Горлиця синьоголова

Горлиця синьоголова[2] (Turtur brehmeri) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Мешкає в Західній і Центральній Африці.

?
Горлиця синьоголова

Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Голубоподібні (Columbiformes)
Родина: Голубові (Columbidae)
Рід: Африканська горлиця (Turtur)
Вид: Горлиця синьоголова
Біноміальна назва
Turtur brehmeri
(Hartlaub, 1865)
Підвиди

(Див. текст)

Посилання
Вікісховище: Turtur brehmeri
Віківиди: Turtur brehmeri
EOL: 1049791
ITIS: 563622
МСОП: 22690639
NCBI: 215731

Опис

Довжина птаха становить 25 см, враховуючи довгий хвіст. Виду не притаманний статевий диморфізм. Голова і шия яскраві, сірувато-блакитні. Решта тіла рудувато-коричнева. На крилах райдужні зелені плями. Дзьоб біля основи червонувато-сірий, кінчик тьмяно-зеленуватий. Очі темно-карі, лапи червонуваті.

Підвиди

Виділяють два підвиди:[3]

Поширення і екологія

Синьоголові горлиці живуть у вологих рівнинних тропічних лісах і в садах. Зустрічаються на висоті до 750 м над рівнем моря.

Поведінка

Синьоголові горлиці живляться насінням і палими плодами, а також комахами, равликами і личинками. Вони шукають їжу на землі. Гніздяться в заростях поблизу землі або на нижніх гілках дерев, на висоті від 2,5 до 5,5 м над землею. В Камеруні пік розмноження припадає на серпень, у Габоні гніздовий сезон триває з грудня по травень. Гніздо являє собою платформу, зроблену з сухих гілок, корінців і, що незвично для голубів, сухого листя. В кладці 1—2 яйця, пташенята покидають гніздо на 14-й день.

У неволі

Уперше синьоголових горлиць почали утримувати в Лондонському зоопарку в 1870 рокі, перше розмноження в неволі відбулося в 1950 році. Загалом синьоголових горлиць рідко утримують в неволі.

Примітки
  1. BirdLife International (2016). Turtur brehmeri.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pigeons. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 22 листопада 2021.

Джерела
  • David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves. A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001, ISBN 90-74345-26-3.
  • Alois Münst und Josef Wolters: Tauben — Die Arten der Wildtauben. 2. erweiterte und überarbeitete Auflage, Verlag Karin Wolters, Bottrop 1999, ISBN 3-9801504-9-6.
  • Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde — Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld Hannover 1996, ISBN 3-7944-0184-0.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.