Гончаров Андрій Янович

Андрій (Генріх) Янович народився в родині радянського воєначальника Яна Томовича Лаубе та Анастасії Яківни Судакової.

У 1937 році його батько був арештований і репресований. Ілля Якович Судаков, російський і радянський театральний режисер, брат матері, надіслав їй телеграму, що залишився з двома малолітніми дітьми на руках: «Приїжджай, твої діти — мої діти!». Андрій Гончаров, до реабілітації в 1957 році, був «членом сім'ї зрадника Батьківщини». У зв'язку з цим, Генріх Янович взяв за псевдонім прізвище чоловіка тітки (Олександри Судакової) — Гончаров. Разом з братом, майбутнім відомим поетом-піснярем Феліксом Лаубе, виховувався в сім'ї двічі лауреата Сталінської премії, народного артиста РРФСР Судакова Іллі Яковича і народної артистки СРСР Єланської Клавдії Миколаївни, акторки МХАТ СРСР ім. Горького.

Восени 1941 року Андрій Гончаров у 17 років, добровольцем, вступив у загін винищувачів танків під керівництвом начальника загону Гвоздьова та командира загону Спіріна Звенигородського району Московської області, призначений для партизанської діяльності в разі окупації району німцями. У загоні пробув до середини зими 1942 року, тобто до вигнання німців з району.

У 1942—1943 роках працював електрозварником на шахтах в м. Щекино Московської області. Нагороджений двома медалями.

З листопада 1943 по лютий 1944 рік навчався в училищі ім. Щепкіна, потім переведений в школу-студію при МХТ СРСР ім. Горького, яку закінчив навесні 1948 г. Його однокурсниками були Ігор Дмитрієв і Владлен Давидов. На курс молодше навчався Михайло Пуговкін. Після закінчення студії був запрошений у трупу Центрального Театру Радянської Армії, де пропрацював до 1954 року. Будучи артистом театру, захопився художнім словом, в 1950 році взяв участь в конкурсі читців на краще виконання творів Володимира Маяковського і став лауреатом цього конкурсу, Відчувши своє покликання, він вирішив професійно займатися художнім словом. З переходом на роботу до Мосестради (пізніше перейменовану в ВГКО — Всесоюзне гастрольно-концертне об'єднання) в 1954 році вдруге брав участь в конкурсі читців на краще виконання Маяковського, і знову був удостоєний премії. Під час роботи в ВГКО багато гастролює по Радянському Союзу, а також за кордоном: в Австрії, Польщі, Угорщини, Румунії. З концертами побував на цілинних землях, в Донбасі, а також брав участь в арктичному польоті бригади артистів по крайніх точках півночі і виступив на станції «Північний Полюс-4». За цю поїздку удостоєний звання «Почесного полярника». У 1960 році відбулася поїздка на Шпіцберген (знайомство з радянськими шахтарями). У 1956 році був запрошений на головну роль секретаря Мартинова в кінокартину «Своїми руками», де за відгуком газети «Москвская правда» створив образ радянського комуніста. У 1957 році на VI Всесвітньому фестивалі молоді і студентів у Москві Андрій Гончаров посів перше місце серед читців, йому була вручена золота медаль фестивалю. В подальшому створював літературні композиції, за які отримав звання Заслуженого артиста РРФСР. Працював читцем до своєї кончини в 1996 році. Похований на Головинскому цвинтарі в Москві.

• 1956 — «Своїми руками» — Мартинов
• 1958 — «Над Тисою» — Шапошников, капітан прикордонних військ
• 1958 — «Блакитна стріла» — майор Карпенко, льотчик
• 1958 — «Повість наших днів» — Олексій Коваль

• Лауреат Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Москві (1957).
• Почесна грамота Президії Верховної Ради Естонської СРСР
• Почесний полярник

• Брат — Лаубе Фелікс Янович (поет-пісняр)
• Дружина — Родіонова Галина Михайлівна
• Син — Лаубе Андрій Генріхович
• Онук — Лаубе Андрій Андрійович