Голобородько Володимир Ілліч

• Запорізьке (Верхньохортицьке) педагогічне училище (1959–1962), викладач політехнічного навчання;[1]
• Московський державний університет імені Ломоносова, філософський факультет (1964–1970), філософ, викладач філософії;
• Московський державний університет імені Ломоносова, історичний факультет (2 курси).

З 08.1957 по 10.1958 рр. — бетонник, газозварник, Свердловський завод великопанельного домобудування, Луганської області.

З 12.1958 по 08.1959 рр.— газозварник, Запорізький комбінат будівельних деталей.

З 1959 по 1962 рр.— студент Запорізького (Верхньохортицького) педагогічного училища.

З 08.1962 по 10.1962 рр.— вчитель праці, Запорізького спец. інтернату №3.

З 1962 по 1965 рр.— служба в армії, м. Москва.

З 1965 по 1970 рр.— вчитель праці, фізкультури та малювання, Полівановська 8-річна школа Подольського району Московської області.

З 1970 по 1973 рр.— зав. відділу мистецтва, роз'їзний редактор, заступник головного секретаря, газета «Літературна Україна», журнал «Вітчизна».

З 1973 р.— заступник головного секретаря, «Літературна газета», м. Москва.

З 12.1973 по 04.1974 рр.— роздавач інструментів Московського заводу ім. Калініна.

З 04.1974 по 08.1974 рр.— старший редактор газети «Молодой ленинец», м. Калуга.

З 01.1975 по 07.1976 рр.— електрогазозварник, БУ ТЕЦ-25, м. Москва.

З 08.1976 по 04.1982 рр.— викладач естетики й права, ТУ №150.

З 08.1978 р.— літератор, сатирик профільного товариства літераторів «Москва».

З 1978 по 1988 рр.— редактор, рецензент видавництва «Молода гвардія».

З 1984 по 1985 рр.— рецензент газети «Літературна Росія».

З 11.1990 по 09.1991 рр.— головний редактор газети «Самостійна Україна».

З 1993 р.— завліт, актор, комерційний директор театру ЗС України.

З 04.1995 по 04.1999 рр.— політичний оглядач та літературний редактор газети «Вісті з України» («Український форум»).

Батько Ілля Григорович (1917–1985) — учитель історії, географії;

Мати Ганна Григорівна (1919–1994) — учитель української та російської мов і літератури;

Старший син Андрій (1970) — помічник капітана річкового флоту, моторист;

Молодший син Ярослав (1990).

З початку 60-х — у правозахисному русі. В 1970-80-ті зазнав переслідувань, змушений жити за межами України.

Член КПРС (1965–1974), виключений парткомом Спілки письменників України за антирадянську пропаганду та агітацію, наклепи на КПРС і особисто В. Леніна, розкладання молодих літераторів.

Член Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих (1989). Член НСЖУ (з 1995), товариства професіональних літераторів «Москва» (1978).

Лауреат клубу «12 стульев» ("Літературна газета", 1982).

Автор:

• збірка афоризмів (1968, 1986, «самвидав»),
• Книга афоризмів і сатиричних мініатюр «Тези і антитези» (1993),
• збірник поезій «Нетрадиційний сонет» (1999),
• збірник поезій «Святі бажання» (2000),
• добірки поезій, прози в багатьох збірках (Київ, Берлін, Москва, Таллінн, Софія).

Володів білоруською мовою. Захоплювався: народознавством, краєзнавством, історією, філософією, літературою, мистецтвом та наукою.

• Голобородько Володимир Ілліч rada.gov.ua
• Володимиру Голобородьку — 70 // «Отчий поріг». Число 6 (102), 2010. - Стор. 2

• {{ЕСУ}}
• Жулинський М. Він ще не безсмертний... // Нетрадиційний сонет: Поезії. К., 1999
• Марченко В. Гумор – це небезпечно // Творчість і життя: Зб. К., 2001
• Чемерис В. Інтелектуальний, а тому небезпечний // Літературна Україна, 2004, 27 червня.