Горлиця бура

Горлиця бура[3] (Macropygia phasianella) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae)[4]. Ендемік Австралії.

Бура горлиця
?
Горлиця бура

Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Голубоподібні (Columbiformes)
Родина: Голубові (Columbidae)
Рід: Довгохвоста горлиця (Macropygia)
Вид: Горлиця бура
Біноміальна назва
Macropygia phasianella
(Temminck, 1821)[2]
Підвиди

(Див. текст)

Посилання
Вікісховище: Macropygia phasianella
Віківиди: Macropygia phasianella
ITIS: 177207
МСОП: 22690571
NCBI: 115675

Опис

Бурі горлиці є одними з найбільших голубів світу, їхня довжина становить близько 43 см. Вони викорстовують свій довгий хвіст як балансир. Голова, шия і груди рудувато-коричневі, у самців з рожевим відблиском. Горло і нижня частина тіла золоисто-коричневі. Задня частина шиї має зеленуватий відблиск. Верхня частина тіла рудувато-бура, покривні пера на крилах мають рудувато-коричневі краї.

Підвиди

Виділяють три підвиди:[5]

  • M. p. quinkan Schodde, 1989 — східне узбережжя півострова Кейп-Йорк;
  • M. p. robinsoni Mathews, 1912 — узбережжя Квінсленду;
  • M. p. phasianella (Temminck, 1821) — схід і південний схід Австралії.

Поширення і екологія

Бурі горлиці поширені на східному узбережжі Австралії, від Вейпа і Орукуна на півночі до Беґи на півдні та до Азертона і Тувумби на заході. Живуть в сухих і вологих рівнинних тропічних лісах. Є більш поширеними на півночі свого ареалу. Бурі горлиці є переважно осілими, однак на півдні деякі популяції можуть кочувати.

Поведінка

Бурі горлиці мешкають парами і невеликими зграями. Живляться плодами і насінням, зокрема насінням інтродукованої Lantana camara. Розмножуються протягом всього року, однак найчастіше в липні і грудні. Гнізда розміщуються в розвилці двох горизонтальних гілок. В кладці одне, дуже рідко два яйця. Інкубаційний період триває 15-18 днів. Пташенята покриваються пір'ям на 12 день і покидають гніздо на 16 день.

Примітки
  1. BirdLife International (2016). Macropygia phasianella.
  2. Temminck, Coenraad Jacob (1821). An account of some new species of birds of the genera Psittacus and Columba, in the Museum of the Linnean Society. Transactions of the Linnean Society of London (French) 13: 107–130 [129]. doi:10.1111/j.1095-8339.1821.tb00059.x.
  3. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  4. Peters, James Lee, ред. (1937). Check-list of Birds of the World. Volume 3. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 80.
  5. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pigeons. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 22 листопада 2021.

Джерела
  • Pizzey and Knight, "Field Guide to the Birds of Australia", Angus & Robertson, ISBN 0-207-19691-5
  • David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves. A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001, ISBN 90-74345-26-3.
  • Alois Münst und Josef Wolters: Tauben – Die Arten der Wildtauben. 2. erweiterte und überarbeitete Auflage, Verlag Karin Wolters, Bottrop 1999, ISBN 3-9801504-9-6.
  • Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld Hannover 1996, ISBN 3-7944-0184-0.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.