Гусари (Австро-Угорщина)
Гусари (Цісарсько-королівські гусари) — як і драгуни та улани були складовою частиною кавалерії Збройних Сил Австро-Угорщини.
15 травня 1867 року Австрійська імперія трансформувалася у дуалістичну монархію (Австро-Угорщину). Причиною цьому була поразка Австрії у війні проти Пруссії, яка послабила монархію і змусила її піти на поступки угорцями. Отримавши автономію, угорці почали створювати і власну армію — Ландвер Угорського королівства, тобто угорське ополчення, яке не входило до складу спільної австро-угорської армії. В Ціслетанії (австрійські частині імперії) також був створений власний ландвер. Таким чином, в Австро-Угорщині було три різні армії: спільна, королівський угорський ландвер та цісарсько-королівський ландвер. Кожна з них мала власні кавалерійські підрозділи.
Створення
- До складу Спільної армії входило 16 полків гусарів, а до королівського угорського ландверу — 10. Традиційно найбільше рекрутів для підрозділів гусарів набирали в Угорському королівстві, до якого входили також Банат (північна частина Сербії), Трансильванія (тепер в Румунії), Хорватія, Словаччина (тоді Верхня Угорщина). Більшість полків (крім деяких винятків) теж базувалися там.
- Полк гусарів цісарсько-королівської армії складався з двох дивізіонів, в кожному з яких було 3 ескадрони. Крім того, входили різні допоміжні підрозділи: телеграфна служба, запасні ескадрони, інженерні взводи.
Полки уланів Цісарського-Королівської армії
Назви полків вказані станом на 1914 рік:
- Гусарський полк Імператора № 1
- Гусарський полк Фрідріха Леопольда Прусського № 2
- Гусарський полк графа фон Хадіка № 3
- Гусарський полк Артура герцога Коннаут і Стратхорн № 4
- Гусарський полк графа Радецького № 5
- Гусарський полк короля Вюртембергу Вільгельма ІІ № 6
- Яберенсько-Куманський гусарський полк імператора Німеччини і короля Пруссії Вільгельма ІІ № 7
- Гусарський полк Терстянського № 8
- Гусарський полк графа Надашдь № 9
- Гусарський полк прусського короля Фрідріха Вільгельма III № 10
- Гусарський полк короля Болгарії Фердинанда І № 11
- Гусарський полк № 12
- Гусарський полк Вільгельма, кронпринца німецького рейху і кронпринца прусського королівства, № 13
- Гусарський полк Колошварі № 14
- Гусарський полк ерцгерцога Франца Сальватора № 15
- Гусарський полк графа граф Ікскюль-Ґюлленбанда № 16
Полки уланів Ландверу
Станом на 1914 рік в угорському ландвері було 10 полків гусарів:
- Будапештський № 1
- Дебреценський № 2
- Сеґедський № 3
- Сабадський № 4 (Сабадка — угорська назва тепер сербського місто Суботиця)
- Кошицький № 5
- Залаеґерсегський № 6
- Папаський № 7(місто Папа в Угорщині)
- Печський № 8
- Марошвашаргейський № 9 (Марошвашаргей — місто в Трансильванії, тепер Румунія)
- Вараждинський № 10 (Вараждин — місто у Хорватії)
Уніформа
Чако
Чако — військовий головний убір, який походить саме з Угорщини. Слово «чако» походить від угорського «csákós süveg» (висока шапка). Чако було частиною уніформи угорських гусар ще з XVIII ст.
Чако угорських гусарів було обшите тканиною, колір якої відповідав полковому стандарту.
Аттіла
Штани
Штани (нім. Stiefelhose) мали специфічний покрій, зумовлений родом військ. У верхній частині широкого покриття, штанини звужуються і заправляються в чоботи. Спереду на стегні одна кишеня. Частина штанів на сідницях могла бути обшита для зміцнення ще одним шаром сукна такого ж кольору.
Чоботи
Чоботи гусарів називалися «чізма». Вони відрізнялися від взуття інших кавалеристів тим, що були елегантнішими. Наприклад, край халяви чобота був прикрашений 8 мм шнуром. Спереду зверху — маленька квіточка діаметром 2,5 см. В офіцерів шнур був заплетений, а квіточка під час парадів могла бути золотого з чорним кольорів.
Розпізнавальні кольори цісарсько-королівських полків
| Полк | Аттіла | Маслини (ґудзики) | Обшивка чако |
|---|---|---|---|
| 8 | темно-синій | жовтий | рубіновий |
| 3 | темно-синій | жовтий | білий |
| 1 | темно-синій | жовтий | темно-синій |
| 15 | темно-синій | жовтий | сивий |
| 5 | темно-синій | білий | рубіновий |
| 9 | темно-синій | білий | білий |
| 13 | темно-синій | білий | темно-синій |
| 11 | темно-синій | білий | сивий |
| 14 | світло-синій | жовтий | рубіновий |
| 2 | світло-синій | жовтий | білий |
| 10 | світло-синій | жовтий | світло-синій |
| 6 | світло-синій | жовтий | сивий |
| 4 | світло-синій | білий | рубіновий |
| 12 | світло-синій | білий | білий |
| 7 | світло-синій | білий | світло-синій |
| 16 | світло-синій | білий | сивий |
Озброєння
Стандартним озброєнням гусарів, як і інших кавалерійських підрозділів, був карабін Штаєр, який характеризувався високою скорострільністю. ЇЇ заряджання здійснюється за допомогою обойми з п'ятьма набоями поміщеними в металічну пачку, яка залишається в магазині до використання всіх набоїв. Офіцери мали офіцерські револьвери. Також револьвери (Gasser Armeerevolver M 1870/74) могли бути у рядових, які не мали гвинтівки. Патронташ, виготовлений з коричневої шкіри, був прикріплений на поясі.
Також використовувалася кавалерійська шабля Kavalleriesäbel M 1869, тобто зразка 1869 року. Ефес офіцерської шаблі був прикрашений посрібленою ниткою. До кожної шаблі був прикріплений темляк — петля з ременя або стрічки. Вона відрізнялася своїм кольором у офіцерів різного рангу та рядових.
Література
- Johann C. Allmayer-Beck, Erich Lessing: Die K.u.k. Armee. 1848—1918. Verlag Bertelsmann, München 1974, ISBN 3-570-07287-8.
- Das k.u.k. Heer im Jahre 1895 Schriften des Heeresgeschichtlichen Museums in Wien — Stocker Verlag, Graz 1997
- k.u.k. Kriegsministerium «Dislokation und Einteilung des k.u.k Heeres, der k.u.k. Kriegsmarine, der k.k. Landwehr und der k.u. Landwehr» in: Seidels kleines Armeeschema — Herausg.: Seidel & Sohn Wien 1914
- «Adjustierungsvorschrift für das k.u.k. Heer, die k.k. Landwehr, die k.u. Landwehr, die verbundenen Einrichtungen und das Korps der Militärbeamten» von 1867 Herausgegeben durch das k.u.k. Kriegsministerium Wien. Fassung von 1911/1912