Деян Савичевич

Деян народився в родині Володимира Савичевича та Войслави Дурович. Його батьки православного віросповідання.

Деян розпочав свою кар'єру в 15 років, граючи за молодіжний склад ОФК «Тітоград». Потім грав у тітоградській «Будучності», де вперше вийшов у матчі Кубка чемпіонів та дебютував у національній команді в матчі проти збірної Туреччини. Всього за команду провів шість сезонів, взявши участь у 130 матчах чемпіонату.

Після прекрасної гри в Тітограді, все більше югославських команд хотіли бачити у себе 21-річного Савичевича. Влітку 1989 року він вибирає «Црвену Звезду» через обов'язкову військову службу, яку Деян проходив з 1988 по 1989 рік, але з'являвся достатньо рідко. Державні начальники дозволяють грати Савичевичу лише в головних матчах, таких як ігри проти «Мілана» в Кубку чемпіонів, де обидві зустрічі закінчилися 1:1, а гру у Белграді навіть, за рішенням німецького судді Дітера Паулі, довелося перегравати через туман, але по пенальті далі пройшов «Мілан».

Савичевич допоміг «Црвені» виграти підряд три чемпіонських звання, два Кубка Югославії та перемогти в Кубку чемпіонів та Міжконтинентальному Кубку. Успіх у Кубку чемпіонів дозволив Савичевичу стати кандидатом на звання найкращого футболіста Європи, проте, за результатами опитування, він зайняв 2-е місце, поділивши його з партнером по «Црвене Звезді» Дарко Панчевим.

1992 року Савичевича запрошують до «Мілана», який терміново шукає заміну Марко Ван Бастену. У першому сезоні за «Мілан» Савичевич проводить 10 матчів та забиває 4 м'ячі. Наступного сезону він став постійним гравцем основи «россонері», яке виграло Серію А і Лігу чемпіонів, а сам Сільвіо Берлусконі, президент «Мілана», називає його «Генієм» після 30-метрового удару, який зробив рахунок 3:0 у фіналі.

У наступному сезоні «Мілан» знову опинився у фіналі кубка, але Савичевича не випускають на поле через травму, хоча він запевняє, що здоровий, а «Мілан» програє «Аяксу» 0:1.

Всього з «Міланом» Савичевич виграв 7 трофеїв, включаючи три «скудетто», одну Лігу чемпіонів і один Суперкубок Європи, однак, Деян часто піддавався критиці італійськими ЗМІ за слабку гру в матчах проти команд-аутсайдерів.

З червня 1998 по січень 1999 року Савичевич лишався без клубу, після чого вирішив повернутися в «Црвену Звезду». Проте заграти в белградському клубі Деян після великої перерви не зумів, зігравши до кінця сезону лише в трьох матчах чемпіонату, а «Црвена Звезда» займає лише третє місце в чемпіонаті, що розглядається ними як провал.

Після завершення сезону Деян відправився в австрійський «Рапід» (Відень). В першому ж сезоні 1999-00 Савичевичу вдалося забити 11 голів в 22 матчах чемпіонату, що допомогло клубу посіти третє місце. У сезоні 2000/01 Деян забивши сім м'ячів і стількох же іграх, і зайняв з клубом друге місце в чемпіонаті, а в травні 2001 року, після чергової травми, він вирішив закінчити свою футбольну кар'єру.

Влітку 2004 року 37-річний Савичевич став президентом Футбольного союзу Чорногорії, який був у той час частиною Футбольного союзу Сербії та Чорногорії. Савичевич публічно закликав до незалежності Чорногорії, ставши одним з головних учасників Руху за незалежність Чорногорії. Він стояв поруч та виступав на зборах разом з чорногорським прем'єр-міністром Міло Джукановичем, його обличчя було на плакатах з написом «YES!», переконуючих чорногорців голосувати на референдумі за незалежність.

Навесні 2006 року він давав інтерв'ю «NTV Чорногорія», де говорив що грав у «кількох підстроєних матчах», коли виступав за «Будучность» в старій югославської лізі. Так само стверджував, що чемпіонат 2005/06 був, головним чином, підлаштований, але Савічевіч відмовився викривати або забезпечувати свідоцтво в суді, кажучи, що не хоче бути вбитим через футбол, як Бранко Буланович.

Савичевич був одружений з Валентиною Бражович, але розлучився з нею в 2000 році, у них дві дитини.

1 жовтня 2005 року Савичевич потрапив в автомобільну аварію на вулиці у Подгориці. Він зламав обидві руки, після того, як його мотоцикл врізався транспортний засіб, який перебував попереду, гальмуючи боком та приземлившись на тротуарі. Період відновлення тривав близько 6-ти місяців.