Давид Анахт

Найбільшу популярність здобув трактат Давида Анахт «Визначення філософії». У цьому трактаті Давид засуджує скептицизм та релятивізм, відстоює значення та цінність філософської думки. Філософію він поділяє на теоретичну та практичну. Вихідним початком теоретичної філософії, на його думку, є пізнавальна здатність душі, яка спирається на практичні потреби людини; метою  філософії є осягнення сущого. Практична філософія, на основі результатів теоретичної, повинна вести душі людей до чесноти. Вказівка ​​шляхів уникнення зла, прагнення до духовного піднесення та самовдосконалення — головне, на думку Давида, призначення філософії. 

Щодо філософії Давид Анахт вирізняв шість підходів-визначень: 

1. Філософія є не лише наука про суще, але і про суще як таке, тобто про природу сущого. 
2. (За Платоном) Філософія є наука про божественні та людські речі (тобто, філософія оперує крайніми або граничними категоріями). 
3. Філософія є турботою про смерть; при цьому смерть розуміється тут не в буквальному сенсі, але в логічному, як становлення, не пусте і не позбавлене призначення, але таке, в якому досягається мета так чи інакше присутня в кожному моменті. 
4. Філософія є уподібненням до Бога. При цьому таке уподібнення знову слід розуміти логічно; тобто в аспектах загальноякісних, різноякіснісних, різновиди та символічному; та якщо філософія є уподібнення Богові, то це не є якесь приватне уподібнення, але щонайзагальніше. 
5. (За Аристотелем) Філософія є «мистецтво мистецтв та наука наук». При цьому коли ми говоримо «Наука наук» або «мистецтво мистецтв», перша категорія в цих двох парах понять, очевидно, має набагато більш загальний характер. Геометрія, наприклад, є теж наука, фонетика є теж наука і т. д., але ні те, ні інше не є ні «наукою наук», ні «мистецтвом мистецтв». 
6. Якщо філософію визначають як «любов до мудрості», використовуючи етимологію самого терміна «філософія», що, в такому випадку, є власне мудрість  ? Мудрість є мета самого розуму, або істинна наука про суще, тобто про Бога. При цьому Давид Анахт проводить п'ять розрізнень здатності пізнання: відчуття (завжди лише часткове), уява (часткове знання про відсутню річ), думка (заснована і не заснована на знанні причин), роздум (загальне знання, засноване на знанні причин) та розум (наукове знання). 

Щодо сущого Давид Анахт вирізняв чотири основні запитання-підходи: чи існує суще ? що є суще ? яка сутність сущого ? для чого існує суще ? 

1. Перше запитання припускає свої власні три запитання: запитання про завідомо несуще (фантастичний козла-олень), про сумнівно суще (надзоряне небо або антиподи), про безперечно суще (людина, кінь, орел). 
2. На друге запитання відповідь може бути отримана за допомогою імені, або за допомогою визначення; ім'я відповідає на питання: «що це таке ?»; визначення є підведенням істотного приватного під загальне, так, щоб виявлялася природа визначається. 
3. Тут же виникає відповідь на третє запитання, оскільки розгорнуте визначення порівняно з простим ім'ям якраз і містить у собі всі ознаки, які відповідають на запитання: яке суще? (Тобто, запитання про те, що таке суще і яким власне є суще — це те саме запитання, сформульоване в різних аспектах.) 
4. Відповідаючи на четверте запитання, про мету сущого, Давид, серед іншого, виводить положення про те, що людина існує для «окраси сущого»; при цьому знання повинне служити духовному піднесенню людини («Необхідно знати, що філософія існує для того, щоб ошляхетнити та прикрасити людську душу»).