Горюни

Горюни — етнографічна група, що сформувалась у XVI ст. на основі давньослов'янського населення стародавньої Сіверщини, Посейм'я та переселенців XVI—XVII ст. Живуть у Путивльському і Білопільському районах Сумської області.[1]

Пізнішим нашаруванням на цьому ґрунті стали переселенці із внутрішніх районів Росії на вільні землі Півдня. Серед них — «служилі — ратні люди», що поселялися в XVI—XVIII ст. для охорони степових кордонів, — стрільці, які після входження Чернігово-Сіверщини до складу Росії (1503—1608) розміщувалися в прикордонних повітах: «у градських воріт караули, московські стрільці на караулі стоять»^{[джерело?]}. Цим ратним людям-однодворцям «в службу» надавалися приміські слободи, а потім і землі, що ними інтенсивно освоювалися.

Цей давній народ Путивльщини створив своєрідну побутову культуру, що поєднала білоруські, російські та українські елементи.

Говірка етнографічної групи горюнів поволі зникає, але її ще можливо почути у виконавиці місцевих пісень Лукерії Андріївни Кошелевої.[2] У мові горюнів є українські, російські та білоруські слова.