Голозубинці

Пам'ятний знак на честь воїнів-односельчан які загинули в Другу світову війну

Уперше це подільське село на Студениці згадують у 1530-х роках. Назву поселенню ніби дала скеля «Голий Зуб». Проте це тлумачення не є науковим, а радше ґрунтується на так званій «народній етимології», що виходить зі значення слів сучасної української мови. Більш обґрунтованими слід вважати дані, отримані завдяки системному аналізу природних, соціальних, економічних та мовних чинників появи цього топоніма. Археологічні дані доводять, що землі цього села спочатку використовувалися древніми мисливцями. Це було в часи мезоліту, що охоплював час з 11 по 7 тис. до нової ери. Однак, починаючи з 6 тисячоліття до нової ери, коли настала епоха неоліту, стародавні жителі цієї місцини активно перейшли до землеробської діяльності. Цей історичний факт був зафіксований у первісній назві цього села словами давньоєвропейської (індоєвропейської) мови як «кгала+су+бійа+іна+ці». У швидкій, повсякденній вимові таке слово-речення ще у сиву давнину мало звучати як «кгаласубійінці» тобто майже Голозубинці. Ця сума слів-понять передавала дослівно «у засіках(чи на токах)збіжжям багаті живуть».

За часів пізнього феодалізму (18-19 ст.) Голозубинці були одним з фільварків Дунаєвецького ключа, який належав Красінським (Krasińscy). У 1850 р. генерал Вінцентій Красінський продав ці землі Вікторові Миколаєві Скібнєвському (Wiktor Mikołaj Skibniewski) гербу Сліповрон (близько 1785—1859). Цей шляхтич був головою Прикордонних Проскурівських судів, а дружиною його була Антоніна Залеська (близько 1801—1852). Потім Голозубинці та околиці (села Іванківці та Меланія) отримав п'ятий син Віктора Миколая, Віктор Зигмунд Скібнєвський (1835—1872). А останнім власником села був син Віктора ІІ — теж Віктор, але цього разу вже Станіслав (1864 — помер після І Світової війни). Одружений від був на Емілії Жураковській гербу Сас (фото середини 20-х р. ХХ ст.).