Державний переворот у Гвінеї-Бісау

ЗМІ відзначали нестабільність у країні[3] та називали її наркодержавою[4]. Перевороту передували військові заворушення в 2010 році та невдала спроба державного перевороту в 2011 році. Останній був зумовлений протистоянням між флотом та армією. Гвінея-Бісау є перевалочним пунктом для постачань наркотиків з Латинської Америки до Європи[5], та міністри уряду і військовий персонал звинувачувались у взятті хабарів за покривання[4][6].

9 січня 2012 року помер президент Малам Бакай Санья. Відповідно до конституції, через 90 днів були призначені вибори нового президента[7]. Незважаючи на мирну кампанію, за кордоном існували побоювання щодо можливого насильства або перевороту в разі, якщо армія не схвалить переможця. Через це генеральний секретар ООН Пан Гі Мун закликав до «мирних, організованих і прозорих» виборів[8]. Безпосередньо перед переворотом кандидат у президенти Кумба Яла попередив про «наслідки», якщо почнеться кампанія другого туру виборів, оскільки його заява про фальсифікації у першому турі залишилася без відповіді[9]. Як стверджувалося, Кумба Яла мав тісні зв'язки з членами своєї етнічної групи баланте, яка вважається найбільшою етнічною групою серед військових. Кампанія другого туру мала розпочатися 13 квітня[10], але напередодні стався переворот.

За кілька днів до перевороту Ангола (теж португаломовна країна) оголосила про виведення своїх сил з Гвінеї-Бісау у зв'язку з закінченням своєї дворічної військової місії, що мала на меті модернізувати збройні сили[9]. Ангольське державне інформаційне агентство ANGOP повідомило, що ангольські війська були направлені в Гвінею-Бісау в березні 2011 року відповідно до двосторонньої військової угоди про реформування збройних сил[11]. 16 квітня міністр оборони Гвінеї-Бісау Хорхе Толентіно Араухо мав прибути до Анголи, щоб зустрітися зі своїм колегою Кандідо Перейрою дос Сантосом Ван-Дуненом та начальником штабу армії Херальдо Сачіпенго Нундою[12]. Кандидат у президенти та колишній прем'єр-міністр Карлуш Гомеш Жуніор був непопулярним в армії через спроби її реформувати[13].

Згідно з португальським телеканалом SIC Noticias[14], за день до перевороту неназваний військовий командир заявив, що Гомеш Жуніор пустить ангольські війська в країну. Також він заявив, що солдати перехватили «секретний документ», яким уряд Гвінеї-Бісау санкціонував напад Анголи на армію Гвінеї-Бісау[2]. Керівники хунти, що прийшла до влади після перевороту, випустили непідписане комюніке[13], заявивши, що «не мали амбіцій до влади», а переворот був реакцією на стверджуване укладення угоди з Анголою, тому що 200 військових інструкторів «знищили б збройні сили Гвінеї-Бісау»[15]. Представник хунти генерал-полковник Даа Бана на Вальна пізніше сказав, що Гомеш Жуніор і Перейра були скинуті через «занепокоєння» збройних сил через вибори[13]. Відповідно до директора Chatham House в Африці Алекса Вайнса, Гомеша Жуніора вважали «кандидатом Анголи» на виборах[16].

Кандидат в президенти Карлуш Гомеш Жуніор після перевороту був арештований

12 квітня повідомлялося про стрілянину з 19:00 до 21:00[4]: повсталі війська з метою повалити уряд захопили контроль над центром столиці Бісау. За початковими повідомленнями дипломатів з країни, кандидат у президенти Карлуш Гомеш Жуніор і тимчасовий президент Раймунду Перейра пропали безвісти. Повстанці захопили контроль над офісами правлячої Африканської партії за незалежність Гвінеї та Кабо-Верде (ПАІГК) та радіостанціями. Вони також змусили відступити поліцію, лояльну до влади, обстрілявши її з РПГ. Солдати заблокували дороги зі столиці[17], а о 20:00[2] з ефіру зникло національне радіо та телебачення[18].

Як повідомлялося, будинок Гомеша Жуніора був оточений військовими[19] та атакований гранатами[20]. Каміло Ліма да Коста, син глави національної виборчої комісії Десехадо Ліми да Кости, заявив в ефірі радіостанції RDP Africa, що солдати розграбували будинок його батька, але батьки не постраждали[9]. Згідно з іншими повідомленнями, солдати розграбували й інші будинки[13]. Солдати також заблокували посольства, щоб не дозволити членам уряду там сховатися[4]. Кілька неназваних політиків були заарештовані армією протягом ночі[16].

Пітер Томпсон, глава британської місії зі спостереження за виборами, так описав ситуацію в ніч перевороту: «Дуже велика присутність військових на вулицях. Вони були достатньо скоординовані минулої ночі з погляду того, як були перекриті дороги… Сьогодні на вулицях дуже спокійно, місто набагато спокійніше, ніж зазвичай. Люди залишаються вдома. Я знаю, що армія взяла під контроль державні ЗМІ та державне телебачення, але ще не випустила жодної заяви»​​[17]. Передавалися слухи, повідомлені репортером сенегальскої радіостанції RFM radio Ноєм Манкалі[21], про те, що Гомеш Жуніор був убитий протягом ночі солдатами, що належали до тієї ж етнічної групи баланте, що і Яла Ембало[16].

Тимчасовий президент Раймундо Перейра, який також був заарештований під час перевороту.

Неназване число міністрів уряду, а також генеральний директор судової поліції Хоао Біаге[22], за повідомленнями, були в бігах. 14 квітня журналіст Lusa Антоніо Алі Сільва повідомив виданню, що був заарештований на короткий час, але пізніше був випущений одночасно зі співачкою Дульсе Невес та охоронцями Гомеша Жуніора[23]. 13 квітня Сенегал закрив свій сухопутний кордон з Гвінеєю-Бісау[11].

Люди почали виходити на вулиці, коли там вже практично не було солдатів. На радіо та телебаченні не було ніяких повідомлень від уряду або лідерів перевороту[24]. Повідомлялося про «незвичайну» тишу в Бісау. Солдати заблокували радіо- і телевізійні станції[25], включаючи офіс державного телебачення, та офіс президента в Бісау[9]. Наступного дня було введено комендантську годину та видано ордери на арешт членів цивільного уряду. Приватні радіостанції були закриті[15]. 14 квітня деякі заклади відновили роботу, але вони закрилися рано через комендантську годину[26].

На саміті Економічного співтовариства країн Західної Африки (ЕКОВАС) в Кот-д'Івуарі, присвяченому кризі в Малі[13], міністр закордонних справ Гвінеї-Бісау Мамаду Саліу Дхало Пірес, дізнавшись про події, що відбуваються в його країні, закликав до міжнародної підтримки: «Ситуація серйозна. Солдати окупують вулиці. Я говорив з тимчасовим прем'єр-міністром [Адіато Дхало Нандігна], і вона сказала, що знаходилась під вогнем»[17], додавши, що міжнародна спільнота повинна продемонструвати «енергійну реакцію» на переворот[13].

Протягом перших годин після події міністр закордонних справ Кот-д'Івуара (приймаючої країни ЕКОВАС) Даніель Каблан Дункан заявив, що «інформація вказує нам, що відбувається переворот. ЕКОВАС офіційно та суворо засуджує таку спробу державного перевороту»[17], додавши, що «це сумно, що після прикладу Сенегалу, де так добре пройшли вибори, після Малі в Гвінеї-Бісау відбулося нове силове втручання. Що я можу сказати на даний момент… ситуація не буде визнана ЕКОВАС»[24]. Президент комісії ЕКОВАС Кадре Десіре Уедраого виступив із заявою такого змісту: «Комісія твердо засуджує це останнє вторгнення військових в політику і беззастережно засуджує безвідповідальні дії, які ще раз продемонстрували їх схильність підтримувати Гвінею-Бісау в стані держави, що не відбулася»[3][27]. ЕКОВАС пізніше вирішив направити контингент військовослужбовців з метою забезпечення безпеки. Делегацію, яка також складалася з цивільних осіб, очолив президент Гвінеї Альфа Конде[23]. ЕКОВАС також заявив, що другий тур виборів повинен відбутися[28].

Рада Безпеки ООН одностайно засудила переворот та заявила у резолюції, що відбулося «насильницьке захоплення влади у законного уряду Гвінеї-Бісау деякими елементами її збройних сил. [Ми] твердо засуджуємо це вторгнення військових в політику»[13]. Голова Ради Безпеки, посол США Сьюзен Райс, заявила: «Секретаріат [ООН] закликає міжнародне співтовариство розірвати порочне коло насильства та безкарності в Гвінеї-Бісау»[11] та закликала до «негайного відновлення цивільної влади»[15]. Генеральний секретар Пан Гі Мун заявив, що він «вкрай стурбований» арештами цивільного керівництва, а його прес-секретар Мартін Несіркі заявив, що Пан Гі Мун закликав бунтівників «негайно і беззастережно звільнити всіх затриманих і забезпечити безпеку усього населення»[15]. Рада Безпеки ООН 18 травня одноголосно проголосувала за «відновлення конституційного порядку» в країні і затвердила резолюцію 2048 з санкціями, включаючи видачу заборони на поїздки за дипломатичними паспортами для п'яти членів військової хунти[29]: генерала Антоніо Індхая, генерал-майора Мамаду Туре Куруми, генерального інспектора збройних сил генерала Естевао на Мена, начальника штабу ВПС бригадного генерала Ібрайми Камари та представника військового командування підполковника Даа Бани на Вальна[30].

Співдружність португаломовних країн (CPLP) скликала позачергове засідання 14 квітня в Лісабоні[13], в якому взяли участь міністри закордонних справ країн-членів[31]. CPLP засудила переворот і закликала ООН, Африканський Союз і ЕКОВАС працювати в напрямку відновлення «конституційного порядку» в Гвінеї-Бісау. Крім того, вони закликали до припинення військових дій, що загрожували державі або «легітимності» Гвінеї-Бісау[32]. Пізніше CPLP закликала до уповноваженого ООН військового втручання та зазначила, що підтримує ангольську присутність в країні[33] .

Голова комісії Африканського Союзу Жан Пінг заявив, що засуджує «обурливі дії, які підривають зусилля зі стабілізації ситуації в Гвінеї-Бісау та кидають тінь на імідж країни і Африки». В середині травня Гвінея-Бісау була відсторонена від участі в Африканському Союзі[34]. Прес-секретар Верховного представника Євросоюзу з питань спільної зовнішньої та безпекової політики Кетрін Ештон заявила, що «ЄС вже призупинив більшу частину своєї допомоги Гвінеї-Бісау», і закликала військове командування звільнити затриманих лідерів і відновити «законну владу»[33]. Екмеледдін Іхсаноглу, генеральний секретар Організації Ісламського співробітництва, назвав переворот «огидним і неприйнятним актом», додавши, що ці події заважатимуть безпеці і демократичному процесу. Він також закликав звільнити затриманих політиків[35].

Ангольський міністр оборони Кандідо Перейра дос Сантос Ван-Дунем заявив, що Ангола буде «продовжувати надавати повну підтримку [Гвінеї-Бісау через] відмінні зв'язки», додавши, що дата виведення військ обговорюється[11]. 1 жовтня ангольський посол при ООН Ісмаель Абраао Гаспар Мартінс повідомив, що продовжується пошук рішення для «нормалізації конституційного порядку» в рамках роботи Ради Безпеки ООН, Африканського Союзу, CPLP і ЕКОВАС[36].

Португалія, колишній колонізатор, рекомендувала своїм громадянам залишатися в своїх будинках[2]. Представник МЗС заявив, що «португальський уряд закликає до припинення насильства та поваги до закону»[17]. Міністр оборони Хосе Педро Агілар-Бранку заявив, що португальські військові готові до евакуації своїх громадян: «Це наша відповідальність і наша робота забезпечити належну готовність у разі необхідності евакуації»[23]. Португалія також видала попередження для своїх туристів[11]. 15 квітня було оголошено, що два військово-морських судна та літаки були на шляху до Західної Африки, готові до можливої ​​евакуації 4000—5000 португальських громадян[28]. 1 жовтня португальський посол при ООН Жозе Філіпе Мораес Кабрал повторив заяву Анголи на тому ж засіданні[37].

Португаломовні країни Бразилія та Східний Тимор також відреагували на події. Міністерство Бразилії з зовнішніх зв'язків висловило свою «турботу» з приводу подій і заявило, що закликатиме до позачергового засідання Ради Безпеки ООН для обговорення цього питання[38]. Президент Східного Тимору Жозе Рамуш-Орта заявив, що «ситуація в Гвінеї-Бісау, за якою я слідкував протягом багатьох років, є надзвичайно складною, небезпечною, оскільки вона може деградувати в ще більше насильство, але країна не в змозі дозволити собі нову невдачу в мирному процесі та демократизації». Він також запропонував стати посередником в кризі[23]. Його пропозиція була прийнята 16 квітня[39].

Міністр закордонних справ Гвінеї Едуард Ніанкойе Лама закликав до «відновлення миру і стабільності» та «усіх демократичних інститутів», виступаючи на загальних дебатах на 67-й сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй[40]. Президент Ліберії Елен Джонсон-Серліф також піддала критиці «неконституційне усунення демократичного уряду»[41]. Президент Намібії Хіфікєпуньє Похамба заявив на дебатах, що він засуджує «неконституційні зміни», і подякував ЕКОВАС за прагнення вирішити проблему[42]. Нігерія також засудила переворот[43], її президент Гудлак Джонатан заявив на дебатах: «Гвінея-Бісау — черговий спалах нестабільності в субрегіоні Нігерії та ЕКОВАС. Насправді ЕКОВАС було створено Контактну групу на чолі з Нігерією, щоб допомогти створити перехідний уряд з метою повернення цієї країни до політичного та конституційного порядку. На виконання цієї мети Нігерія представила 10 мільйонів доларів для тимчасового уряду Гвінеї-Бісау, щоб допомоги стабілізувати обстановку в країні»[44]. Росія закликала до відновлення цивільного уряду[45].

Канада також засудила переворот[43]. Прес-секретар американського Білого дому Джей Карні заявив: «Ми закликаємо до звільнення всіх державних діячів та закликаємо всі сторони врегулювати свої розбіжності шляхом демократичного процесу»[15]. Американське посольство виступило із заявою такого змісту: «Достойно жалю, що військові елементи Гвінеї-Бісау вирішили зірвати демократичний процес в Гвінеї-Бісау». На прес-брифінгу офіційний представник Держдепартаменту Марк Тонер закликав усі сторони конфлікту «скласти зброю, негайно випустити лідерів уряду та відновити легітимне цивільне керівництво»[13]. Державний департамент також видав попередження для своїх туристів і закликав своїх громадян в країні «знайти укриття та уникати центру міста Бісау»[43].

Керівники перевороту сформували «Військове командування» під керівництвом заступника начальника генерального штабу збройних сил генерала Мамаду Туре Куруми[33]. Наступного дня вони оголосили про усунення Гомеша Жуніора[46]. Тимчасовий президент Раймунду Перейра та начальник генерального штабу збройних сил генерал Антоніо Індхай, як було повідомлено, знаходилися «під контролем армії»[13], однак були чутки, що Індхай переховується та солдати шукали його в усіх посольствах[47]. Військове командування пізніше заявило, що воно також утримує Ялу Ембалу[28]. Затримані посадовці згодом були звільнені[30].

Старші офіцери армії зустрілися з лідерами політичних партій та закликали їх сформувати перехідний уряд, з умовою, що армія буде контролювати міністерства оборони та внутрішніх справ. У зустрічі взяли участь: Індхай, який пізніше був арештований; заступник начальника генерального штабу генерал Мамаду Туре Курума; керівники армії, авіації та флоту; представник армії підполковник Даа Бана на Вальна[13] та чотири полковники; однак не було жодного представника правлячої ПАІГК[15]. П'ять провідних кандидатів від опозиції (Моамед Яла Ембало, Мануель Серіфо Намадхо, Енріке Роса, Басіро Дха та Вісенте Фернандес) оголосили на спільній прес-конференції про бойкот другого туру виборів[48]. Агнела Регалья з Союзу за зміни, яка також була присутня на зустрічі, сказала, що «військові начальники запропонували ідею нових президентських і парламентських виборів»[13]. Представник коаліції опозиційних партій Фернандо Вас, заявив, що обговорення продовжується третій день, і що для участі була запрошена ПАІГК[49]. Після зустрічі коаліція висунула військовому командуванню низку пропозицій щодо перехідного уряду національної єдності[33].

В центрі Бісау пройшли невеликі протести на підтримку Гомеша Жуніора, але, за словами Пітера Томпсона, солдати заарештували кількох протестуючих і встановили блокпости на вулицях. ПАІГК, коментуючи ідею перехідного уряду, заявила, що «відкидає будь-які антиконституційні й антидемократичні пропозиції врегулювання кризи», а також закликала до звільнення затриманих[26]. 15 квітня солдати розігнали демонстрацію з близько 30 чоловік біля Національних зборів, де проходили переговори про перехідний уряд. Національна спілка трудящих Гвінеї-Бісау, до якої входить близько 8 тисяч державних службовців, закликала до загального страйку на наступний день.

16 квітня було досягнуто угоду з 22 з 35 опозиційних партій про створення Національної перехідної ради. ПАІГК була відсторонена від укладення угоди. Вас заявив, що розмір, склад та повноваження ради будуть визначені наступного дня, а потім обговорені з військовим командуванням. Він також зазначив, що існуючі органи будуть розпущені, а керувати країною будуть два комітети: один буде займатися закордонними справами, а інший — соціальними питаннями. Перехідний громадянський уряд буде правити два роки, перш ніж будуть проведені нові вибори[50]. Спікер Національних зборів Мануель Серіфо Намадхо, який раніше відхилив пропозицію посісти посаду тимчасового президента в квітні 2012 року[51], був знову обраний тимчасовим президентом 11 травня 2012 року[52].