Монпельє

Монпельє — одне з небагатьох великих французьких міст, що виникли не в античні часи, а в Середні віки. Перша писемна згадка про Монпельє має точну дату — 26 листопада 986 року. Цим днем датована грамота графа Бернара де Мельгея, який подарував своєму вірному васалові лицареві Гійому землі між Доміцієвою дорогою та річкою Лез. Його спадкоємці збудували укріплене поселення з замком і каплицею, яке пізніше стало містом Монпельє.

Завдяки зручному розташуванню на шляху з Каталонії до Італії, поряд з портом Латтара (сьогодні — за 5 км від Монпельє), місто швидко набуло економічного та культурного значення, залучаючи купців, золотих і срібних справ майстрів, сукновалів. Місто стало центром торгівлі між північчю Європи, Іспанією і середземноморським басейном.

Монпельє підпорядковувалося єпископам Магелонну. 1103 року Гійом V поступився фінансовими феодальними правами міській комуні. Династія Гійомідів, заснована Гійомом I, згасла після смерті Гійома VIII 9 листопада 1202 року. У нього залишилася єдина законна дочка, Марія де Монпельє (пом. 1213), яка була дружиною короля Арагона Педро II. Вона ще в 1197 відреклася від прав на Монпельє на користь незаконного сина померлого Гійома VIII, Гійома IX (пом. після 1212). Але населення Монпельє повстало проти молодого правителя і 15 червня 1204 року Марія вступила в права спадкоємиці. Педро і Марія надали жителям Монпельє пільги і свободи, яких ті домагалися. Монпельє здобуло міські права та право щорічно призначати 12 міських радників. Їхній син, Хайме І Завойовник, що народився в Монпельє, тримав у Монпельє блискучий двір.

1220 року легат папи римського Гонорія III Конрад заснував медичну школу. Вже в кінці 13 століття престиж школи був надзвичайно високий. 1289 року медична школа Монпельє одержала від папи Миколая IV статус університету. Університет Монпельє зазнав також впливу юдейської, мусульманської та християнської культур. Представники всіх цих трьох культур мали можливість тут студіювати.

У складі васального королівства Майорка, королівства Монпельє перебувало від 1262 року до 1344 року, коли король Арагону Педро IV захопив Майоркське королівство і приєднав його до Арагону. Король Майорки Хайме III зберіг тільки свої французькі володіння, у тому числі і Монпельє. Але в 1349 року він продав і їх королю Франції Філіппу VI Валуа, аби набрати армію, з якою він вдерся на Майорку. 25 жовтня 1349 року в битві при Льюкмайорі Хайме був розбитий і загинув, а його малолітні діти, Хайме IV (1337—1375) та Ізабелла (1337—1403), були відвезені в полон до Барселони. Майоркське королівство остаточно увійшло до складу Арагону, а Монпельє, було приєднано до домену короля Франції.

Місто в той час було другим за значенням після Парижа. Проте в другій половині 14 століття місто втратило більше третини населення внаслідок епідемій чуми. На початку 14 століття місто зазнало економічного розквіту завдяки сусідньому порту Латтара та купецькому талантові Жака Кера (Jacques Cœur), який фінансував французького короля Карла VII. У час економічної могутності медичний факультет заснував сад рослин (1593 Jardin des Plantes), найстаріший ботанічний сад Франції, який існує й досі. На місці монастиря Святого Бенуа (засноване в 1364 році) було споруджено Собор Святого Петра. У 16 столітті дедалі більшого впливу набули в місті гугеноти, оскільки внаслідок релігійних воєн французькі гугеноти переселилися на південь країни. Завдяки Нантському едикту місто після 36 воєнних років з 1598 року мало 20 років мирного життя.

Та у 1622 році всупереч Нантському едикту Людовик XIII пішов війною на гугенотів і два місяці тримав місто в облозі. Врешті 21 жовтня 1622 року було підписано Монпельєський мирний договір, за яким король Франції зобов'язувався визнавати Нантський едикт. Однак у 1685 році Едикт Фонтенбло скасував Нантський едикт і католицизм стає єдиною офіційною релігією Франції. 1693 року в Монпельє на честь перемоги Людовика XIV над гугенотами споруджено тріумфальну арку Porte du Peyrou.

Індустріалізація 19 століття перетворила Монпельє на важливий промисловий центр.

У 70-х роках 20-го століття місто зазнало бурхливого демографічного росту завдяки алжирським переселенцям («Pieds-noirs»). У 1977 році мером міста став соціаліст Жорж Фреш. Він почав свою діяльність з будівництва в середмісті кварталу «Антігона» з квартирами для малозабезпечених. За його керівництва з провінційного міста Монпельє перетворилося на важливу південнофранцузьку метрополію. Тут створили Інтернаціональний оркестр, Центр сучасного танцю, Конгресцентр Корум, нові ярмаркові павільйони, проводили великі міжнародні фестивалі.

Монпельє має залізничне сполучення з іншими містами Франції. Головна залізнична станція — St Roch; тут зупиняються швидкісні поїзди TGV.

Аеропорт Montpellier — Méditerranée розташований на південний схід від Монпельє, в районі Fréjorgues міста Mauguio.

Міський транспорт Монпельє обслуговується компанією TaM (фр. Transports de l'agglomération de Montpellier). До мережі міського транспорту входять автобусні маршрути та чотири трамвайні лінії. Трамваї кожної лінії розфарбовані в окремий колір: синій, жовтогарячий, жовтий та коричневий.

Також у 2007 році була відкрита мережа прокату велосипедів Vélomagg, що охоплює в цей час 1600 велосипедів і 50 станцій.

Динаміка населення (INSEE ):

Розподіл населення за віком та статтю (2006)[3]:

2010 року серед 182 984 осіб працездатного віку (15—64 років) 116 437 були активними, 66 547 — неактивними (показник активності 63,6%, у 1999 році було 58,9%). З 116 437 активних мешканців працювало 94 000 осіб (47 324 чоловіки та 46 676 жінок), безробітними було 22 437 (11 315 чоловіків та 11 122 жінки). Серед 66 547 неактивних 39 068 осіб було учнями чи студентами, 8992 — пенсіонерами, 18487 були неактивними з інших причин[4]. У 2010 році в муніципалітеті числилось 112411 оподаткованих домогосподарств, у яких проживали 229398,0 особи, медіана доходів виносила 16 014 євро на одного особоспоживача[5]

• США, Луісвілл, з 1955;
• Німеччина, Хайдельберг, з 1961;
• Іспанія, Барселона, з 1963;
• Китай, Ченду, з 1981;
• Ізраїль, Тверія, з 1983;
• Фес, Марокко, з 2003;
• Алжир, Тлемсен, з 2009;
• Індія, Джайпур, з 2009;
• Бразилія, Ріо-де-Жанейро, з 2011;
• Палестина, Вифлеєм, з 2012.

• Жан Фредерік Базиль (1841—1870) — французький художник.
• Антуан-Жером Балар (1802—1876) — французький хімік.
• Себастьян Бурдон (1616—1671) — французький художник.
• Ремі Ґаяр (* 1975) — французький комік.
• Жан-Люк Дегане (1940—2014) — бельгійський політик.
• Анрі Жуає (* 1945) — французький хірург та громадський діяч.
• П'єр Маньоль (1638—1715) — французький ботанік.
• Юніс Абдельхамід (*1987) — марокканський футболіст, захисник.

Історія міста Монпельє

• Félix Platter et Thomas Platter, récits de voyages entre 1499 et 1628, édités par Emmanuel Le Roy Ladurie, Le Siècle des Platter, 2 tomes, éd. fayard, 1995 et 2000.
• Charles d'Aigrefeuille, Histoire de la ville de Montpellier, 1739.
• Gérard Cholvy (dir.), Histoire de Montpellier, éd. Privat, 1984.
• Dominique Balaÿ et Virginie Delaban, Il était une fois Montpellier. Fécamp : Éd. des Falaises, juin 2006, 56 p. ISBN 2-84811-040-6
• Fabre, Albert. Petite Histoire de Montpellier : depuis son origine jusqu'à la fin de la Révolution. Monein : Ed. Princi Negue, 2006, 236 pages (Arremoludas, n° 153). ISBN 2-84618-337-6
• Laurence Catinot-Crost. Autrefois Montpellier : le fleuve gascon à la Belle Époque. Biarritz : Atlantica, 2006, 245 pages (Autrefois). ISBN 2-84394-949-1
• Nougaret, Jean. Montpellier monumental. Paris : Monum, Ed. du Patrimoine, 2005, 2 vol. (500 pages). (Cahiers du patrimoine). ISBN 2-85822-809-4
• Alzieu, Brigitte. Montpellier, années soixante. Saint-Cyr-sur-Loire : A. Sutton, 2005, 159 pages (Témoignages et récits). ISBN 2-84910-215-6
• Montpellier pas à pas au fil des ans, au fil des rues. Liouc : le Plein des sens, 2004, 72 pages ISBN 87-90493-86-9
• Smets, Josef, Quatre voyageurs allemands à Montpellier, XVIIe - XIXe siècles, dans: Bulletin historique de la ville de Montpellier, 1998, p. 51-65
• Raymond Huard, Jeanne Galzy, romancière ou la surprise de vivre, Éditions Inclinaison, 2009

Географія

• Raymond Dugrand, Villes et campagnes en Bas-Languedoc, Presses Universitaires de France, P.U.F., Paris, 1963.
• Raymond Dugrand, La garrigue montpelliéraine. Essai d'explication d'un paysage, P.U.F., Paris, 1964.
• Robert Ferras, Montpellier, croissance urbaine et nouvelle organisation de l'espace, BSLG, Montpellier, 1974.
• Robert Ferras, Écusson et polygone. Enfants et retraités dans le centre de Montpellier, Bulletin de la Société Languedocienne de Géographie, Montpellier, 1978.
• Robert Ferras et Jean-Paul Volle, Montpellier Méditerranée, éd. Économica, Paris, 2002.
• Dumont Gérard-François, Chalard Laurent, Population & Avenir, (2007), Les Métropoles régionales intermédiaires en France : quelle attractivité ? Collection Travaux, n° 5, La Documentation Française/DIACT, Paris, 88 pages.
• Jean du Boisberranger et Marie Susplugas, Montpellier, Éditions Alcide, 2008.

Преса

• La Gazette Économique et Culturelle (тижневик),
• La Gazette de Montpellier (тижневик),
• La Marseillaise - L'Hérault du jour (щоденна газета),
• Midi libre (щоденна газета),

• Офіційний сайт туристичного бюро муніципалітету Монпельє
• Офіційний сайт міста Монпельє
• Офіційний сайт агломерації
• Montpellier for visitors(англ.)
• A visitor in Montpellier - from The Official Francis Hannaway Website(англ.)(фр.)
• Розташування муніципалітету Монпельє на мапі Франції та сусідні муніципалітети

• Список муніципалітетів департаменту Еро