Границя пружності

Грани́ця пру́жності (англ. yield limit, yield strength) — найбільше механічне напруження при навантаженні зразка матеріалу, до якого залишкова деформація при розвантаженні не виявляється.

Діаграма деформування металевого матеріалу. Напруження (${\displaystyle \sigma }$) показано у функції від деформації (${\displaystyle \epsilon }$)
1: Границя абсолютної пружності
2: Границя пропорційності
3: Границя пружності
4: Границя плинності σ_0,2

За ДСТУ 2825-94[1]: Границя пружності — найбільше умовне напруження, за якого з обумовленим відхиленням зберігається пружність у разі деформування зразка.

При розтягуванні зразка це напруження спричинюється силою F_пр і визначається за формулою

${\displaystyle \sigma _{np}={\frac {F_{np}}{A_{0}}}}$ [МПа].

Границя пружності (точка 3 на рисунку) є характеристикою не пов'язаною із законом Гука. Її значення може бути як більшим, так і меншим границі пропорційності (точка 2 на рисунку), хоча ці значення є дуже близькими і, як правило, різницею між ними нехтують.

Часто за границю пружності використовують найбільше напруження, при якому забезпечується неперевищення пластичною деформацією деякої величини, що має назву — допуск на залишкову відносну деформацію (зазвичай ${\displaystyle \epsilon =0,05\%}$). Значення границі пружності, отримане на основі цього критерію позначається ${\displaystyle \sigma _{\text{0,05}}}$ і цю характеристику називають умовною границею пружності.