Давид д'Анже

Давид д'Анже (фр. David d’Angers, справжнє ім'я П'єр Жан Давид; 12 травня 1788, Анже 15 січня 1856, Париж) — французький скульптор і медальєр першої половини 19 ст., майстер меморіальної пластики.

Давид д'Анже
Pierre Jean David
Худ. Карл Христіан Фогель фон Фогельштейн. «Портрет Давида д'Анже», 1830 р
При народженні Pierre Jean David
Народження 12 березня 1788(1788-03-12)[1][2][…]
Анже, Мен і Луара
Смерть 6 січня 1856(1856-01-06)[3][4][…] (67 років) або 5 січня 1856(1856-01-05)[5] (67 років)
  Париж, Франція
Поховання Пер-Лашез
Країна  Франція[6][7]
Навчання Національна вища школа красних мистецтв і Французька академія в Римі (1815)[8]
Діяльність скульптор, політик, медальєр, ілюстратор
Вчитель Philippe-Laurent Rolandd, Jean-Jacques Delussed, Жак-Луї Давід і Огюстен Пажу
Відомі учні Eugène Faured, Guillaume-Alphonse-Harang Cabassond, Pierre-Jules Cavelierd, Adolphe-Victor Geoffroy-Dechaumed, Hippolyte Maindrond, Aimé Milletd, Auguste Ottind, August Julius Streichenbergd, Didier Débutd і Карре-Беллез Альберт-Ернест
Працівник Національна вища школа красних мистецтв
Член Інститут Франції, National Constituent Assemblyd і Академія красних мистецтв Франції
Твори cardiotaph of Jacques Nicolas Gobertd, François-Joseph Lefebvre's tombd і Statue of Thomas Jeffersond
Діти Robert David d'Angersd
Нагороди

 Давид д'Анже у Вікісховищі

Життєпис

Народився в місті Анже. Батько, колишній солдат, був провінційним різьбярем-скульптором та майстром-декоратором. Перші художні навички юнак отримав у батька в майстерні та в Центральній школі міста Анже, де його вчителем був Жан-Жак Делюссе. Бажання податися в Париж на навчання викликало спротив батька. Юнак відповів спробою самогубства. Родина поступилася вимогам юнака, батько та сестри зібрали сорок п'ять франків на дорогу. До родинної суми вчитель Жан-Жак Делюссе додав власні п'ятдесят франків…

Майстерня художника Ж.-Л. Давида і зміна прізвища

Митець-початківець 1808 року працював помічником скульпторів-декораторів, що працювали над декором тріумфальної арки Карусель та над фризами в палаці Лувр, котрий тоді перетворили на музей трофейних захоплень Наполеона Бонапарта. За власні твори 1809 року він отримав медаль в Академії мистецтв.

На здібного митця-початківця звернув увагу художник Жак-Луї Давід, що сприяло переходу в його майстерню для удосконалення малюнку. Саме через збіг прізвищ П'єр Жан Давид обрав новий псевдонім — Давид д'Анже, під яким і увійшов в історію мистецтв. Успіхи митця-початківця були помічені і на його батьківщині, муніципалітет міста Анже надав йому стипендію у 600 франків.

Малий за віком, він не брав участі в революційних подіях 1789-1793 рр., але зберіг республіканські політичні уподобання.

Після поразки Наполеона І та його заслання на дальній острів — у Франції відродили монархію.

Стажування в Італії

1810 р. він виборов другу премію зі скульптури в Академії, а 1811 р. — першу, котра надала йому право стажування в Римі (Римська премія). Він відбув в Рим, де вивчав твори італійських скульпторів доби відродження та бароко. Серед його художніх авторитетів того часу Мікеланджело Буонарроті та Рафаель Санті. Італійський період майстра тривав п'ять років. Повертатися у Францію, де відновили монархію, скульптор не побажав.

Вороже ставлення в Британії

Скульптор перебрався в Лондон. Серед знайомих цього періоду — був і британський скульптор Джон Флаксман. В Лондоні працював на спорудженні меморіальної скульпури герцога Веллінгтона.

На Давида д'Анже перенесли негативне ставлення як до учня і майже родича Жака-Луї Давіда, котрий голосував за страту французького короля та був покараний офіційним вигнанням з країни.

Перебування в нібито ліберальній Британії стало для Давида д'Анже проблематичним і він покинув країну 1818 року і повернувся в Париж.

Вимушені мандри по-за Францією

Деякий час скульптор працював окрім Британії в Німеччині у 1827-1829 рр. Він багато працював скульптором-портретистом і медальєром. До 20 століття збережено більш ніж п'ять сотен медалей його роботи. Якщо в погруддях він дотримувався стилістики пізнього класицизму, образи в медальєрному мистецтві не позбавлені рис романтизму.

Життя і творчість у Франції

Скульптурна група для фронтону Пантеона, Париж.

Скульптор отримав визнання і в Парижі. Спроби приручити митця зробив і монархічний уряд Франції. Давид д'Анже отримав замову на монумент принцу-полководцю Конде для двору в палаці Версаль. Він багато працював майстром меморіальної пластики і створив низку художніх надгробків. Його репутацію як талановитого скульптора зміцнив і орден Почесного легіону, котрий йому надала влада 1825 року. 1826 року він став членом Інституту Франції.

Серед відомих творів в Парижі — скульптурна група для фронтону Пантеона. Холодна, ампірна стилістика архітектури Пантеона примусила митця звернутися до алегоричного зображення і він створив пафосну Алегорію Франції між алегоріями історії та свободи. В пишну, але офіціозну стилістику французького академізму компромісно і невиправдано внесено реалістичні постаті героїв минулого, що стало ще одним покажчиком глибокої кризи французького академізму середини 19 століття.

Погіршився стан здоров'я скульптора. І він відбув у Грецію, що відновила власну державність після століть поневолення Туреччиною. Згодом він повернувся в Париж, де і помер в січні 1856 року.

Вибрані твори

Надгробок генерала Жака Ніколя Гобера, цвинтар Пер Ляшез.

Медалі Давида д'Анже


Музей скульптора і медальєра

Готична церква абатства 13 століття Туссен, нині музей Давида д'Анже.

В місті Анже(р) були законсервовані та накриті скляним дахом залишки старовинного готичного абатства 13 століття Туссен. Відновлювальні роботи закінчили 1984 року. Готична церква перетворена на меморіальний музей скульптора і медальєра Давида д'Анже, уродженця міста. Сюди передані двадцять три (23) монументальні моделі скульптора, низка погрудь, рельєфів та значна кількість медалей його роботи.

Джерела

  • Henri Jouin: D'Angers, sa vie, son œuvre. Ses écrits et ses contemporains. Plon, Paris 1878
    • 1. Vie du maître, ses contemporains.
    • 2. Ecrits du maître, son œuvre sculpté.
  • Ilse Krumpöck: Die Bildwerke im Heeresgeschichtlichen Museum, Wien 2004, S. 34.

Див. також

Примітки

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.