Дакіні

У традиційній індуїстській міфології дакіні — демонічні істоти жіночої статі, що скаладають шану богині Калі, найчастіше поїдають тіло[1][2]. Це злісні і шкідливі духи жіночої статі, які п'ють кров немовлят, насилають на людей божевілля, псують худобу і завдають безліч лих. Вони називаються також ашрапами (кровопивці) і являють собою одну з ланок особливої міфологічної ієрархії кровожерливих богинь, шанованих шиваїтами. Дакині присвячували людей в таємниці Дгарми. Їх зображували у досить непривабливому вигляді, що було пов'язано з їх лютим неприйняттям людського прагнення подовжити існування у сансарі.

У навчаннях буддійських тантричних шкіл дакині — супутниці божеств-ідамів (Найратмья, Курукулла, Ваджрайогиня, Ваджравараха, Сімхамукха і т. д.). Попри свій найчастіше гнівний або потворний вигляд, вважаються втіленням жіночого початку і шануються як захисниці, що прагнуть до Пробудження, є носіями вищого знання. Вони також є одним з трьох коренів у тантричному буддизмі, тобто для практика ваджраяни вони виступають об'єктом притулку. Література Ваджраяни містить безліч легенд про те, як дакині присвячували буддійських йогинів в невідомі раніше вчення.

У народному релігійному культі Тибету дакіні ототожнені з богинями добуддійського пантеону; наприклад, в Ладакху досі^[коли?] існує звичай запрошувати на весілля 500 тисяч дакині, які, за повір'ям, приносять щастя молодятам. Зазвичай дакині зображуються у вигляді прекрасних оголених жінок або потворних старих жінок, а також жінок із головами тварин. Атрибути дакині — жезл кхатванга, дигуг і капала. Вони носять корону і намисто з черепів, їхні тіла вкриті незліченним намистом з людських кісток.

Основний тип легенд, де фігурують дакіні — це розповіді про те, як в дакіні є потреба тому, хто медитує самітником і вони відкривають йому суть духовних практик. Так, наприклад, Наро-дакині пов'язана з Магасіддгою Наропою, який отримав від неї духовні знання і створив ритуал її вшанування — «Садгана Наро Кхечарі». Вважається, що віряни, які успішно займаються її практикою і співають їй закликання і мантри, можуть запобігти війні, хворобам, нещастю і голоду, а також здатні подолати всілякі ворожі сили.

Покинувши мирське життя, Наропа отримав посвячення від настоятеля Буддгасарани і потім здійснив подорож до Наланди, величезного монастирського університету в Біхарі, де вивчав чіттаматру і філософію мадг'яміки. З часом він досяг положення видатного вченого в Наланді, ставши в кінцевому підсумку одним з чотирьох «стражників» чотирьох воріт цього закладу. В той час він був відомий як Абгаякірті (санскр. Abhayakīrti, літер. «Слава Безстрашності»).

І в цей момент за допомогою благословення дакіні в Наропу вселилось бажання залишити монастир. Одного разу, коли він читав книгу, перед ним упала тінь, і, піднявши погляд, Наропа побачив перед собою огидну стару. Коли відьма запитала, що він читає, він відповів, що читає сутру і тантру. Тоді стара спитала, чи він розуміє істинне значення тексту, і Наропа відповів: «Я розумію слова і значення». Ця відповідь привела відьму до сказу, і вона, поза себе від роздратування, звинуватила його у брехні. Наропа був вимушений визнати справедливість цього звинувачення, в той же момент усвідомив, що ця жінка — дакині. Тоді Наропа запитав її, хто ж знає справжнє значення, і та відповіла, що це знає тільки її брат Тілопи, і що саме він повинен стати гуру Наропи. Коли вона розтанула в повітрі, Наропа зрозумів, що у нього немає іншого виходу, крім як залишити Наланду і шукати Тілопу, під керівництвом якого він згодом домігся всіх вищих і звичайних реалізацій.