Голей Микола Пилипович

Народився 1939 року в селі Бонарівка Ряшівського повіту Львівського воєводства (Польща). 1945 року депортували в Україну. Тут навчався у школі. З 1954 року працював мельником в селі Драгасимів. У січні 1956 року за організованим набором його направили у ФЗУ (фабрично-заводське училище) на Донбас. 1958 року був призваний в ряди Радянської армії. Після демобілізації працював шофером у Чернівцях. З 1966 року аж до виходу на пенсію працював на Снятинському меблевому комбінаті.

Одружений. Виховав сина і дві дочки.

Першим твором Миколи Голея були спогади у співавторстві «Втрачена земля» про його родинне село Бонарівку, виселене у 1945 році з Надсяння. Сьогодні читачу він пропонує у віршованій формі свої нові твори, які об'єднують його особисту долю, долю родини і долю країни, віршованим словом зупиняє прикарпатське буття і перетворює їх у поезію. Відходячи від документалістики, автор уже проявляєє себе самодостатнім співцем покутського буття з усіма його проблемами, демонструє власний поетичний стиль. Без філософських міркувань, просто і виразно, автор освідчується у любові до рідкого краю, навколишньої природи, до героїв-земляків, сильних і незламних духом, карбує політичні негаразди молодої країни.

Творчість Миколи Голея відкрилася в час незалежної України. Довгі роки важкої селянської праці не зломили, навпаки, загострили потребу звернутися, а здобута незалежність країни збудила у нього потяг до слова. Його невеликі поетичні рядки вже побачили гранки «України молодої», «Галичини», «Голосу Покуття». Сюжети його творів — життя, яке його оточує навколо, картини, сповнені любові до землі, на якій виріс і пішов у життя, до Батьківщини, до тих, хто не вернувся з поля бою, непростий період реформ нашого життя. в них душа і непроста біографія автора, що сповна відповідає історії Покутського краю. Стиль його слова простий. В них відсутня повчальність, відчувається і гумор.