Драгасимів

Перша письмова згадка про село Драгасимів в джерелах за 1537 рік.

За архівними даними Драгасимів, «село недавно засноване», у 1561 році налічувало три мешканці, а у 1565 році 10 жителів. У 1631 році польський король Сигизмунд III надав Янові Хроновському і його дружині Христині Завішанці за послуги у боротьбі з татарами урочище (пустку) Драгасимів: «За відвагу дозволяю йому вживати до кінця життя Драгасимів між селами Тучапи і Княже з другої сторони. На цьому місці можна буде селити людей… Відпускаю їм до тієї пустки трьох селян з Княжого: Дениса, Медя і сина». Що стосується значення слова «пустка», або «пустиня», які часто зустрічаються в тогочасних архівних документах Галичини, то за дослідженнями Івана Франка, вони означають незаймані або покинуті землі. А землі прикордонних надчеремошських сіл не раз в своїй історії ставали «пустками», особливо після татарсько-турецьких спустошень, про що і свідчить дарча грамота короля Сигизмунд III Янові Хроновському з дружиною.

1745 року у відродженому після османської навали селі Драгасимів, яке на той час налічувало 12 родин, і де жило лишень 40 віросповідних осіб, для їх дітей отець Петро Левицький на обійстю своєї парафіяльної резиденції при Церкві Святої Параскеви відкрив першу невеличку парафіяльну школу. Вона є найранішою з усіх досі відомих архівних повідомлень про сільські школи не тільки на Снятинщині, але й на усій території Прикарпаття.

В 1841 році в селі була церква святої Параскевії Сербської Снятинського деканату Львівської дієцезії, яка належала до парафії в Тучапах, парохом якої був отець Николай Колянківський, 1803 р.н., висвячений 1830 року. Церква тоді мала 383 віруючих греко-католиків. Сучасна церква святої Параскевії Сербської побудована і освячена в 1848 році. Того ж року в селі проживало 788 греко-католиків, 29 римо-католиків, євреїв – 15; загалом було 832 жителі села.

На початку XX ст. власність дідича Каєтана Криштофовича у Драгасимові становила 4 морги орних угідь, пасовиськ – 21 морг, ліса – 10 моргів. Селяни мали 592 морги поля, лук і городів – 105 моргів, пасовиськ – 21 морг і лісу - 10 моргів. Віруючих греко-католицького віросповідання у селі було 490 осіб, римо-католиків – 5 і 7 євреїв. Всього мешканців в селі проживало 502.

Вісник пошт і телеграфів за 1910 рік нараховує в Драгасимові 721 особу. Зменшення числа мешканців спричинила еміграція селян за океан, яка розпочалася з 1900 року. У виданій у Канаді книзі «Українські піонери» Іван Винничук з Драгасимова називається у числі перших піонерів — українських переселенців до Канади.

В Драгасимові на 30.09.1921 року було 150 будинків, мешканців – 715, на 9.12.1931 року – 164 будинки, а мешканців – 693. Вісник Державний про міста і села Речі Посполитої, виданий у Варшаві в 1933 році, подає на 1 квітня 1932 року наступні дані про Драгасимів: площа села становила 4,98 квадратних кілометрів, здатних до господарювання угідь – 4,85 квадратних кілометрів, орного поля – 3,61 квадратних кілометрів. У 1934-1939 роках село входило до ґміни Залуче Снятинського повіту Станіславського воєводства. Напередодні Другої світової війни село налічувало 720 мешканців, у тому числі 685 українців, 5 поляків і 30 євреїв[1].

У Драгасимові на Переводі був збудований водяний тартак – лісопильня, про який згадує у виданій у Канаді книзі «Вогонь родиться з іскри» Степан Касіян.

Драгасимів з 1942 по 1951 рік був станицею сотні УПА, яка вчинила відчайдушний опір комунізації і колективізації села.Діяльність сотні УПА припинилася після депортації села в влітку 1951 року. Опір виселенню села вчинили останні три бійці сотні, які загинули в збройній сутичці з карателями НКВС-НКДБ. Село понесло важкі втрати в часи Другої Світової війни і у післявоєнний час. Перші депортації відбулися у 1940-41 рр., коли НКДБ арештувало інтелігенцію села і всіх 12 молодих хлопців розстріляли у Станіславській тюрмі у травні 1941 року. Геноцид продовжено шляхом насильної мобілізації в Червону армію — на фронтах Другої Світової війни загинуло 32 драгасимівці, 17 повернулося з війни інвалідами. У протистоянні з розміщеним у селі гарнізоном НКДБ загинуло 13 сільських повстанців, від рук боївки УПА за колабораціонізм і зраду загинуло 6 односельців. 9 осіб померло від голоду 1947 року, який спричинений колективізацією села.

У 1951 році, на Зелені Свята, за участь національно-визвольній боротьбі та за масову підтримку Української Повстанської армії село Драгасимів більшовицькою владою було повністю виселене, у селі осталося, як і в 1561 році, всього три родини. Лише через 10-ліття люди почали повертатися з заслання і відроджувати своє рідне село.

Драгасимів, як міфічний Фенікс, повстав з попелу і руїн, відродився у новій красі, протягом століть жоден завойовник не зміг стерти його з лиця землі. Село стало селом-пам’ятником незнищенності національного духу, вірності українській ідеї і рідній землі.

У селі в 1989 році встановлено пам'ятник односельцям, які загинули на фронтах війни, у 1993 році насипана символічна Пам'ятна могила борцям за волю України, встановлені пам'ятник жертвам комуністичного режиму і пам'ятник Тарасу Шевченку.

У селі збудовано дві каплички і відреставровано закриту комуністами в 1962 році церкву Святої Параскевії Сербської[2], яка належить до УПЦ КП. Пам'ятка архітектури №941. З 2005 р. настоятель — протоієрей Володимир Івасюк.