Грейдер (дорога)

Гре́йдер або Гре́йдерна дорога — ґрунтова дорога, влаштована за допомогою ґрейдера. Термін «ґрейдер» для позначення дороги є побутовим і не вживається у технічній літературі.

Трактор з причіпним ґрейдером Д-20БМ нівелює сільську дорогу

Термін увійшов у вжиток у 20-х роках минулого століття, коли з'явилися перші причіпні ґрейдери, які називалися в той час «дорожніми плугами»[1].

Ґрейдерна дорога створювалася за кілька проходів дорожнього плуга по ґрунту з метою формування двосхилої проїзної частини й бокових канав. Стандартна схема передбачала 12 проходів, що становило приблизно 5-8 км дороги за зміну[2].

Найпростіша ґрейдерна дорога не мала покриття, а була лише профільованою ґрунтовою дорогою. Але завдяки вирівняному поперечному похилу та прорізаним канавам така дорога служила довше й краще, ніж непрофільована ґрунтова польова дорога, особливо в дощову погоду. Для спорудження, точніше, нарізання ґрейдерної дороги не потрібно бригад висококваліфікованих працівників. Достатньо одного машиніста й оператора плугу. Проектна документація була у мінімальному і спрощеному вигляді, або взагалі відсутня. Тому це був дешевий і швидкий спосіб прокладання дороги в сільськогосподарських районах[3].

Перші спроби побудувати ґрейдерну дорогу в Радянському Союзі показали перспективність цього методу, але за умови наявності достатньо потужнього трактора. Під час експериментального спорудження ґрейдера напочатку 20-х років XX століття потрібен був трактор і 3-4 пари коней щоб тягнути дорожній плуг. Керувати таким комбінованим механізмом було дуже складно[4].

Найбільшого поширення ґрейдерні дороги набули в 20-40-х роках минулого століття. Після другої світової війни у зв'язку зі зростанням інтенсивності руху та вагою машин їх майже перестали споруджувати. Лише в окремих випадках ґрейдерні дороги нарізалися на дуже короткий термін, як тимчасова або перехідна стадія будівництва більш вдосконалених доріг[4].

Якщо таку дорогу згодом покривали щебенем, то вона вже називалася «макадам». А після просоченням дьогтем вона отримувала назву «тармакадам»

Примітки
  1. Уорд Кинг, 1915, с. 1-12.
  2. Бабков, 1988, с. 166-168.
  3. Майстрах, 1932.
  4. Бабков, 1988, с. 168.

Джерела
  • Бабков, В.Ф. (1988). Развитие техники дорожного строительства. ISBN 5-277-00156-5.
  • Батюшков, В.Д.; Ветчинкин, Н.С. (1915). Твердые грунтовые дороги.
  • Крыштофович, Ф.К. (1917). Американский способ постройки и починки проезжих дорог.
  • Уорд Кинг, Д. (1915). Применение деревянного утюга на грунтовых дорогах.
  • Майстрах, А.В. (1932). Стандартные методы профилирования грунтовых дорог сельскохозяйственного значения.

Див. також
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.