Гребініченко Григорій Іванович

Гребініченко Григорій Іванович народився 26 січня 1942 р.в с. Гута Богуславського району Київської області.

Батько, Іван Іванович Гребініченко, загинув у Другій світовій війні у боях в Румунії, коли Григорію було два роки. Григорій був солістом шкільного хору. Старші класи закінчував в школі-інтернаті в селі Чорноголова на Закарпатті (1959).

Після школи закінчив курси кранівників, працював на будівництвах Києва. З вересня 1961 року і до виходу на пенсію у 2002 працював в управлінні механізації орендно-акціонерної фірми «Київінвест» Київміськбуду.

За сумлінну працю неодноразово нагороджувався медалями, почесними знаками, почесними грамотами Київміськбуду та районної і міської рад,дипломом «Кращий машиніст крану»[1].

Станом на 2021 — ветеран праці, наставник молоді^{[джерело?]}.

Дружина Катерина Михайлівна, мають двох синів — Олександр і Сергій, онуків, правнуків[1].

Григорій Гребінченко співав під керівництвом народної артистки України Любимової Віри Михайлівни, заслужених діячів мистецтв Г. В. Куляби, В. Р. Лисенка, заслужених артистів України С. О. Кропиви, О. О. Чулюка-Заграя, заслуженого працівника культури України Андрійчук Петро Олександрович. Удосконалював свою вокальну майстерність також у студії Палацу культури фірми «Київінвест», під керуванням Валентини Дмитрівни Рождественської. Співпрацює з творчими колективами Центру технічної та художньої творчості «Печерськ» м. Києва.

Виступав у кращих залах Києва й інших міст і сіл України, в країнах Балтії, Молдові, Росії, Японії, Франції, Італії, Мальті, Туреччині, В'єтнамі, Болгарії, Румунії, Греції (в Акрополі). Багато разів співак виїжджав з концертами до ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Також виступає у рідному селі Гута, селі Медвин Богуславського району, де навчався в школі та селі Липівка Бучанського району на Київщині, де мешкає нині.

Учасник Всеукраїнського телемарафону «Пісня об'єднує нас» 1 квітня 2012 року.

• 1982 — Медаль «В пам'ять 1500-річчя Києва»
• 1989 — лауреат ІІІ Всесоюзного фестивалю народної творчості, переможець республіканського конкурсу вокалістів, присвяченого 175-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка[1]
• 2000 — І місце і звання Лауреата на Міжнародному пісенному фестивалі імені М.Машкіна в Закарпатті[1]
• 2002 — Почесна відзнака Міністерства культури За досягнення в розвитку культури і мистецтва
• 2002 — Удостоєний почесного звання «Заслужений працівник культури України»[1]
• 2012 — Лауреат Міжнародної премії за доброчинність Міжнародного доброчинного фонду «Українська хата».
• 2019 — Нагрудний знак «Знак Пошани» (Київ)

• Горнусь до тебе, рідний краю. МА «Саме так». 2007
• О, Боже, путь щасливу дай! МА «Саме так». 2012

•  Ця стаття містить текст з джерела, що оприлюднено на умовах ліцензії CC BY 4.0: Григорій Гребініченко , Микола Рудаков . pisni.org.ua
• «ФАХ БУДІВЕЛЬНИКА І ЗВАННЯ ЗАСЛУЖЕНОГО ПРАЦІВНИКА КУЛЬТУРИ ПОЄДНАВ ГРИГОРІЙ ГРЕБІНЧЕНКО» // Микола Рудаков
• Указ Президента України "Про присвоєння почесного звання «Заслужений працівник культури України» від 4 лютого 2002 року № 97/2002
• Андрійчук Петро.З піснею у серці./Про соліста хору «Дарничанка» Григорія Гребініченка.//Робітнича трибуна: багатотиражка.1992,10 березня. С.1
• Денисова Оксана. Два хори-ювіляри привітали свого соліста Григорія Гребініченка.//Хрещатик: газета.2002,1 лютого. С.3
• Рудаков Микола .Пісня -його життя.// Хата.№ 9(40).Травень 1998,с.6
• Рудаков Микола.Пісня — його життя.//Вісті Богуславщини: газета.1997,18 червня
• Рудаков Микола. З піснею в житті.//Вечірній Київ: газета.1997,12 серпня
• Рудаков Микола. Коли душа співає…/Його чарівний тенор звучав у Акрополі.//Профспілкові вісті: газета.2001,9 березня
• Рудаков Микола Іванович. Щиро поздоровляємо з 60-річним ювілеєм! //Хата.,№ 1(73), січень 2002 р.,с.4
• Соколова С. Він себе вибудував.//Культура і життя: газета.№ 5,3 лютого 2012 року, с.11
• Угнівенко Л. Не мислить свого життя без пісні. //ВІсті Богуславщини: газета.26 січня 2013 р.с.1,3

• https://www.youtube.com/channel/UCrC0tu2Ius1XRD4doPZHCQg — канал Григорія Гребініченка на YouTube
• https://grebinichenko.at.ua/ Григорій Гребініченко — персональний сайт