Голод у Московському Царстві 1601-1603

Початком голоду став неврожай 1601 року, який, на думку метеорологів[1], став результатом виверження вулкана Уайнапутіна в Іспанському Перу 19 лютого 1600. Це призвело до накопичення попелу в атмосфері Землі і викликало малий льодовиковий період, що характеризувався 10-тижневими проливними дощами влітку і ранніми заморозками восени[2]. З іншого боку, історики й економісти вказують на те, що в XV—XVII століттях практично всі країни Європи пережили кризу пізнього Середньовіччя, викликану перенаселенням, яке поєднувалися зі зростаючою неефективністю ведення феодального сільського господарства.

Через голод і неврожаї поміщики почали давати своїм селянам «вільну», а інші просто виганяли селян — щоб не годувати, — та, коли голод скінчиться, не втратити права на їх повернення.

В цей час поширювалися розбої та пограбування на дорогах. Багато голодних поринули в Москву, де государ Борис Годунов щедро роздавав гроші з казни (при цьому купці і монастирі займалися спекуляцією і приховували зерно в таємних засіках). В одній Москві за 2 роки від голоду загинуло не менше 127 000 осіб. За деякими оцінками, з 10 млн населення Московського Царства за два роки від голоду померло близько 3-х мільйонів осіб. Поширювалося людожерство.

У Московському Царстві розгорілося повстання Хлопко, з'явилися самозванці, а династія Годунових була скинута — спочатку помер цар Борис Федорович, а потім був убитий цар Федір Борисович з матір'ю.

Голод викликав політичну нестабільність у державі — Смутний час та мав далекосяжні наслідки для демографічного розвитку Московського царства — оскільки значна частина населення кинулася в малонаселені південні і східні регіони країни — пониззя Дону, Волги, Яїка і в Сибір.

• Список голодів