Горонда

Горонда́  (місц. Ґоронда́) село в Україні, у Закарпатській області, Мукачівському районі, розташовується на відстані 16 км від районного центру.

село Горонда
Герб Горонди Прапор Горонди
Країна  Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Мукачівський район
Громада Горондівська сільська громада
Код КАТОТТГ UA21040070010034667
Основні дані
Засноване 1550
Населення 4500
Площа 4,31 км²
Густота населення 928,07 осіб/км²
Поштовий індекс 89656
Телефонний код +380 3131
Географічні дані
Географічні координати 48°22′43″ пн. ш. 22°34′05″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря
109 м
Водойми канал "Серне"
Місцева влада
Адреса ради с. Горонда, вул. Духновича, 64
Карта
Горонда
Горонда
Мапа

 Горонда у Вікісховищі

Сучасність

У селі є середня школа, будинок культури із залом на 400 місць, бібліотека, дільнична лікарня, аптека, 2 церкви (УПЦ), стадіон, дитячий садок, торговий комплекс, магазини, ресторан, відділення зв'язку, функціонує залізнична станція, до районного центру курсують 3 автобуси. Сільську раду, протягом 19 років очолює сільський голова Туряниця І.І., який був ініціатором створення Горондівської ОТГ в складі сіл Горонда, Страбичово, Жнятино. Завдячуючи голові сільської ради Туряниця І.І. Горондівська ТГ, одна з кращих в Закарпатській області.

Історія

На території села були знайдені бронзові знаряддя праці епохи пізньої бронзи — раннього заліза (XI—X ст. до н. е.).

Перша згадка про Горонду в історичних документах відноситься до 1550 року.[1]

У 1914 році в селі діяв пункт вишколу УСС. У березні — квітні 1919 року в селі встановлена угорська радянська влада.

Після вигнання нацистських окупантів (26 жовтня 1944 року) 40 жителів добровільно вступили до лав Червоної Армії, 9 — до складу 1-го Чехословацького армійського корпусу. 8 з них за бойові подвиги нагороджені орденами і медалями СРСР, 12 — загинули. В Горонді встановлено обеліск на честь односельців, які загинули у боротьбі з нацизмом.[1] У 1991 році Горонда ввійшла до складу незалежної Української держави.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 4010 осіб, з яких 1957 чоловіків та 2053 жінки.[2]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 3957 осіб.[3]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]

МоваВідсоток
українська 98,95 %
російська 0,70 %
угорська 0,30 %
молдовська 0,03 %

Релігія

Церква Різдва пр. Богородиці. 1894.

Про священика в селі згадують у 1672 р. Вперше про церкву йдеться в 1682 р. Згадка про дерев'яну церкву, збудовану в 1769 р. на старому місці, належить до 1775 року. Ця церква стояла аж до будівництва теперішньої мурованої церкви, яку почали будувати 1894 року за священика Ігнатія Уйгелія і спочатку присвятили св. Михайлу.

Щоб зібрати гроші на церкву, село вирубало і продало ліс. Крім того, грошовий внесок зробила кожна сім'я. Спорудження тривало близько 15 років. У 1893 р. йдеться про напівзбудовану церкву, на добудову якої губернатор Березького комітату Шандор Лоньої виділив 5000 форинтів, які окружний начальник Пінтер вручив пароху І. Уйгелію та кураторам.

Іконостас зробили в 1899 р., а престол взяли зі старої церкви. Посвятили церкву св. Михайлу. Останнє малювання інтер'єру здійснив Соколович за куратора Івана Русинка. В 1997 р. різьбяр із Приборжавського Михайло Росада виготовив новий престол.

У 1998 р. зробили ремонт. До західного та південного входів прибудували пишні портики.

Мурована церква належала від початку 1920-х років православним, що почали переважати в селі, але в 1926 р. була повернута разом з фарою греко-католицькій єпархії, як її майно. (Після цього православна община за три дні вибудувала церкву розмірами 24: 8 м, яку, очевидно, розібрали з приходом радянської влади.)

Туристичні місця

- бронзові знаряддя праці епохи пізньої бронзи — раннього заліза (XI—X ст. до н. е.).

- храм Різдва пр. Богородиці. 1894.

Примітки

Посилання

Погода в селі

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.