Платонізм

Платонізм (Платонічний реалізм) — філософська традиція, що виникла (бл. 385 р. до н. е.) у грецькій Академії Платона (427–347 рр. до н. е.), учня Сократа і вчителя Арістотеля. У період середнього платонізму (I ст. до н. е. — II ст.) інтерес зосереджувався на думці Платона про Бога та надчутливий світ. Згодом філософи Александрії (див. Плотін) творчо систематизували ці та інші аспекти роботи своїх попередників у неоплатонізм. Роботи платонічного характеру створені такими авторами як Августин Блаженний, Боецій, та Макробій передали платонізм середньовічному Заходу. Вплив арістотелізму у XIII столітті привів до тимчасового затемнення, але в епоху Відродження, платонізм підтриманий такими вченими як Фічіно і Микола Кузанський, знову заявив про себе і мав величезний вплив на малярів та вчених, таких як Сандро Ботічеллі і Герберт Спенсер, у рівній мірі на філософів і богословів (див. Кембриджські платоністи). Незважаючи на спростування платоністичної космології сучасною наукою, його елементи все ще пронизують західну думку в різноманітних сферах від реалістичної логіки (див. реалізм) до християнської етики.

Антична філософія
Шаблони · Категорія · Портал

Вчення
Платон в Нюрнберзькому літописі

Платонічний реалізм є філософським терміном, що окреслює теорію реалізму стосовно існування метафізичних ідей. Тому, інколи, доктрина Платона зветься Платонічним ідеалізмом. Сам Платон описує осідок ідей в діалозі «Федр» так:

Занебесну область не оспівав ніхто серед тутешніх поетів… Вона ж ось яка: цю область займає безколірна, неокреслена, невідчутна сутність, істинно існуюча, зрима лише годувальнику душі — розумові; на неї і скерований істинний рід знання.

Занебесна область перебування ідей увійшла в традицію під назвою «Гіперуранія» («Федр»). Це місце над небом і над космосом, яке, однак, не є якесь локальне місце, а скоріш — вираження позапросторності. Гіперуранія є образ непросторового, надфізичноого світу. Явище «другої навігації» — відкриття надчутливого, надприродного світу і надання йому статусу істинного, правдивого буття — момент, принциповий для розуміння платонізму. Раніше, до Платона, філософія фізису шукала причини феноменів у реальностях фізичного порядку. Платон же стверджує, що будь-яка річ фізичного світу має вищу і останню причину в метафізичній реальності. Таким чином, лише з відкриттям «другої навігації» можна з достатньою коректністю говорити про опозиції матеріалізму та ідеалізму. Ідеї Платона є сутністю речей, тим, що робить кожну річ саме «тою», даною, а не іншою. Іншими словами, ідеї — це те, що робить кожну річ тим, що вона є. Платон вживає термін «парадигма», вказуючи тим самим, що ідеї творять позачасову (постійну) модель кожної речі. Платон розуміє надчутливу реальність як єрархію ідей: нижні ідеї підпорядковані верхнім. На вершині єрархії — ідея Блага в собі — вона нічим не зумовлена, а звідси, абсолютна. У діалозі «Держава» Платон пише про неї як про ту, що породжує саме буття. Чуттєво збудований світ (космос) збудованим ідеями. Фізичний світ походить від ідей. Чуттєвий світ у Платона є досконалим порядком (космосом), що є вираженням логоса над сліпою необхідністю матерії. Матерія є леговищем чуттєвого, за визначенням Платона, — це «хора» (просторність). Вона перебуває у владі безформенного і хаотичного руху.

Див. також

Джерела

Посилання

Дейвіс Е. Б. «Нехай платонізм помре»

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.