Гіркокаштан японський

Гіркокашта́н япо́нський (Aesculus turbinata) — отруйна багаторічна рослина родини сапіндових. Ендемік Японських островів. Декоративна, технічна та харчова культура.

Гіркокаштан японський
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Сапіндоцвіті (Sapindales)
Родина: Сапіндові (Sapindaceae)
Рід: Гіркокаштан (Aesculus)
Вид:
Гіркокаштан японський (A. turbinata)
Біноміальна назва
Aesculus turbinata

Опис

Могутнє дерево заввишки 20-30 м.[1] Кора сіра. Молоді гілки запушені. Листки пальчасті, складені з 5-7 листочків. Кожен листочок ланцетної форми, завдовжки 15-35 см, завширшки 5-15 см. Черешки завдовжки 7,5-25 см, голі або запушені. Колір листя яскраво-зелений, нижня поверхня світліша, з добре помітними жилками (18-26 пар).

Суцвіття — конічна або циліндрична волоть 15-25 (зрідка до 40) см завдовжки. Квітки двостатеві, білі або жовтуваті, з жовтою плямою при основі пелюсток, яка згодом стає червоною. Бічні відгалуження квітконоса до 5 см завдовжки, квітконіжки  — до 3-4 мм. Чашечка дзвоникувата, 3-5 мм завдовжки. Оцвітина густо запушена. Пелюсток 4 (рідше — 5), їх довжина становить 7-12 мм. Тичинок 6-7, вони запушені, завдовжки 10-18 мм; пиляки запушені. Маточка волосиста. Плід — оберненояйцеподібна або яйцеподібна коробочка завширшки до 5 см. Оболонка плоду завтовшки 3-6 мм, блідо-коричнева, вкрита дрібними бугорками. Всередині плоду містяться декілька коричневих насінин з великими білуватими плямами; їх діаметр становить 2,5-3 см.

Насіння отруйне через великий вміст сапонінів.[2]

Число хромосом 2n = 40.

Екологія та поширення

Надає перевагу вологим, але добре дренованим ґрунтам, світлим місцям або напівзатінку. Невибагливий до фізичних показників ґрунту: може рости на піщаних, глинистих, суглинистих; з кислою, лужною і нейтральною реакцією. Вид доволі морозостійкий, хоча може ушкоджуватися весняними приморозками.

Квітне у травні-липні. Плодоносить у вересні. Висохле насіння швидко втрачає схожість, а вологе (свіже), навпаки,  — швидко проростає. Схожість підвищується, якщо сіяти насінини білуватою плямою донизу.[3]

Ареал виду доволі вузький і не виходить за межі Японії. Ця рослина поширена на островах Сікоку, Хоккайдо, в північній і центральній частинах острова Хонсю. Зростає у вологих листяних лісах, особливо вздовж річок і в улоговинах. У горах підіймається на висоту 2000 м над рівнем моря.

Застосування

Гіркокаштан японський відомий в культурі з XIX століття. Його часто вирощують в Європі, Китаї, США як декоративну рослину, інколи плутаючи цей вид з гіркокаштаном китайським.[4] Вид є перспективним для розповсюдження в країнах з помірним і вологим кліматом. Якщо насіння висівають восени, то проростки потрібно захищати від морозів у холодному парнику. Весняні посіви захисту не потребують. Гіркокаштан японський добре переносить пересадку (навіть великі саджанці).[5]

У господарстві використовують деревину японського гіркокаштана, яка має світлий колір і не надто виразний малюнок. Вона йде на виготовлення меблів, побутового начиння.[5]

Є свідчення, що в їжу можна вживати листя[6], хоча це твердження піддається сумніву через ризик отруєння сапонінами. Також використовують насіння, яке висушують і перемелюють на борошно. Щоб звільнити насіння від отрути, його попередньо вимочують у воді від 2 до 5 діб. Завдяки великому вмісту сапонінів насінням цього виду можна замінити мило. З цією метою його подрібнюють і замочують у гарячій воді, отриманий мильний розчин придатний для прання одягу, миття рук, але не посуду.

Синоніми

  • Aesculus dissimilis Blume
  • Aesculus turbinata f. pubescens (Rehder) Ohwi ex Yas Endo
  • Aesculus turbinata var. pubescens Rehder
  • Pawia dissimilis Kuntze
  • Pawia turbinata Kuntze

Джерела

  1. Nianhe Xia, Nicholas J. Turland: Aesculus. У Flora of China, Том 12, 2007, с. 2-4.(англ.)(pdf; 197 kB)
  2. Buchanan, R. 1987. A Weavers Garden. Loveland, Colorado, Interweave Press. с. 230(англ.)
  3. The Plantsman. Vol. 4. 1982–1983. Royal Horticultural Society 1982.(англ.)
  4. James W. Hardin: Studies in the Hippocastanaceae V. Species of the Old World. Brittonia, Том 12, 1960, с. 26-38.(англ.)
  5. Bean. W. Trees and Shrubs Hardy in Great Britain. Vol 1 — 4 and Supplement. Murray 1981.(англ.)
  6. G. Kunkel. Plants for Human Consumption. Koeltz Scientific Books, Box 1360, Koeni- gatein, West Germany. 1984. с. 393(англ.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.