Головний трибунал Великого князівства Литовського
Трибунал Великого князівства Литовського був найвищим апеляційним судом для шляхти Великого князівства Литовського. Заснований Стефаном Баторієм, Великим Князем Литовським та Королем Польщі, у 1581 році за прикладом Коронного трибуналу Корони Королівства Польського, заснованого у 1578 році. Судді обиралися серед місцевої шляхти, сприяючи шляхетський Золотій вольності. Трибунал припинив своє існування після Третього поділу Речі Посполитої[1].
Заснування Трибуналу
Після юридичних реформ 1563–64 років литовські шляхтичі отримали право апелювати до Великого Князя[2]. Однак за короткий час суд Великого Князя став перевантажений справами; стала очевидною необхідність реформ. Самі шляхтичі вимагали «верховного суду». Трибунал був офіційно заснований 1 березня 1581 року; його перше засідання відбулося 30 квітня 1582 року[3]. В результаті реформа встановила розподіл державної влади: Великий князь був виконавчою владою, сейм законодавчою, а Трибунал та суди нижчих інстанцій — судовою[4].
Судові провадження
У статуті Трибуналу було 20 параграфів, що регулювали його діяльність. Неоплачувані судді обиралися на зборах місцевої шляхти (депутатських сеймиках) на однорічний термін приблизно 2 лютого[2]. Спершу суддя міг бути повторно обраний на посаду лише за два роки, але у 1611 році цей термін був збільшений до чотирьох років[5]. Юридична освіта чи спеціальні знання не вимагалися. Кожне воєводство та повіт надсилали по дві людини із загальної кількості у 42–49 суддів. Рішення приймалися простою більшістю. Юрисдикція Трибуналу поширювалася на шляхту Великого князівства Литовського (Жемайтійське князівство, яке мало привілей на свій власний трибунал, у 1588 році вирішило приєднатися до Трибуналу Великого князівства Литовського)[2]. Він не міг виносити рішення у справах, що стосувалися селян, міщан, духовенства та євреїв[2]. Трибунал розглядав цивільні та кримінальні справи. Згодом його компетенція була поширена на військові та митні апеляції, а також справи щодо несправедливих рішень судів нижчих рівнів[2].
Трибунал зустрічався чотири, а згодом двічі на рік у Вільнюсі, на Кафедральній площі, але згодом місце зборів чергувалося між Мінськом та Новогрудком. Змінюваність місця ускладнювала роботу суду, оскільки персонал, документи та архіви мусили часто переїжджати[2]. Сесії тривали зазвичай біля п'яти місяців[6].
Трибунал мав значний авторитет у шляхти ВКЛ. На його засіданнях головували визнані правознавці (зокрема, великий канцлер литовський Лев Іванович Сапіга: 1604, 1624, 1630)[7].
Але Трибунал не мав органу, який би домагався виконання його рішень. Він делегував це завдання судам нижчої інстанції. У результаті, попри штрафи та інші покарання за невиконання його рішень, Трибунал мав невелику реальну владу і шляхтичі з часом ігнорували його все більше[2].
Примітки
- Jonas Zinkus, ред (1985–1988). «Lietuvos vyriausiasis tribunolas» (lt). Tarybų Lietuvos enciklopedija. II. Vilnius: Vyriausioji enciklopedijų redakcija. p. 606. LCC 86232954.
- Andriulis, Vytautas; Mindaugas Maksimaitis; Vytautas Pakalniškis; Justinas Sigitas Pečkaitis; Antanas Šenavičius (2002). Lietuvos teisės istorija (лит.). Vilnius: Justitia. с. 178–182. ISBN 9986-567-81-5.
- Stankevič, Adam (2013). Lietuvos Vyriausiojo Tribunolo veikla XVIII a. II pusėje: bajoriškosios teisės raiška (лит.). Vilnius University. с. 13.
- Stankevič (2013), p. 5
- Stankevič (2013), p. 90
- Stankevič (2013), p. 341
- ЕІУ
Джерела та література
- Гурбик А.О. Головний Литовський трибунал // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
Посилання
- Головний литовський трибунал // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.