Малі

Краєвид в центральному регіоні країни

Держава розташована в Західній Африці, територія країни простягається з півночі на південь на 1610 км, а із заходу на схід — на 1850 км. На півночі й північному сході межує з Алжиром (спільний кордон — 1100 км); на півночі й північному заході — з Мавританією (2237 км); на заході — із Сенегалом (420 км); на сході — з Нігером (820 км); на півдні — з Гвінеєю (858 км), Кот-д'Івуаром (370 км), Буркіна-Фасо (1100 км).

Мавританія	→←	Алжир
Сенегал		Нігер
Гвінея	Кот-д'Івуар	Буркіна-Фасо

Територія країни більшою частиною рівнинна. Північна половина Малі розташована в пустелі Сахара, центральна частина зайнята напівпустелями Сахеля, на крайньому півдні й південному заході тягнуться савани. На півночі, півдні і сході — гірські масиви заввишки до 1155 м. (г. Хомборі-Тондо). На крайньому північному сході Малі підноситься масивне плато Адрар-Іфорас (до 890 м). Головні судноплавні річки — Нігер і Сенегал. Клімат субекваторіальний (на півдні) і тропічний.

Річка Нігер, що бере початок у Гвінеї, у верхній течії протікає територією Малі в межах плато, що має загальний схил до північного сходу. Нижче за Сегу русло річки розгалужується і утворює велику внутрішню дельту з численними протоками, озерами і болотами. У межах цієї дельти зведені великі гідротехнічні споруди, завдяки яким вода поступає розподільними каналами на зрошування. Деякі з каналів прокладені по древніх руслах Нігеру.

На крайньому південному заході країни піщані плато висотою понад 600 м обрамовують рівнини у верхніх частинах басейнів Нігеру і його притоки Бані. Нижче внутрішньої дельти Нігеру розташована зона недавнього підняття земної кори, яке обумовило різкі зміни в конфігурації русла цієї річки на ділянці між містами Мопті й Гао.

Клімат Малі субекваторіальний (на півдні) і тропічний. На території країни виділяються три географічні області: Сахара, Сахель і Судан.

Сахара характеризується найвищою денною температурою і значними добовими перепадами температури (до 30—40 °C)[1]. Кількість опадів становить 50—100 мм. Рослинний світ надзвичайно бідний. Зустрічаються посухостійкі злаки і ксерофітні кущі з глибокою кореневою системою і тонким колючим листям. Серед тварин поширені плазуни (гекони, сцинки, варани, змії), є і дикі види ссавців (антилопи аддакс, газелі дорка і дама).

В межах Сахелю середньорічна кількість опадів становить 150—600 мм. Чітко виражена сезонність клімату. Більшість опадів випадає в 2—4 літні місяці. Серед рослин поширені акації, злаки(крам-крам, арістіда), баобаби, пальми дум і роньє. Тваринний світ представляють газелі, антилопи, жирафи, страуси, леопарди.

На південь від Сахелю розташовані суданські савани. Кількість опадів в цьому регіоні коливається від 600—800 мм на півночі до 1000—1500 на півдні. Ґрунти переважно червоні і буро-червоні з малопотужним гумусним горизонтом[2]. Надзвичайно багатий тваринний світ саван. Тут зустрічаються леви, леопарди, шакали, гієни, жирафи, слони, бегемоти, крокодили та ін.

Давня імперія Малі

Археологічні знахідки свідчать про те, що територія сучасного Малі була населена ще в 5—4 тисячоліттях до н. е., а розвиток землеробства почався в 3 тисячолітті до н. е. Перші письмові згадки про ці землі містяться в арабській літературі, датованій 4 ст н. е. У VIII ст. через Сахару по караванних шляхах сюди проникли араби. З IV ст. н. е. на території сучасного Малі існували, поперемінно підсилюючись і переживаючи епоху розквіту, середньовічні держави Гана (IV—XIII століття), Малі (VIII—XVII століття) та Сонгаї (IX(?)—XVII століття).

У 1591 році державу було завойовано армією мароканського султанату. Давні міста були розграбовані, велика частина населення виселена в Марокко, а завойовники частково асимілювалися з місцевим населенням.

У XVII—XIX століттях на території Сонгаї існували королівства бамбара Сегу, Каарта, фульбе (Масіна) та інші ранньодержавні утворення народів регіону.

Першими європейцями, що проникли на територію сучасного Малі, були майор Хаутон з Ірландії (1790), шотландці хірург Мунго Парк (1796) і дослідник А. Г. Ленг (1826, першим з європейців побував в м. Тімбукту) і француз Р. Кайе (1827). Військова експансія Франції почалася в 1855 році. Місцеве населення протистояло французьким колонізаторам (туареги чинили озброєний опір владі до 1914 року). У 1890-х французькі війська підпорядкували практично всю територію сучасного Малі. Кордони і назва колонії неодноразово мінялися — Верхній Сенегал із центром в м. Каєс (1890), Судан (1892), Сенегамбія-Нігер (1902), Верхній Сенегал-Нігер (1904), Французький Судан (1920). У 1895 році колонія включена до складу федерації колоній під назвою Французька Західна Африка (ФЗА). З 1908 року адміністративним центром Французького Судану став Бамако.

Антиколоніальний рух очолила партія «Суданський союз» на чолі з Модібо Кейтою (нащадком правителів імперії Малі). Після її перемоги на виборах в територіальну асамблею (1957) був сформований автономний уряд. 28 вересня 1958 Французький Судан став автономною Суданської Республікою в складі Французького Співтовариства.

Незалежність Республіки Малі (назва взята в пам'ять про історичне минуле) проголошена на надзвичайному з'їзді СС — АДО 22 вересня 1960 року. Президентом незалежної держави став лідер партії Модібо Кейта, столицею оголошений м. Бамако. Нове керівництво встановило однопартійний режим, розірвало відносини з Францією і проводило політику співпраці з країнами соціалістичного табору.

У листопаді 1968 внаслідок військового перевороту, здійсненого групою офіцерів під керівництвом лейтенанта Муси Траоре, влада перейшла до Військового комітету національного звільнення (ВКНЗ). У вересні 1969 року М. Траоре став президентом Малі.

У 1976 році з ініціативи ВКНЗ створена нова політична партія «Демократичний союз малійського народу» (ДСМН), очолювана М. Траоре. Після прийняття нової конституції у 1979 році влада перейшла від ВКНЗ до цивільному уряду, президентом країни вибраний М. Траоре.

У 1991 році режим М. Траоре було скинуто внаслідок військового перевороту, очоленого начальником штабу армії, підполковником Амаду Тумане Туре. У 1992 році прийнята нова конституція, що проголосила багатопартійну систему. На президентських виборах, що відбулися в 1992, главою держави вибраний колишній лідер «Панафриканської партії за свободу, солідарність і справедливість» (АДЕМА, створена в 1990) Альфа Умар Конаре. Переобраний на цей пост в 1997. У 2002 і 2007 роках президентом було обрано Амаду Тумані Туре.

22 березня 2012 року група військових оголосила по місцевому телебаченню про державний переворот. Змовники взяли під контроль державне теле- і радіомовлення і президентський палац. Вони оголосили про припинення діяльності конституції і про розпуск уряду та інших державних інститутів країни. За словами військових, виступити проти президента їх змусила його некомпетентність у боротьбі з повстанням туарегів на півночі країни[3].

11 січня 2013 року французькі війська здійснили військову інтервенцію на запит тимчасового уряду. 30 січня було оголошено, що координованим рухом французьких і малійських віськ було захоплено останній бастіон ісламістів в Кідалє[4]. 2 лютого французький президент Франсуа Олланд приєднався до тимчасового президента Малі Діонкунда Траоре, в публічному виступі у нещодавно відновленому Тімбукту[5].

Амаду Тумані Туре

Малі за формою правління є президентською республікою, глава держави — президент, що обирається терміном на п'ять років максимум на два терміни[6]. Державний устрій — унітарна держава.

У країні діє конституція, що була прийнята 12 січня 1992 року з поправками 1999 року.

Головою виконавчої влади є прем'єр-міністр, що обирає Раду Міністрів. У теперішній час президентом є Ібрагім Бубакар Кейта, прем'єром — Модібо Сідібе.

В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 8 районів і 1 столичний округ.

Чисельність збройних сил у 2000 році складала 7,35 тис. військовослужбовців[7]. Загальні витрати на армію склали 30 млн доларів США[7].

Малі — відстала аграрна держава. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 14,6 млрд доларів США (129 місце в світі); що у перерахунку на одну особу становить 1,2 тис. доларів (170 місце в світі)[7]. Промисловість разом із будівництвом становить 26 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 38 %; сфера обслуговування — 36 % (станом на 2006 рік)[7]. Зайнятість активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: 20 % — промисловість, будівництво і сфера обслуговування; 80 % — аграрне, лісове і рибне господарства (станом на 2006 рік)[7].

Надходження в державний бюджет Малі за 2006 рік склали 0,76 млрд доларів США, а витрати — 0,83 млрд; дефіцит становив 8 %[7].

Малі належить до 25 найбідніших країн світу. Країна значною мірою залежить від іноземної допомоги (основні фінансові донори: Франція, країни ЄС і МВФ) і є дуже вразливою до коливань цін на золото і бавовну. Прямі закордонні інвестиції становлять 44 млн доларів США на рік.

За даними індексу економічної свободи (англ. Index of Economic Freedom) від The Heritage Foundation за 2001 рік темп зростання ВВП становив 3,6 %.

Населення держави у 2006 році становило 11,7 млн осіб (70 місце в світі). Густота населення: 8,8 осіб/км² (172 місце в світі). Згідно статистичних даних за 2006 рік народжуваність 49,8 ‰; смертність 16,9 ‰; природний приріст 32,9 ‰[7].

Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):

• діти віком до 14 років — 48,2 % (2,9 млн чоловіків, 2,8 млн жінок);
• дорослі (15—64 років) — 48,8 % (2,8 млн чоловіків, 2,9 млн жінок);
• особи похилого віку (65 років і старіші) — 3 % (0,15 млн чоловіків, 0,21 млн жінок).

Етнічний склад

Дівчина фульбе

Біля половини населення країни становлять народи групи манде (бамбара, малінке, сонінке), 17 % — фульбе, 12 % — вольтійські народності (сенуфо, догони), 6 % — сонгаї, туареги — 2 %.

Найчисельніший народ — бамбара проживає в основному в західній і центральній частині країни, малінке — на крайньому південному заході. Обидва народи традиційно осілі землероби. Сенуфо і догони проживають у південно-східній частині країни, сонгаї — на сході Малі по обидва боки річки Нігер. Ці народи теж традиційно займалися землеробством. До кочових народів Малі належать Туареги, що проживають на сході країни і фульбе, які зустрічаються на значних територіях, найбільше в середній течії Нігеру. Араби живуть на півночі країни.

• (рос.) Витухина Г. О. Мали. — М. : Мысль, 1987. — 134 с.
• (рос.) Дегтерев Д. Западноафриканская «Восьмерка» набирает обороты // «Азия и Африка сегодня» (Москва). — 2003. — № 12. — С. 28—31.
• (рос.) Диаките С. Финансовые и организационные предпосылки формирования фондового рынка в Республике Мали // Финансы и кредит. — 2007. — № 44. — С. 73—77.
• (рос.) Иванов И. Амаду Туре // Эхо планеты. 2007. — № 18. — С. 13.
• (рос.) Савинова Н. А. Мали. — М. : Мысль, 1987. — 134 с.
• (рос.) Филиппов В. Р. Туареги Мали: долгий путь к миру // Азия и Африка сегодня. — 2012. — № 9. — С. 46—51.

• Малі // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.

• Africa South of the Sahara. 2004. L.-N.Y.: Europa Publications, 2003.
• Encyclopedia of African Peoples. L., 2000.
• Новиков С. С., Урсу Д. П. История Мали в новое и новейшее время. М.: Наука, 1994—286 с.
• Страны и народы. Науч.-попул. геогр.-этноггр. изд. Зап. и Центр. Африка — М.:Мысль 1979.
• http://lcweb2.loc.gov/frd/cs/profiles/Mali.pdf Mali country profile. Відділ досліджень Бібліотеки Конгресу — 2005.