Третій поділ Речі Посполитої
Третій поділ Речі Посполитої — остання з серії зовнішньополітичних акцій стосовно Речі Посполитої з боку Габсбурзької монархії, Пруссії та Росії у 1772, 1793, 1795. Перед першим поділом Речі Посполитої (1772) її територія становила понад 730 тис. км², чисельність населення — понад 11,5 млн осіб, з яких понад 70 % складали селяни, до 20 % — міщани, 6–7 % — шляхта, решту — духовенство.
| ІІІ поділ Речі Посполитої | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Поділи Речі Посполитої | |||||||
 Поділи Речі Посполитої. 1795
Австрійська
Прусська
Російська частки Поділи Речі Посполитої. 1795 Австрійська Прусська Російська частки | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Річ Посполита |
 Австрія Пруссія Росія | ||||||
Історія
Придушення повстання 1794 потягло за собою ліквідацію Речі Посполитої. На основі російсько-австрійського та російсько-прусського договорів, підписаних у Петербурзі відповідно 3 січня й 24 жовтня 1795, вона втретє, на цей раз остаточно, була поділена. Австрії дісталися землі до Пилиці (прит. Вісли) та Західного Бугу на півночі й до Вісли на заході (частини Краківського і Сандомирського воєводств, Люблінське воєводство, частини Холмської землі і Мазовії); разом 47 тис. км², 1,5 млн населення. Пруссія отримала решту Мазовії (з Варшавою) і частину Литви та Білорусі до Німана, а також частину Підляшшя й невеличку частину Краківського воєводства біля Сєвєрського князівства; разом 48 тис. км², 1 млн мешканців. До Росії відійшли Курляндія, решта Литви, Білорусі й Підляшшя, частина Волинського воєводства, частини Холмської землі й Белзького воєводства — разом 120 тис. км², 1,2 млн населення.
Польська держава перестала існувати. 25 листопада 1795 під тиском Катерини II Станіслав-Август у Гродно (нині місто в Білорусі) зрікся престолу. До підписаної 26 січня 1797 в Петербурзі конвенції, як додатку до петербурзького договору від 24 жовтня 1795, була включена таємна стаття, за якою Росія, Австрія і Пруссія зобов'язалися не згадувати у титулатурі своїх правителів назв «Польща», «Польське королівство», ліквідувати польське громадянство, спільно протидіяти спробам відновлення держави. Автори конвенції вважали, що Польща зникла з політичної мапи Європи назавжди і пам'ять про неї повинна загинути. Конвенція послужила основою для укладення союзу Росії, Австрії і Пруссії, який 1815 переріс у Священний союз монархів цих держав — могутнього захисника імперських режимів у Європі, котрий, як вважають деякі дослідники, спричинив черговий, четвертий поділ Польщі 1815 (див. Віденський конгрес 1814—1815).
Див. також
Джерела
- Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. — Львів, 2002.
- Рубльов О. С. Rozbiory Polski Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Соловьев С. М. История падения Польши. — М., 1863. (рос.)
- Костомаров Н. Последние годы Речи Посполитой. — СПб., 1870. (рос.)
- Kraszewski J. Polska w czasie trzech rozbiorów 1772—1797, t. 1–3. Poznań, 1874—1875.
- Korzon T. Wewnętrzne dzieje Polski za Stanisława Augusta (1764—1794), t. 3. Kraków, 1884.
- Balzer O. Reformy społeczne i polityczne Konstitucyi trzeciego maja. Kraków, 1891.
- Kalinka W. Sejm czteroletni, t. 1, cz. 1–2; t. 2, cz. 1–2. Kraków, 1895.
- Łojek J. Upadek Konstytucji 3 maja: Studium historyczne. Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1976.
- Łojek J. Geneza i obalenie Konstytucji 3 maja. Polityka zagraniczna Rzeczypospolitej 1787—1792. Lublin, 1986.
- Łojek J. Dzieje zdrajcy: [Stanisław Szczęsny Potocki (1751—1805)]. Katowice, 1988.
- Bardach J., Leśnodorski B., Pietrzak M. Historia ustroju i prawa polskiego. Warszawa, 1993.
- Topolski J. Historia Polski. Poznań, 2008.