Державний комітет оборони

ДКО був створений 30 червня 1941. Офіційно він був утворений спільною постановою Президії Верховної Ради СРСР, Ради Народних Комісарів СРСР і Центрального Комітету ВКП(б). Необхідність створення ДКО, як найвищого органу керівництва, мотивувалася важким становищем на фронті, що вимагало, щоб керівництво країною було централізоване в максимальній мірі. У згаданій постанові говориться, що всі розпорядження ДКО повинні беззаперечно виконуватися громадянами і будь-якими органами влади.

Фактично історія створення ДКО була наступна. Ідея була висунута Берією на нараді в кабінеті Молотова в Кремлі, на якому присутні також Маленков, Ворошилов, Мікоян і Вознесенський. На чолі ДКО вирішено було поставити Сталіна, зважаючи на його безперечний авторитет в країні. Прийнявши це рішення, правляча шестірка в другій половині дня (після 16 годин) попрямувала на Ближню дачу, де умовила Сталіна знов перейняти на себе функції глави держави і розподілила обов'язки в новоствореному комітеті.

На підставі спільної Постанови Президії Верховної Ради СРСР, Раднаркому і ЦК ВКП(б) від 30 червня 1941 був створений наступний склад ДКО:

• Голова ДКО — І. В. Сталін
• Заступник голови ДКО — В. М. Молотов
• Члени ДКО:
  • Л. П. Берія (з 16 травня 1944 — заступник голови ДКО).
  • К. Е. Ворошилов.
  • Г. М. Маленков.

Далі склад ДКО тричі піддавався змінам (зміни були законодавчо оформлені постановами Президії Верховної Ради):

• 3 лютого 1942 членами ДКО стали М. О. Вознесенський (у той час Голова Держплану СРСР) і А. І. Мікоян;
• 20 лютого 1942 до складу ДКО був введений Л. М. Кагановіч;
• 22 листопада 1944 новим членом ДКО став М. А. Булганін, а К. Е. Ворошилов був виведений із складу ДКО.

Державний Комітет Оборони керував діяльністю всіх державних установ і відомств, направляв їх зусилля на всебічне використання матеріальних, духовних і військових можливостей країни для досягнення перемоги над ворогом, вирішував питання переведення економіки країни на забезпечення потреб війни, мобілізації людських ресурсів країни для потреб фронту і народного господарства, підготовки резервів і кадрів для Збройних Сил і промисловості, евакуації промисловості із загрозливих районів, переведення промислових підприємств у звільнені Червоною Армією райони і відновлення зруйнованого війною народного господарства в західних областях країни, встановлював обсяги й терміни постачань промисловістю військової продукції тощо.

Кожен член ДКО відповідав за визначене коло питань. Постанови ДКО мали силу законів воєнного часу. Всі радянські, державні, партійні, військові, господарські і профспілкові органи були зобов'язані беззаперечно виконувати рішення і розпорядження ДКО.

Як найвищий орган державного управління, ДКО ставив перед Верховним Головнокомандуванням і в цілому перед Збройними Силами СРСР військово-політичні завдання, удосконалював структуру Збройних Сил, розставляв керівні кадри, визначав загальний характер використання Збройних Сил у війні. Велику увагу ДКО приділяв керівництву боротьбою радянського народу в тилу ворога. У своїй діяльності ДКО спирався на апарат РНК, уповноважених ДКО на місцях, якими, як правило, були секретарі партійних комітетів крупних промислових країв і областей, місцеві міські комітети оборони, партійні і державні органи.

Народний комісаріат оборони і його управління були робочими органами ДКО по військових питаннях, безпосередніми організаторами і виконавцями його рішень. Найвищим виконавчим органом ДКО по оперативно-стратегічному керівництву озброєною боротьбою була Ставка Верховного Головнокомандування.

Після закінчення німецько-радянської війни рішенням Президії Верховної Ради СРСР від 4 вересня 1945 ДКО був розформований.

До складу ДКО входило кілька структурних підрозділів. За період існування структура Комітету неодноразово мінялася, з метою максимальної ефективності управління і пристосування до поточних умов.

Найважливішим підрозділом було Оперативне бюро, створене 8 грудня 1942 постановою ДКО № 2615с. До складу бюро входили Л. П. Берія, Г. М. Маленков, А. І. Мікоян і В. М. Молотов. Фактичним керівником Оперативного бюро був Берія.

У завдання цього підрозділу спочатку входила координація і об'єднання дій решти структурних підрозділів. 19 травня 1944 було прийнято Постанову № 5931, яким функції бюро були значно розширені — тепер в його завдання входили також спостереження і контроль за роботою народних комісаріатів оборонної промисловості, транспорту, металургії, наркоматів найважливіших областей промисловості і електростанцій; також Оперативне бюро з цієї миті відповідало за постачання армії, нарешті, на нього були покладені обов'язки скасованого рішенням Транспортного комітету.

Іншими важливими підрозділами ДКО були:

• Трофейна комісія (створена в грудні 1941, а 5 квітня 1943 Постановою № 3123сс перетворена на Трофейний комітет);
• Спеціальний комітет (займався питаннями розробки ядерної зброї).
• Особливий комітет (займався питаннями репарацій).
• Комітет з евакуації (створений 25 червня 1941 Постановою ДКО № 834, розформований 25 грудня 1941 Постановою ДКО № 1066сс). З 26 вересня 1941 Постановою ДКО № 715с при цьому комітеті було організовано Управління по евакуації населення.
• Комітет з розвантаження залізниць — утворений 25 грудня 1941 Постановою ДКО № 1066сс, 14 вересня 1942 Постановою ДКО № 1279 він був перетворений на Транспортний комітет при ДКО, що існував до 19 травня 1944, після чого, Постановою ДКО № 5931 Транспортний комітет було скасовано, а його функції передані Оперативному бюро ДКО;
• Комісія з евакуації — (утворена 22 червня 1942 Постановою ДКО № 1922);
• Рада з радіолокації — створена 4 липня 1943 Постановою ДКО № 3686сс в складі: Маленков (голова), Архипов, Берг, Голованов, Горохов, Данілов, Кабанов, Кобзарев, Стогів, Терентьев, Учер, Шахурін, Щукин.
• Група постійних уповноважених ДКО і постійні комісії ДКО при фронтах.

• Військово-промисловий комплекс
• Мілітаризація
• Докорінний перелом у війні
• Війна

• Н. М. Руденко. Державний комітет оборони СРСР // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 351. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• «Государственный Комитет Обороны постановляет…»
• Государственный комитет обороны
• Государственный комитет обороны (ГКО, ГОКО)
• Категория: Постановления ГКО
• Перечень документов Государственного Комитета Обороны СССР (1941—1945 гг.)

• Державний комітет оборони СРСР // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.