Гукливий

У селі струмок Великий Звор впадає у річку Вича.

Про заснування села говориться в т. зв. «Гукливському літопису» — додатку до стародавньої сільської метрики, записи в якому робились з 1660 до 1830 року. Село заселене у 1588 році солтисами Іваном Бобкою та Петром Пецьковичем.

У 1588 році Сигізмунд Ракоці дав дозвіл Петру Пецьковичу і Івану Бобці, щоб оселитися у Гукливому.

У 1889 році села Гуклива, Таламаш і Веретечів були об'єднані під назвою Гукливий.

Назви у 1588 — Велика Гуклива, у 1600—1913 — Гуклива, 1773 — Гукливий.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2071 особа, з яких 1028 чоловіків та 1043 жінки.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 2081 особа.[2]

Церква Святого Духа

Святе джерело

У верхньому кінці села знаходиться один з найгарніших ансамблів дерев'яної архітектури у Міжгірсько-Воловецькій долині і на Закарпатті загалом — барокова церква Святого Духа з дзвіницею, XVIII століття, у якій був написаний так званий Гукливський літопис, що являє собою велику історичну цінність.

Можливості дерева як матеріалу розкрито тут повністю і в доцільних лініях конструкції, і в стриманих художніх акцентах. Церква дерев'яна, збудована з ялинових брусів, тризрубна, з трьома зрубами різного розміру. Стіни над піддашшям і дахи покриті ґонтом, вежа — дубовим лемехом. Фундамент складний з річкового каменю на глиняному розчині. Над бабинцем височить квадратна башта з двоярусним бароковим завершенням. Піддашшя, спираючись на випуски зрубів, м'яко охоплює споруду з усіх боків і прикриває ґанок на західному фасаді, який декорований різьбленими стовпчиками. На полотнищах дверей нанесена різьба. Неф і східна частина мають коробовий звід, притвор — плоске перекриття. Завдяки спільній покрівлі над трьома зрубами пам'ятник виглядає компактним, зовні майже не відчувається його трискладова будова. Майстерно складено з масивних колод зрубні стіни. Площини двосхилого, вкритого ґонтом даху, переливаються всіма відтінками смерекової деревини. Вежа з бароковим завершенням — одна з пропорційно надосконаліших серед подібних веж. Стовпчики ґанку профільовано, одвірок має різьблення. Наву та вівтарний зруб перекрито арковим склепінням, бабинець — плескатим.

Частиною бездоганного архітектурного ансамблю є чарівна струнка дзвіниця заввишки вісім метрів, нижній ярус якої зрубний, а верхній, значно видовжений — каркасний. Подібна дзвіниця стояла і в Нижньому кінці, на старому цвинтарі, але її розібрали у 1940-хх роках. Біля церкви збереглися два давні кам'яні хрести. Дзвіниця, квадратна в плані, побудована з того ж матеріалу, що і церква, з рубаним першим ярусом опасанням і каркасним — другим. Шатровий дах дзвіниці і стіни покриті ґонтом. У 1784 році Франц Пеер розмалював Святодухівську церкву. У церкві Святого Духа був написаний Гукливський літопис. З 1998 до 2001 року церква страшенно занепала через байдужість до культурних цінностей місцевої влади. Шинґли (ґонти) прогнили і дощ лив всередину. Найбільше постраждали кутові з'єднання, випуски вінців зрубів, ґанок, опасання. Ціною великих зусиль громадськості наприкінці 2001 року вдалося вкрити новим ґонтом дахи і опасання, але деревина зрубів уражена грибком і в окремих місцях підгнила.

Саме з гукливської церкви розпочалася акція порятунку та привернення уваги до дерев'яних церков. Тоді ж виявилося, що залишилося дуже мало майстрів, здатних виготовити дранку чи ґонти для покриття дахів церков. Увесь ґонт для перекриття церков у Гукливому, Уклині, Ясінях та нової церкви у Великому Бичкові виготовив Іван Молдован з села Щербовець Воловецького району.

Церква св. духа. 1932.

Розповідають, що православну громаду в Гукливому організував російський емігрант священик Пастухов. Ділянку під спорудження церкви виділив зі своєї землі Михайло Ціник, який також був одним із організаторів будівництва. Очолив будівництво інженер з Волівця Михайло Поп. З ним працювали воловецькі майстри Михайло Райчинець, його старший брат, Іван і Павло Тимковичі, Фулитка.

З друкованих джерел відомо, що до спорудження цієї церкви мав відношення талановитий архітектор з російських емігрантів (родом з-під Києва) Всеволод Коломацький. Можливо, він виконав проект цієї своєрідної споруди.

У 1993 р. почали заготовляти матеріали для спорудження нової цегляної церкви, а в 1995 р. довкола дерев'яної церкви вимурували стіни новобудови.

Будівельними роботами керував Федір Лапко, спорудження даху складної конструкції очолив Федір Русин, а бляхарем був Володимир Сідей. Значною була допомога сільського голови М. А. Хмельницького, столярів Михайла Щобака та Петра Порохнавця, всіх селян, які щодня працювали на будівництві.

Влітку 1999 р. дерев'яну церкву, що була всередині новозбудованої, розібрали.

Церква Покрови пр. богородиці. 1923.

У 1649 р. згадують священика Луку. У 1690 р. церкви в селі не було.

У 1778 р. йшлося про дерев'яну церкву. Можливо, її збудували в XVII ст. і саме вона простояла в селі аж до 1923 p., коли закінчили розпочате в 1913 р. спорудження мурованої церкви, очолюване Василем Дубовичем та Михайлом Сидораном.

Пам'ятник чорниці біля мілітарі-садиби «Grün Hof»

Пам'ятник чорниці біля готелю «Наталія»

Мілітарі-садиба «Grün Hof»

Коли чеський дослідник Ф. Заплетал приїхав у 1921 р. в Таламаш, дерев'яна церква вже була всередині новозбудованої. Ф. Заплетал сфотографував старі ікони, різьблені дерев'яні свічники і царські двері, що були згодом передані до церкви в Яблунові коло Воловця. Дерево з церкви дали сім'ї, у якої тоді згоріла хата. Іконостас перенесли до мурованої церкви, але відразу перемалювали. Завдяки описам та світлинам українських учених В. Щербаківського, що здійснив експедицію в Карпати в 1913 р., та В. Січинського відомо, що церква була триверхою, бойківського стилю. Бічні верхи мали по два четверики, а середній — чотири.

Муровану церкву закрили в 1961 р. і планували влаштувати в ній історико-краєзнавчий музей.

Дорош

Дорош - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Гукливий

Згадки: 1864: Dorosó puszta, 1873: Dorosó, 1877: Dorosó, 1882: Dorosó, 1888: Dorosó, 1902: Dorosó, 1903: Dorosó, Dorosó puszta, 1913: Dorosó.

Веретечів

Веретечів — колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Гукливий рішенням облвиконкому Закарпатської області № 155 від 15.04.1967

Перша згадка у 1649: Veretecső, інші згадки 1693: Wereteczow, 1773: Veretecsó, Wereteczo, 1808: Veretecső, Weretečow, Weretecsüv, 1851: Veretecső, 1873: Veretecsö, 1888: Veretecső, 1925: Veretečevo, 1930: Veretečov, 1944: Veretecső, Веретичевъ, 1946: Веретечів.

У 1889 році села Гуклива, Таламаш і Веретечів були вперше об'єднані під назвою Гукливий.

Храми Веретичева

Церква Успіння пр. богородиці. 1935.

Будівництво дерев'яної церкви розпочато в 1934 р. і закінчено в 1935 р. з ініціативи російського емігранта, що опинився в селі у 1930-х роках і проводив релігійні обряди за дуже низьку плату. Головним майстром був Михайло Мучичка. Допомагали йому Юрій Мучичка, Іван Фур, Федір Беца, а дах споруджував професійний інженер з Волівця Михайло Поп.

У 1960-х роках майстер Петро Лях з Волівця вкрив церкву бляхою. Церква маленька, однозрубна, всередині поділена на традиційні три частини. Невеличкий бабинець утворено стовпами, що підтримують хори, а нава має високе аркове склепіння. Споруда не має опасання і розвинутого завершення над вежею. Зовні стіни оббито піками або клинами (дерев'яні дощечки, що при оббиванні утворюють ромбоподібний орнамент) і недавно пофарбовано.

У радянський період церкву намагалися ліквідувати. Голова сільради схилив священика до написання прохання у вищі інстанції про те, що церкву треба закрити.

В 1960 р. церкву оточила міліція та «товариші в цивільному» і зробили спробу винести церковне майно, встигли навіть частково розібрати іконостас, але один з міліціонерів попередив людей, ті прибігли з поля з вилами та граблями і відстояли громадську власність.

Однак 3 жовтня 1961 церкву було знято з реєстрації діючих храмів.

Дзвіниця. XIX ст.

Ільмова

Ільмова - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Гукливий

Згадки: 1645: Ilmowa, 1649: Ilmova

Таламаш

Таламаш — - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Гукливий рішенням облвиконкому Закарпатської області № 155 від 15.04.196

1625: Talamás (DEZSŐ 271), 1645: Thomolas (MAKKAI 346), 1773: Talamas, Talamass (LexLoc. 55), 1808: Talamás (LIPSZKY: Rep. 669), 1851: Talamás (FÉNYES 4: 171), 1873: Talamás (Hnt.), 1888: Talamás (Hnt.), 1925: Talamaš (ComBer. 153), 1944: Talamás, Таламашъ (Hnt.), 1946: Таламаш (ZO).

Храм Покрови пр. богородиці. 1923.

У 1649 р. згадують священика Луку. У 1690 р. церкви в селі не було.

У 1778 р. йшлося про дерев'яну церкву. Можливо, її збудували в XVII ст. і саме вона простояла в селі аж до 1923 p., коли закінчили розпочате в 1913 р. спорудження мурованої церкви, очолюване Василем Дубовичем та Михайлом Сидораном.

Коли чеський дослідник Ф. Заплетал приїхав у 1921 р. в Таламаш, дерев'яна церква вже була всередині новозбудованої. Ф. Заплетал сфотографував старі ікони, різьблені дерев'яні свічники і царські двері, що були згодом передані до церкви в Яблунові коло Воловця. Дерево з церкви дали сім'ї, в якої тоді згоріла хата. Іконостас перенесли до мурованої церкви, але відразу перемалювали. Завдяки описам та світлинам українських учених В. Щербаківського, що здійснив експедицію в Карпати в 1913 р., та В. Січинського відомо, що церква була триверхою, бойківського стилю. Бічні верхи мали по два четверики, а середній — чотири.

Муровану церкву закрили в 1961 р. і планували влаштувати в ній історико-краєзнавчий музей.

Село засновано в середині XVII ст. У 1880-х роках згадують маленьку дерев'яну церкву, подібну до каплички. Тоді в селі було 97 греко-католиків. Класична верховинська дзвіниця (можливо, згадана раніше церква) стояла на кладовищі до 1954 p., коли її блискавично розібрали внаслідок антирелігійної кампанії.

У кінці XIX ст. історик Т. Легоцький писав, що в цьому селі була маленька, подібна до каплиці, дерев'яна церква. Можливо, йшлося про дзвіницю, що стояла на старому кладовищі. Дзвіниця занепала в кінці 1940-х років унаслідок антирелігійної кампанії, її розібрали за кілька годин у 1954 р.

У 1934 р. в селі збудовано дерев'яну православну церкву Успіння пр. Богородиці.

Якщо, пройшовши церкву, рухатись далі до урочища Думка, то неподалік від туристичного маршруту на гору Великий Верх, можна потрапити до так званого Святого джерела — криниці з цілющою водою. Криниця освячена, за цілющою водою приїжджають не тільки мешканці з різних куточків України, а і іноземні туристи.

У селі розташовані єдині в Україні одразу два пам'ятники чорниці, яку на Закарпатті називають яфина та єдина на пострадянському просторі мілітарі-садиба, що має назву «Grün Hof».

- У селі розташовані єдині в Україні одразу два пам'ятники чорниці,

- Святе джерело — криниця з цілющою водою

- деревяний храм Святого Духа з дзвіницею, XVIII століття

• Церква і дзвіниця в Гукливому на сайті «Дерев'яні храми України»