Горбатюк Василь Степанович

Народився в селі Митинці Красилівського району на Хмельниччині. закінчив з відзнакою Ужгородське художньо-ремісниче училище, після чого працював на будівництві Братської ГЕС у РСФСР. У 1961-му призваний на строкову військову службу, яку проходив на Чорноморському флоті, був обраний позаштатним інструктором політвідділу флоту з комсомолу, екстерном склав іспити за програмою Вищого військово-політичного училища. Демобілізований у військовому званні лейтенант запасу, після чого працював у м. Хмельницькому: інструктор, завідувач відділу міськкому комсомолу.[1]

Має вищу гуманітарну освіту, закінчив Кам'янець-Подільський педагогічний інститут.

З 1971 року в органах державної безпеки. Починав службу в м. Хмельницькому, згодом — у Києві. Пройшов шлях від лейтенанта до генерал-полковника, від молодшого оперуповноваженого КДБ УРСР до першого заступника голови Служби безпеки України (останню посаду обіймав двічі: був першим заступник голови Служби національної безпеки України (1991—1992), вдруге — в 1997—2001 роках). Є одним з фундаторів національної спецслужби, одним з ідеологів перетворення її «силового» обличчя у правовий формат деполітизованої структури демократичного суспільства. У перші роки незалежності України брав активну участь у формуванні нормативно-правової бази органів безпеки, концептуальних засад їхньої діяльності, керував відповідальними оперативно-розшуковими заходами. Чимало зусиль доклав для зміцнення позитивного іміджу й довіри людей до СБУ. У період служби, коли був заступником голови СБУ й водночас очолював Управління СБУ по Львівській області (1993—1994), внаслідок замаху на життя був поранений з вогнепальної зброї (липень 1994 р.).[2] У 1995—1996 роках був радником голови СБУ з питань інформаційного забезпечення органів державної влади та управління і оперативного зв'язку з ними. Згодом, обіймаючи посади заступника, потім першого заступника голови СБУ, певний час очолював «штабний» підрозділ — Департамент інформаційного забезпечення та управління оперативно-службовою діяльністю.[3] У 2000—2002 роках був радником Генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові України. З грудня 2002-го — у відставці.

Автор книжки публіцистики «Позиція. Публікації, документи, спогади» (К., 2005)[4], яку упорядкував журналіст Сергій Шевченко.[5] У книжці «Назавжди в серці» (2020) вміщено спогад Василя Горбатюка про Володимира Сідака.

Серед захоплень — поезія, автор віршів.

Жив у Києві, де й похований (помер після важкої хвороби). Був одружений, мав сина, доньку та внуків.

Очолював раду громадської організації «Комітет сприяння правоохоронним органам України» та науково-редакційну раду міжнародного громадсько-правового журналу «Комітет». Був головою координаційної ради Всеукраїнського рейтингу професіоналізму і безпеки.

• Орден «За заслуги» III ст. (1998)
• Нагрудний знак «Почесна відзнака Служби безпеки України»
• Медалі, інші відомчі заохочувальні відзнаки

• Горбатюк В. С. Позиція: Публікації, документи, спогади / В. С. Горбатюк. — К. : УВПК «ЕксОб», 2005. — 208, XVI с. ISBN 966-7769-32-1
• Білейчук Ярослав. Українська доблесть і звитяга // Горбатюк Василь Степанович / Білейчук Леся. — Почесні імена України. — Київ : Логос Україна, 2017. — Т. IV. — С. 130. — ISBN 978-966-2457-18-6а.
• Володимир Мельников. Василь Степанович Горбатюк. — Київ : Сайт: imirelnik.io.ua, 2018.

• Всегда в строю. bos.dn.ua.