Державний музей нового західного мистецтва

Перший музей нового західного живопису створений на основі колекції С. І. Щукіна і відкритий в 1918 році в колишньому будинку Щукіна (Великий Знаменський провулок, № 8), являв собою зібрання творів західноєвропейського (переважно французького) живопису і скульптури, починаючи від 60-х рр. XIX ст. (Едуар Мане, П'єр-Огюст Ренуар, Едгар Дега, Клод Моне, Вінсент ван Гог, Поль Гоген, Каміль Піссарро, Анрі де Тулуз-Лотрек, Поль Сезанн, Анрі Матісс, Пабло Пікассо, Огюст Роден та ін.)[1].

• 
  Клод Моне. «Дама в саду Сент-Адресс». 1867
• 
  «П'єро і Арлекін», Сезанн
• 
  «О, у тебе ревнощі?», Поль Гоген
• 
  «Блакитні танцівниці», Едгар Дега

Другий музей нового західного живопису створений на основі колекції І. А. Морозова і відкритий в 1919 році в будівлі міської садиби Морозова (вулиця Пречистенка, 21).

• 
  Огюст Ренуар. «Дівчина з віялом»
• 
  Клод Моне, «Бульвар Капуцинок в Парижі»
• 
  Поль Гоген, «Жінка з тропічним фруктом»
• 
  Вінсент Ван Гог. «Нічне кафе»

В 1923 обидва музеї об'єднали під загальною назвою Музей нового західного мистецтва, який у 1925 перетворився на філію Музею витончених мистецтв. В 1928 році всі фонди музею були зосереджені у одній будівлі за адресою вулиця Пречистенка, 21. З цього часу протягом 20 років беззмінним керівником музею був Борис Терновець[2].

У 1948 р Державний музей нового західного мистецтва був ліквідований як «розсадник низькопоклонства перед упадочною буржуазною культурою», а його експонати були поділені між Пушкінським музеєм і Ермітажем.

Наталя Семенова, історик мистецтва і біограф С. Щукіна пише: «В 1930—1931 роках як першу порцію нового мистецтва Ермітаж отримав 79 картин. Друга дісталася йому зовсім випадково: з ГМНЗІ відібрали для продажу більше сімдесяти картин, але покупців не знайшли. Нікого не обходило, що картини видавалися з Москви: щоб не морочитися з упаковкою, імпресіоністів із постімпресіоністами відправили з Німеччини разом зі старим живописом прямісінько в Ленінград. Ну, і втретє Ермітаж отримав кращу і більшу частину шедеврів ГМНЗІ виключно через нерішучість московських кураторів, які злякалися залишити формалістичні шедеври Пікассо і Матісса у столиці, біля самих стін Кремля»[3].

Директор Державного музею образотворчих мистецтв ім. А. С. Пушкіна Ірина Антонова лобіювала проект відтворення ГМНЗІ в Москві, і пропонувала використовувати для нього будівлю садиби Голіциних, що належить ГМИИ[4]. Відтворення музею передбачало повернення в Москву частини колекції ГМНЗІ, переданої Ермітажу. Директор Ермітажу Михайло Піотровський виступив з різкою критикою цього проекту[5].

Ідея отримала широке обговорення після «прямої лінії» Путіна навесні 2013 року. Після того як Антонова озвучила свою пропозицію на всю країну, Путін їй відповів, що підтримає будь-яке рішення з питання відродження музею, але після попереднього опрацювання професійним співтовариством. Проти передачі колекції виступив директор Ермітажу Піотровський, а в Санкт-Петербурзі був організований збір підписів проти передачі частини ермітажної колекції в Москву. У квітні 2013 року в числі доручень, які президент Росії Володимир Путін підписав за підсумками «прямої лінії», було названо пропозицію уряду розглянути питання про доцільність відтворення музею в Москві[6]. Через кілька місяців Антонова перестала бути директором музею, замість неї була призначена Марина Лошак.

У підсумку в травні 2013 року міністр культури РФ Володимир Мединський повідомив, що передачі колекції не буде, однак буде створений віртуальний музей[7]. В квітня 2014 року Мединський повідомив, що відкриття віртуального музею відбудеться в листопаді[8].

• Официальный сайт ГМИИ с реконструкцией обоих собраний: Морозова; Щукина
• Антонова vs. Пиотровский, или Коллекция раздора // Арт-гид
• Воссоздание Музея нового западного искусства // РИА Новости
• Операция ликвидация. Как уничтожали Музей западного искусства // Сноб