Грабовський Леонід Олександрович

З середини 1950-х рр. починається поступове знайомство Грабовського і його середовища з західноєвропейською музикою XX століття, а також забороненими раніше творами радянських композиторів (Шостакович, Прокоф'єв). Композитор стверджує, що п'єса Моріса Равеля «Гра води», яку вони вперше почули у виконанні Святослава Ріхтера 30 червня 1954 р. — це був «незнаний досі світ»[3]. Знайомство з західною музикою відбувалось завдяки поширенню довгогральних платівок, виданню нот донедавна заборонених творів[3] та візитам закордонних оркестрів, які, щоправда, припинились у 1965 р.[2]. Знайомство з музикою відбувалось поступово — спершу твори імпресіоністів, згодом — твори Шостаковича, Прокоф'єва, Стравінського, Бартока (1957—1958), Лютославський (1959, «Жалобна музика»), музика нововіденців (1960), згодом — Пендерецький, Сероцький, Гурецький, Шеффер, Штокгаузен, Беріо, Ксенакіс, Мессіан.

У 1965 р. сформувалась група, яка отримала пізніше назву «Київський авангард», до якої входили, окрім Грабовського, композитори Валентин Сильвестров, Віталій Годзяцький, Володимир Губа і диригент Ігор Блажков. Згодом до них приєднались композитори Володимир Загорцев, Святослав Крутиков, Євген Станкович, Іван Карабиць. Також контакти з середовищем київських авангардистів підтримували Валентин Бібік з Харкова та Анджей Нікодемович зі Львова[4]. Належала до середовища «київського авангарду» і музикознавиця Галина Мокрієва[5].

Протягом 1966—1969 рр. Грабовський викладав композицію в Київській консерваторії. Також працював композитором у сфері кіно та музики до театру[1]. Серед фільмів, до яких він писав музику (загалом 11 художніх та ще ряд науково-популярних фільмів[6]), — «Криниця для спраглих» (1965), «Вечір на Івана Купала» (1968), «Острів Вовчий» (1969), «Людина, яка вміла робити дива» (1969, мультфільм), «В'язні Бомона» (1970), «Осяяння» (1971), «Дріб» (1972, мультфільм), «У світі пернатих» (1974, мультфільм), «Мріяти і жити» (1974, реж. Юрій Іллєнко), «Так тримати!» (1975, мультфільм), «Тяп-ляп» (1977, мультфільм), «Спокута чужих гріхів» (1978), «Червоне поле» (ТБ, 1980) та ін.

1981 р. переїжджає до Москви. Працює дописувачем і перекладачем, а згодом редактором журналу «Советская музыка», час від часу пише музику до кіно[2]. Втім, у Грабовського в Москві не було власного помешкання і він вважав проживання там «безперспективним»[7]. Тому він шукав способів виїхати на Захід.

Спочатку Грабовський думав про те, щоб виїхати до Польщі, де відбувався фестиваль «Варшавська осінь», але зробити це не вдавалось. Проте врешті-решт Грабовському таки вдається виїхати до США, де він проживає з 7 серпня 1990 р[7]. До жовтня 1990 р. живе у Бостоні, після чого переїжджає до Нью-Йорка. Працює вільним композитором, зокрема співпрацює з ансамблем Continuum. Давав гостьові лекції про сучасну українську музику в різних університетах^[яких?][1]. Протягом 13 років працював консультантом з класичної музики у музичному магазині[7]. Вивчає комп'ютерні музичні технології, зокрема Common Lisp[3]^:42.

Нью-Йорк.1995 р. Леонід Грабовський і Юрій Сидоряк на Бродвеї.