Чорноголова

Село було заселено ще в I тисячолітті до н. е. Про це свідчать дані археологічних розкопок, зокрема вироби з бронзи та могильник.

Перші письмові згадки про село датуються 1552 роком. У державному податковому списку за цей рік йдеться про те, що Чорноголова належить до володінь Ужгородської домінії графів Другетів. Згідно з урбаром 1691 року Чорноголова й навколишні села на правах округи входила у 4-й дискрит Ужгородської домінії графа Берчені, спадкоємця Другетів.

У давні часи село простягалося на схід від річки Лютянки, в урочищі Солоний. На розвиток ремесел у селі, зокрема гончарства і куховаріння, великий вплив мали переселені в 1788 році словаки, які заснували тут своє поселення. З того часу на розвиток культурних традицій Чорноголови мала вплив культура сусідніх словаків. Дуже важливою подією для економічного і культурного життя села стало прокладення через село в кінці XIX століття вузькоколійної залізниці Дубриничі — Люта, яка зв'язувала Чорноголову із залізницею Ужгород — Великий Березний, а згодом і зі Львовом.

На 1906 рік, коли фірма «Бантлін» закупила ліс в околиці Чорноголови, вузькоколійка досягла 30км довжини. Перед Чорноголовою вузькоколійка мала два відгалуження: одне йшло долиною Бачави під вершину Чело (вис. 623 м над р. м.), друге — паралельно з основною гілкою до складу Лютянки. В 1917—1918 рр. на відрізку Дубриничі—Чорноголова—Лютянка працювало 4 локомотиви, шо свідчить про інтенсивний вивіз деревини з околиці Чорноголови. Привезену на склад у Дубриничі деревину широкою залізницею відправляли на Перечинський лісохімзавод.

У 1933 році в Дубриничах через р. Уж був побудований залізний міст, через який проходила також вузькоколійка. В Чорноголові на той час уже працювала пилорама. В 1937 році вузькоколійка Дубриничі —Чорноголова—Лютянка і використовувала 44 вантажні вагони, один службовий і два вагони для перевезення робітників. Але в 1974 році вона була закрита як нерентабельна.

В 1934 році в селі Чорноголова було відкрито восьмирічку. Директором і вчителем був Варваринець.

Середню школу було відкрито після війни. Директором школи було призначено ветерана війни Коростильова Е. І. У 1955 році відбувся перший випуск учнів Чорноголівської середньої школи.

Велику роль у культурному житті села зіграло товариство «Просвіта», яке, починаючи з 1920-х років, діяло дуже активно. Проводилися мітинги, політичні акції. Місцевий мешканець Іван Шелепець організував театральний гурток, який об'їздив з виставами всі села району. У 1939—1949 роках чимало чорноголівців поповнили ряди карпатських січових стрільців. А Іван Рогач був секретарем уряду Августина Волошина, за що був страчений 1941 року в Бабиному Яру. Така ж доля спіткала і його сестру Ганну, члена уряду Карпатської України.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1581 особа, з яких 740 чоловіків та 841 жінка.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1336 осіб.[2]

Церква св. Миколи. Споруджена в XVII ст. і перебудована 1794 року. Стоїть на Куртаничівському груні. На цьому місті стояла попередня дерев'яна церква, можливо, перша в селі. Будували церкву з ялини триверхої у бойківському або, можливо, лемківському стилі.

Церква св. Миколи

Віддалено від головної дороги, при злитті двох потоків стоїть дерев'яна церква, що належить до найкращих зразків закарпатської барокової архітектури. Церкву збудували з ялини в XVII ст. триверхою, бойківського стилю. У 1751 р. згадують дерев'яну церкву св. Миколи, криту шинґлами, в доброму стані, з двома дзвонами та всіма церковними книгами.

Сучасного «барокового» вигляду набула після перебудови в 1794 р. за священика Василя Івашковича. Згідно з написом на одвірку, перебудову здійснив майстер Матій Химич із села Лучки:

СЫЯ ЦЄРКОВЬ СООРУЖЄНА ВО ВЄСИ ЧЄРНОГОЛОВЬЮ ЧРЄЗЪ МАЙСТРА ХИМИЧЪ МАТІЯ ОБЫВАТЄЛА ЛУЧАСКОГО ПРИ СВЯЩЄНН ІЄРЄІ ВАСИЛІИ ИВАШКОВИЧ РОКУ АΨЧД (1794) МЦА ІЮНІЯ ДНЯ В (2)

Тоді церкву вкрили двосхилим дахом, що плавною площиною покриває заломи гранчастого вівтаря і ширший об'єм нави.

У наві й вівтарі збережено шатрові перекриття, характерні для лемківських і бойківських церков. Над бабинцем — плоске перекриття.

Увагу привертає вежа з декоративно багатим бароковим завершенням: підсябиття з фігурно обробленими кінцями дощок і захисним дашком згори, аркада голосниць, чотирисхиле шатро з приплюснутою банею і ліхтарем. Опасання довкола бабинця і нави підтримується різьбленими стовпчиками, що є характерним елементом лемківських церков Закарпаття. Біля церкви стоїть каркасна дзвіниця простої конструкції.

Згідно з написом на одвірку, перебудову здійснив майстер Матій Химич з села Лучки (тепер на території Словаччини), завершивши роботу 2 червня 1794 року. Маленька одноярусна дзвіниця підкреслено функціональна, але саме своєю простотою підсилює враження від церкви. Особливою подією в історії церкви є те, що з 1 вересня 1913 року по 31 жовтня 1924 року її парохом був о. Юлій Бачинський.

У 2015 році Мукачівською греко-католицькою єпархією в селі Чорноголова придбано дві земельні ділянки під будівництво нової греко-католицької церкви. Влітку цього ж року розпочато будівництво невеликої дерев'яної церкви, більшу частину деревини (оциліндрованого брусу) подаровано греко-католицькою громадою села Лумшори. У грудні 2015 року освячено хрест на подвір'ї церкви і хрести на куполи церкви. В кінці грудня було закінчено будівництво нового греко-католицького храму в селі Чорноголова. 3 січня 2016 року владика Мілан освятив церкву Святого Пророка Іллі. З 21 червня 2015 року парафією опікується о. Олег Григорик.

• Гребініченко Григорій Іванович — заслужений працівник культури України, співак.

• М.Сирохман. П'ятдесят п'ять дерев'яних храмів Закарпаття. К.: Грані-Т, 2008
• Поп И. И., Поп Д. И. В горах и долинах Закарпатья. — М. : Искусство, 1971 г., с. 23-24
• Церква св. Миколи у Чорноголові на сайті Дерев'яні Храми України
• Petr Štěpanek. Podkarpatská Rus v letech 1919—1939. Náchod: Konting, 2008. 168s. ISBN 978-80-903308-2-5.