Джебель-Бу-Хедма (біосферний заповідник)

Національний парк розташований в 85 км на схід від Гафси, в 100 км від Макнессі. Середземне море знаходиться в 45 км на схід від резервату. Парк розташований в південно-східній частині Сахарського Атласу і являє собою субтропічний степ[2]. Висота над рівнем моря коливається від 90 до 840 метрів[3].

У базі даних всесвітньої мережі біосферних резерватів зазначені наступні координати заповідника: 34°24′ пн. ш. 09°23′ сх. д. — 34°32′ пн. ш. 09°41′ сх. д.. Згідно з концепцією зонування резерватів загальна площа території, яка становить 169,88 км² (при площі національного парку 164,88 км²), розділена на три основні зони: ядро — 88,14 км², буферна зона — 42,74 км² і зона співпраці — 39,0 км²[3]

Хоча рослинний світ Бухедми в цілому є типовим для Тунісу і являє собою середземноморський біом з напівпосушливими лісами і степами, він знаменитий реліктової саваною, якої більше в Тунісі не залишилося.[3]

На території резервату виростають 485 видів рослин[2]. Рослинний світ представлений саваною з Acacia raddiana, Cenchrus ciliaris, Digitaria nodosa, Aristida plumosa, Aristida obtusa, Artemisia herba alba, степами Rhanterium suaveolens, Arthrophytum scoparium, Gymnocarpus decander і Stipa tenacissima[3].

Рідкісні види тварин: Addax nasomaculatus, Struthio camelus australis і Gazella dama mhorr[4]

У 1977 році був утворений біосферний резерват, а в 1980 році значна його територія стала національним парком. У 1995 році резерват став частиною мережі ROSELT, яка займається моніторингом регіону Сахари і Сахеля[5].З 2001 року частина території знаходиться в списку особливо важливих місць міжнародної організації з захисту птахів[6]. На території резервату заснований екологічний музей.

За даними 1999 року на території резервату проживало близько 1400 чоловік. Основні проблеми, з якими зіткнувся резерват, є опустелювання і ерозія ґрунтів. Саме в цьому напрямку ведуться основні дослідження, які зокрема пов'язані з відновленням природного чагарнику, зокрема Acacia raddiana[4].

На території парку зустрічаються сліди перебування доісторичних людей, періоду неоліту. У більш сучасних будівлях, датованими кінцем XIX століття які є притулком для караванів, розташовується адміністрація резервату[5].