Дельфін білобокий чорноморський

Поширений в акваторії Чорного моря; можливо, заходить до Мармурового моря. Перебуває переважно у пелагічній частині моря, зрідка трапляється біля берегів, уникає опріснених і забруднених акваторій.

Загальна кількість поголів'я різко скорочується (до 1930 року становила близько 1,5–2 млн особин, у 70-ті роки — близько 200 тис, у 80-ті роках — 50–96 тис). Під час сезонних міграцій та кормових кочівель може утворювати великі зграї (до сотень і тисяч голів). Причини зміни чисельності такі: промисел дельфінів (до 1966 року — в Україні, до 1983 року — у Туреччині), погіршення кормової бази, акумуляція полютантів, техногенні порушення, загибель у рибальських сітках і внаслідок важких травм, спричинених механізмами, стресові перевантаження.

Статевої зрілості досягає у 3–4 роки. Самиця раз на рік після 10–11-місячної вагітності народжує одне маля (в основному влітку). Живе до 20–25 років, досягаючи довжини тіла до 219 см і маси — до 100 кг (найдрібніший підвид дельфіна звичайного). Живиться дрібною рибою (кілька, хамса й іглиці). В умовах неволі не приживається.

Занесено до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення (1973). Промисел дельфінів заборонений. Треба організувати облік чисельності популяції з наступною розробкою програми дій для її збереження. Доцільно заборонити застосування дрифтерних (наплавних) рибальських сіток.

• Гептнер В. Г., Чапский К. К., Арсеньев В. А., Соколов В. Е., 1976; Атлас морских млекопитающих СССР, 1980; Соколов В. В., Яснин В. А., Юхов В. Л., 1990.
• Білобочка чорноморська — Червона книга України
• Дельфіни Чорного моря