Голозубинецький парк

1850 року Вінцент Красинський продав село Голозубинці польському поміщику та голові судів Віктору-Миколаю Скібневському гербу Слеповрон. Помістя перейшло у спадок одному з його синів — Віктору-Зігмунду, а його нащадок Віктор-Станіслав Скібнєвський став останнім власником цієї території. Його дружину звали Емілія Жураковська. На початку 1860-х років Віктор-Зігмунд розпочав будівництво палацу, створеного у класичному стилі. Місцем для будівництва був обраний схил одного з пагорбів[1]. Палац побудували невеликого розміру та прямокутної форми. Зі сторони партеру він набув вигляду одноповерхової будівлі з фасадом. Архітектором будівлі став майстер з Польщі О. Сосновський[2]. Протягом кінця XIX століття — початку XX століття палац в Голозубинецькому парку отримав декілька прибудов, його було розширено згідно з проектом реконструкції барона Гороха. Після революції 1917 року на території парку містився ветеринарний технікум. З 1956 по 1958 рік у Голозубинецькому парку був організований військовий шпиталь. З 1960-х років була розташовувана протитуберкульозна лікарня, яка функціонує і у XXI столітті[2]. У XXI столітті будівлю використовують як житлові приміщення, якими користуються працівники лікарні. Підвали, що мають декоративне оформлення та склади, використовуються за призначенням[1].

Голозубинецький парк розташований частково на схилі, частково — на березі річки Студениці. На території парку міститься багато кам'яних порід. Є каміння різних розмірів та скелі. Рельєф парку вплинув на принципи його формування. На протилежному боці яру річки Студениці розташовується густий ліс[1]. На плескатому схилі є зелені галявини. При створенні парку були використанні різноманітні прийоми ландшафтного стилю. По різним сторонам паркових алей та доріжок зростає липа європейська, ясен звичайний та гіркокаштан звичайний. Діаметр їхніх стовбурів понад 1 метр. Створена вікова алея сосни чорної. На її території зростає 29 дерев, їх приблизний вік — 150 років. Ще сім рослин ростуть у різних куточках парку[3]. Їхня висота від 22 до 26 метрів, діаметр стовбура від 54,2 до 68,1 сантиметрів[1]. На території парку зростають місцеві і інтродуковані породи, серед яких туя західна, липа срібляста, піон деревоподібний, ялівець віргінський, модрина польська та клен цукристий. Вік дерево 110—120 років. Кількість порід дерев, що зростають у парку, перевищує три десятки. Біля парку розташовується сад з плодовими деревами та кущами. Зростають різні сорти груш, слив, черешень, малини, кизилу, аґрусу, яблуні, смородини чорної, смородини червоної та вишні[2]. На схилі парку зростає тсуга канадська. Її висота 18 метрів, діаметр стовбура 51,9 сантиметрів[3]. Збереженні двоє в'їзних воріт та мур, одні з воріт — функціонують. Для будівництва муру був використаний сірий пісковик. На території парку колись існували деревний розсадник та теплиця[1].

• «Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій. Збірник науково-краєзнавчих праць». Випуск V За матеріалами всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції «Дунаєвеччина в контексті історіїУкраїни», приписькасвяченої 610-ій річниці першої письмової згадки про Дунаївці і 90-річчю утворення Дунаєвецького району 20 вересня 2013 р. — Дунаївці — Кам'янець-Подільський, 2013 рік.

• Вісник інституту педагогічної освіти. Серія географічна. IV Міжнародна науково-практична конференція Еко- і агротуризм: перспективи розвитку
• Парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва, природно-історичні об'єкти — осередки цінного хвойно — широколистяного деревостану Хмельниччини