згоду і вони вирушають у дорогу.

Прибувши в Диканьку, Гоголь і Гуро починають розслідування. Вбивцю описують як Темного Вершника, причому забобонне населення вкрай неохоче допомагає слідству з Петербурга, особливо в особі місцевого слідчого Олександра Христофоровича Бінха. Там же Гоголь знайомиться з дружиною поміщика Данішевського Єлизаветою, шанувальницею його творчості, до якої починає відчувати (як він себе переконує) платонічні почуття. Знайомиться він і з самим поміщиком Данішевским, людиною дивним і загадковим, що живе з дружиною відокремлено від Диканьки, незважаючи на близьке сусідство. Під час одного з марев Гоголю з'являється Оксана (як виявляється пізніше, русалка). В обмін на допомогу Миколи (впізнати серед русалок відьму, що висмоктує з утоплених силу) вона обіцяє йому допомогти у розслідуванні. На здивування Гуро з'ясовується, що такі ж вбивства відбувалися 30 років тому і для їх розкриття не вчинялися ніякі дії.

Під час чергового марева Гоголю вдається впізнати серед русалок відьму, яка опинилася Ганной з гостьового двору. Вранці Гоголь і Гуро виявляють у занедбаному млині руку (русалки, роздираючи відьму на частини, відірвали їй руку). Гоголь і Гуро припускають, що знайшли Вершника і поспішають до гостьового двору, де виявляють Ганну; у неї відсутня саме та рука, яка була знайдена біля млина. Розлючена відьма легко розправляється з Гуро, після чого нападає на Гоголя, але її вбиває Бінх. Справа розкрита і можна повертатися в Санкт-Петербург. Вночі до нього приходить Оксана в образі Лізи і каже йому, що справжній вбивця на свободі, а Ганна була лише пособницею. У цей час в сараї по сусідству, що загорівся, Вершник б'ється з Яковом Петровичем Гуро, сарай валиться, і всі вважають, що Гуро і Темний Вершник загинули під його уламками. Однак останки Вершника знайдені не були. Гоголь вирішує залишитися і закінчити розслідування самостійно.

Вночі Вершник приходить до гробу Ганни і воскрешає її. Відьма благає у Вершника пробачення, говорячи про дивні здібності Гоголя, але Вершник глухий до її благань. З сараю, де тримають тіло Ганни, лунає крик відьми.

Через кілька днів у Диканьці відбувається нове вбивство: баба Хавронья гине прямо під час побачення при свічках з Поповичем, своїм коханцем. Той залишається живий, але марить про свинячі голови і червоні свита, символ подружньої невірності, який чорт підкидає до порога. Вбивство ініційовано так, наче його зробив Темний Вершник, але Гоголь під час марення малює лист липи («липа» означає підробку), а прокинувшись швидко помічає, що знак Вершника в хаті Хавроньї намальований з помилкою. Коли в будинку виявляється знаряддя вбивства, провину бере на себе чоловік покійної.

На допомогу Гоголю приводять місцевого доктора Леопольда Леопольдовича Бомгарта — людини виключно наукового складу розуму, який заперечує існування нечистої сили. Розтин трупа показує, що баба Хавронья померла не від завданої рани, а від розриву серця через сильний переляк. Її привид починає з'являтися і погрожує пасербиці Парасці, у якої скоро весілля. Гоголя ж знову мучать марева про Оксану та Єлизавету: за словами русалки, щоб навчитися контролювати свій дар, Микола повинен відмовитися від людських прив'язаностей, в першу чергу, від почуттів до Лізи.

Розгадку Гоголь знаходить за допомогою коваля Вакули та доктора Бомгарта: свічка, куплена Параскою у циган (яка горіла під час побачення Хавроньї і поповича), начинена галюциногенами — Гоголь, ледве вдихнувши дим від цієї свічки, бачить один із своїх страхів: Пушкіна, що насміхається над ним, критики котрого своєї творчості він дуже боїться. Зрозумівши, що вбивця — це Параска, яка інсценувала напад Вершника, щоб мачуха не заважала їй вийти заміж. Гоголь викриває її та тікає в ліс. З допомогою чаклунства Параску ловить привид Хавроньї і віддає Вершнику як нову жертву. Гоголь, Яким, Вакула і доктор Бомгарт, намагаючись наздогнати дівчину, почувши її крик, хочуть допомогти, але шлях їм перегороджує вбита Хаврон'я і чаклунством підкидає і кружляє у повітрі. Лише завдяки свічці, запаленій не поміченим для Хавроньї доктором Бомгартом, героям вдається врятуватися. Також відбувається несподіване: привид Хавроньї, зустрівшись один на один з Гоголем, несподівано приходить в жах і з криком «Ні! Не підходь до мене! Темний…» зникає, залишивши Гоголя і його друзів у подиві. Але довго дивуватися не доводиться: Параска знайдена мертвою у човні біля берега річки, а на землі біліє моторошний символ Темного Вершника.

Наступним ранком на гостьовому дворі Гоголь збирає доктора Бомгарта, коваля Вакулу і свого слугу Якима — єдиних людей, кому він може довіряти у всій Диканьці; всі троє погоджуються надати йому допомогу в боротьбі зі страшним супротивником. Непомітно для всіх у старому дзеркалі з'являється усміхнена Оксана. З'ясовується, що серед речей Якова Петровича Гуро залишилася скриня, який той наказав віддати Гоголю в разі непередбачених обставин. Вакула легко розкриває замок скрині, ключа від якої ніхто не міг знайти. Доторкнувшись до замка, Гоголь отримує нове видіння: наступною жертвою Темного Вершника може стати Ліза. Усмішка сходить з обличчя Оксани, і вона зникає.

Глава і перший фільм закінчуються на сцені, де, здавалося б загиблий у пожежі Яків Петрович Гуро оглядає село Диканьку, стоячи на обриві.