Андре Агассі

У 14 років Андре Агассі завоював свій перший національний титул, ставши чемпіоном США в приміщеннях серед юнаків (до 16 років) і вже до 15 років серйозно планував професійну кар'єру[18]. Як професіонал Андре почав виступати в неповні 16 років, у лютому 1986 року, коли взяв участь в турнірі Гран-прі в містечку Ла-Квінта (Каліфорнія). У першому ж матчі він здобув перемогу над своїм співвітчизником Джоном Остіном 6-4, 6-2, а в другому програв провідному шведському тенісистові Матсові Віландеру, на той момент третьому в рейтингу ATP. Наступний професійний турнір він провів лише в липні, дійшовши до фіналу на турнірі класу «челленджер» в Скенектаді (штат Нью-Йорк). Займаючи в рейтингу 310-й рядок, він обіграв чотирьох суперників, які перебували вище за нього в рейтингу, поступившись у фіналі 33-й ракетці світу Рамешеві Крішнану. У серпні він вже завдав поразки супернику зі світової тенісної еліти — який перебував на 12-му місці в рейтингу Тімові Майотту — перед тим як програти колишній першій ракетці світу Джонові Макінрою. Того самого року Агассі вперше виступив на турнірі Великого шолома — Відкритому чемпіонаті США, але в першому ж колі програв ще одному американцеві Джеремі Бейтсу[19]. Тенісний рік Андре закінчив уже в першій сотні найсильніших тенісистів світу (91-ше місце)[20].

У квітні 1987 року Агассі дійшов до першого в кар'єрі фіналу турніру Гран-прі. Це сталося на Відкритому чемпіонаті Сеула, де, бувши посіяний восьмим, він у чвертьфіналі помстився торішньому кривдникові Крішнану — першій ракетці турніру, але в трисетовому фіналі все-таки не зміг встояти проти більш досвідченого Джима Грабба[21]. На початку серпня на турнірі Гран-прі в Страттон-Маунтін (Вермонт) він завдав першої за кар'єру поразки суперникові з першої десятки світового рейтингу — австралійцеві Петові Кешу, але в півфіналі його зупинив Іван Лендл — на той момент перша ракетка світу. Втім, юний американець зумів взяти сет у маститого суперника, закінчивши гру з рахунком 2-6, 7-5, 3-6[19]. На своєму останньому турнірі сезону — Відкритому чемпіонаті Південної Америки в Ітапариці (Бразилія) — Андре був посіяний восьмим. У чвертьфіналі та півфіналі він послідовно обіграв суперників, посіяних під другим і третім номерами, а у фіналі переміг Луїса Маттара, одного з господарів корту, і завоював перший в житті титул на професійному турнірі[22]. До кінця року, ще навіть не досягнувши 18-річного віку, він вже займав у рейтингу 25-те місце[20].

Справжній прорив на початку кар'єри Агассі відбувся в 1988 року. За цей рік Андре виграв 6 турнірів Гран-прі (перший з яких — вже в лютому), а також дійшов до півфіналу відразу на двох турнірах Великого шолома. На Відкритому чемпіонаті Франції він у півфіналі програв у п'яти сетах майбутньому переможцю Матсу Виландеру, на той момент третьому в рейтингу, а на Відкритому чемпіонаті США в чотирьох сетах Іванові Лендлу, який все ще очолював рейтинг АТР[23]. Вже у квітні його запросили до складу збірної США на матчі Кубка Девіса. Він допоміг команді перемогти в півфіналі турніру I Американської групи збірну Перу, а потім у фіналі аргентинців і повернутися на майбутній рік у Світову групу — найвищий дивізіон змагання[24]. Підсумком сезону став високий для вісімнадцятирічного спортсмена третій рядок у рейтингу[20], хоча на турнірі Мастерс — підсумковому змаганні року серед найкращих тенісистів світу — він програв на груповому етапі не лише Лендлу, але й швейцарцеві Хласеку, який займав восьме місце в рейтингу, і не вийшов у півфінал[23]. До кінця 1988 року Агассі заробив уже понад два мільйони доларів, зігравши тільки 43 турніри з початку кар'єри — менше, ніж будь-який спортсмен в історії тенісу[25], і встановив рекорд за кількістю матчів, які виграв поспіль тінейджер (побитий 17 років по тому Рафаелем Надалем)[26]. За підсумками цього сезону він був удостоєний нагороди ATP у номінації «Прогрес року»[27]. При цьому його пристрасть до шоу і явне прагнення не просто виграти, але й розважити глядачів часом виходили за межі, викликаючи роздратування колег. Такий випадок, зокрема, стався в матчі Кубка Девіса проти збірної Аргентини, коли Агассі, граючи з Мартіном Хайте, демонстративно зловив м'яч, який той подав, ніби показуючи, що віддає йому гейм з жалю[28].

У порівнянні з 1988 роком наступний сезон склався для Агассі менш успішно. На його рахунку за 1989 рік був лише один титул (на турнірі в Орландо) і один вихід у фінал — на Відкритому чемпіонаті Італії, де його обіграв аргентинець Альберто Мансіні, який займав істотно нижче місце в рейтингу. У півфінальному матчі Кубка Девіса проти збірної ФРН він програв не лише Борисові Беккеру (в грі з яким вів 2:0 по сетах і 5-4 у третьому сеті), але й менш іменитому Карлові-Уве Штеебу[29]. Найбільшим успіхом у сезоні був вихід, як і рік тому, в півфінал Відкритого чемпіонату США, де знову шлях до фіналу йому перегородив Іван Лендл. Після цього Агассі оголосив, що не збирається брати участь у турнірі в Лос-Анджелесі, який мав відбутися через два тижні, однак Чоловіча тенісна рада (організація, яка тоді проводила тур Гран-прі) вже оголосила про його участь. Агассі заявив, що в півфінальному матчі проти Лендла зазнав розтягнення в паху, але змушений був через тиждень зіграти на виставковому турнірі у Флориді, який проводив один з його основних спонсорів — корпорація DuPont. На цьому турнірі Агассі в першому колі зустрічався з Тімом Вїлкінсоном, який був хворий на грип, і, зрозумівши, що переконливо програти не зможе, за рахунку 1:0 по сетах і 3-1 на свою користь у другому сеті раптово демонстративно зашкутильгав і здав гру; наступного дня він оголосив, що через розтягнення не зможе грати в Лос-Анджелесі[30]. Попри спад у результатах, Агассі вдалося зберегти за собою досить високе місце, щоб в кінці року знову взяти участь в турнірі Мастерс[31].

1990 року Агассі знову повернувся в гарну форму. Він виграв, зокрема, турнір найвищої категорії в Кі-Біскейні після перемоги у фіналі над третьою ракеткою світу Стефаном Едбергом; безпосередньо перед Кі-Біскейном ці ж два гравці зустрілись у фіналі турніру найвищої категорії в Індіан-Веллс, де Агассі, обігравши в півфіналі Беккера, який займав друге місце в рейтингу, з Едбергом не впорався. Потім Агассі вперше в кар'єрі дійшов до фіналу турніру Великого шолома: на Відкритому чемпіонаті Франції з тенісу сіяний під третьому номером Андре у фіналі поступився майстрові гри на ґрунтових кортах еквадорцеві Андресові Гомесу з рахунком 3-6, 6-2, 4-6, 4-6. Через три місяці Агассі вдруге за сезон грав у фіналі турніру Великого шолома. У США у фіналі йому протистояв ще молодший (1971 року народження) американець Піт Сампрас. Хоча Агассі був до того моменту четвертою ракеткою світу, а Сампрас лише дванадцятою, Андре не зміг нічого протиставити грі Піта і програв у трьох сетах 4-6, 3-6, 2-6. Втім, на чемпіонаті світу ATP (як відтоді називався турнір Мастерс) Агассі зумів переломити тенденцію поразок у фіналах найбільших змагань. Поступившись на груповому етапі Едбергу, який до цього моменту очолив рейтинг, він зумів узяти гору над Сампрасом та іспанцем Еміліо Санчесом, у півфіналі переграв другу ракетку світу Бориса Беккера, а у фіналі помстився Едбергу за нещодавню поразку, перемігши його з рахунком 5-7, 7-6, 7-5, 6-2[32].

На початку сезону Агассі опинився в центрі конфлікту з керівництвом американської збірної в Кубку Девіса: тренер збірної Том Горман виступив проти того, щоб збірну на березневий матч з командою Чехословаччини супроводжувала звична група підтримки Агассі, оскільки, на його думку, вона лише відволікала увагу тенісиста від гри. У відповідь Агассі і сам відмовився взяти участь у матчі й публічно зажадав відставки Гормана, який, за його словами, був «виконавцем, а не лідером». Замість Агассі до Праги поїхав Аарон Крікстейн, який виграв там дві особисті зустрічі, але потім Девід Маркін, голова USTA, усунув Гормана від формування складу збірної, по суті взявши на себе функції капітана, і забезпечив участь Агассі в наступних матчах[33]. У підсумку Агассі взяв участь у матчах збірної на вирішальних етапах, завоювавши з нею перший в кар'єрі Кубок Девіса. І в півфіналі і у фіналі він здобув по одній перемозі і зазнав по одній поразці (від Томаса Мустера на ґрунтових кортах в Австрії і від австралійця Даррена Кехілла в четвертій зустрічі фіналу, яка вже нічого не вирішувала після того, як американці виграли всі три перші зустрічі і разом з ними матч[34]). Під час зустрічі з Кехіллом він відмовився продовжувати гру після першого програного сету, скаржачись на травму в паху, і після цього пропустив Кубок Великого шолома що проводився під егідою ITF, де повинен був виступати як фіналіст Відкритих чемпіонатів Франції і США. Міжнародна федерація спочатку мала намір позбавити його права на виступ у Відкритому чемпіонаті Франції наступного року, але в результаті обмежилася штрафом[35].

1991 року Агассі вдруге поспіль вийшов у фінал Відкритого чемпіонату Франції. Бувши четвертим сіяним, він обіграв у півфіналі Беккера, який займав у рейтингу друге місце, але і цього разу не зміг завоювати титул, у п'ятисетовому фіналі програвши ще одному молодому американцеві — дев'ятій ракетці світу Джимові Кур'є — 6-3, 4-6, 6-2, 1-6, 4-6[36]. Того самого року він вперше після 1987 року взяв участь у турнірі Вімблдону і, на відміну від минулого свого візиту, який завершився вже у першому колі, дійшов до чвертьфіналу, показавши, що трав'яні корти не становлять для нього виключної проблеми. Зі збірною він знову дістався до фіналу Кубка Девіса і у фіналі на килимовому покритті Ліона приніс американцям очко в першій зустрічі з командою Франції, перегравши Гі Форже, але після цього його товариші по команді — Піт Сампрас, Кен Флек і Роберт Сегусо — програли три гри поспіль, віддавши завойований минулого року кубок господарям корту[37].

1992 року на Відкритому чемпіонаті Франції Агассі, який тимчасово опустився у світовій тенісній ієрархії до 12-го місця, зробив невеликий крок назад порівняно з двома попередніми спробами, програвши у півфіналі Кур'є, який до цього моменту очолив рейтинг. Проте, менш ніж через місяць на газонах Вімблдону, яких він до цього кілька років уникав, він не лише вийшов у фінал, але й досяг нарешті своєї першої перемоги на турнірі Великого шолома. Перемігши по дорозі двох багаторазових чемпіонів Вімблдону — Бориса Беккера і Джона Макінроя, — у вирішальному матчі Андре переграв посіяного під восьмим номером хорвата Горана Иванишевича з рахунком 6-7, 6-4, 6-4, 1-6, 6-4. У тому сезоні Андре переміг ще на двох турнірах, в Атланті і Торонто, довівши свій послужний список до 17 перемог на турнірах ATP. 1992 рік став для нього також найуспішнішим за всю кар'єру в парному розряді: об'єднавши зусилля з ветераном парних поєдинків Джоном Макінроєм, він спочатку дійшов до чвертьфіналу Відкритого чемпіонату Франції, а потім до фіналу Відкритого чемпіонату Канади[38]. Хоча його єдиний парний титул був ще попереду, саме 1992 року він зайняв найвище в кар'єрі місце в рейтингу парних гравців[20]. На кінець сезону Агассі вдруге в кар'єрі в складі збірної США завоював Кубок Девіса, принісши команді п'ять очок в трьох матчах (остання гра сезону — у фіналі зі швейцарцем Марком Россе — не знадобилася, оскільки американці виграли матч достроково)[24].

Сезон 1993 року виявився для Агассі зіпсованим спочатку через бронхіт, який змусив його пропустити Відкритий чемпіонат Австралії[39], а потім через розвинений тендиніт правої кисті, тож закінчив його американець за межами першої двадцятки рейтингу[20]. На думку його батька, Андре просто взяв у тому сезоні тайм-аут і розслабився після перемог 1992 року[39]. Попри це, він дійшов до чвертьфіналу на Вімблдоні, де програв посіяному першим Сампрасу, виграв за рік два турніри в одиночному розряді (в Сан-Франциско і Скоттсдейлі), а також єдиний у своїй кар'єрі турнір ATP в парному розряді — турнір найвищої категорії в Цинциннаті. Разом з Петром Кордою він спочатку переміг в півфіналі одну з найкращих пар світу Патрік Макінрой — Річі Ренеберг, а в фіналі з рахунком 7-6, 6-4 обіграно шведську пару Хенрік Хольм — Стефан Едберг[40]. У тому сезоні Нік Боллетьєрі, який тренував Андре впродовж десяти років, оголосив про закінчення співробітництва, мотивуючи це тим, що його вихованець не готовий на 100 % сконцентруватися на тренуваннях[41]. В останній декаді грудня Агассі переніс операцію, яка змусила його ще на рік відкласти свій перший візит на Відкритий чемпіонат Австралії — єдиний турнір Великого шолома, в якому він ще не брав участі[42].

1994 року, впоравшись з травмами, Агассі повернувся в оптимальну форму і навесні почав тренуватися в призера Олімпіади 1988 року Бреда Гілберта[41]. З 19 турнірів, проведених за рік, він переміг у п'яти. Вже у лютому Андре виграв другий поспіль титул в Скоттсдейлі, а через два тижні після перемоги над Едбергом дійшов до фіналу супертурніру в Маямі, де програв Сампрасу, але основні успіхи припали на другу половину року, коли він виграв чотири турніри, зокрема два найвищої категорії (в Торонто і Парижі) і другий за кар'єру турнір Великого шолома — цього разу Відкритий чемпіонат США. Займаючи в рейтингу лише 20-ту сходинку, по дорозі обігравши двох суперників з першої десятки (Майкла Чанга і Тодда Мартіна), у фінальному матчі з рахунком 6-1, 7-6, 7-5 він переміг німця Міхаеля Штіха. У Відні він обіграв Іванишевича, що займав у рейтингу другу позицію, і знову Штіха, який перебував на третьому місці, а в Парижі — Сампраса, який очолював рейтинг[43]. Рік Андре закінчив уже на другій сходинці в рейтингу[20].

1995 року Агассі вперше з'явився на Відкритому чемпіонаті Австралії. Не віддавши по дорозі жодного сету своїм суперникам, він вийшов у фінал, де на нього чекав знайомий суперник — перша ракетка світу Піт Сампрас. Цього разу успіху досягнув Андре. Вигравши з рахунком 4-6, 6-1, 7-6, 6-4, він домігся рідкісного результату — виграв турнір Великого шолома в перший рік участі в ньому. Вигравши після Відкритого чемпіонату Австралії турніри в Сан-Хосе та Маямі і програвши Сампрасу у фіналі турніру найвищої категорії в Індіан-Уеллсі[44], 10 квітня 1995 року Агассі став дванадцятим за історію тенісистом, який очолив рейтинг АТР в одиночному розряді. Він утримував перше місце в рейтингу до жовтня 1995 року[20], попри поразки у чвертьфіналі Відкритого чемпіонату Франції та півфіналі Вімблдонського турніру. Між Вімблдоном і Відкритим чемпіонатом США він виграв чотири турніри поспіль, зокрема турніри найвищої категорії в Монреалі (де у фіналі знову переміг Сампраса) та Цинциннаті. На Відкритому чемпіонаті США Агассі і Сампрас вчетверте за сезон зійшлися у фіналі, причому вже вдруге — у фіналі турніру Великого шолома. Піт, як і у фіналі того ж турніру за п'ять років до цього, знову зумів перемогти — 6-4, 6-3, 4-6, 7-5[44], що дозволило йому до кінця року змістити Андре з першої позиції в рейтингу, і той другий рік поспіль фінішував на другій сходинці. Змагаючись один проти одного в індивідуальних турнірах, Андре і Піт разом виступали за збірну в Кубку Девіса. Першій та другій ракеткам світу було не складно обіграти в чвертьфіналі італійців, а в півфіналі взяти гору над шведами (Агассі зіграв у цьому матчі одну гру, перемігши знаменитість минулого десятиліття Матса Віландера)[24]. Однак у фіналі Андре не судилося зіграти: під час матчу зі шведами він травмував грудні м'язи, а потім посилив травму на турнірі в Ессені в жовтні і пропустив залишок сезону[45], тож американцям довелося здобувати в Москві свій третій Кубок Девіса за шість років без нього.

Брук Шилдс — перша дружина Андре Агассі

Не особливо вдало провівши першу половину сезону 1996 року (один виграний турнір у Маямі втретє за кар'єру, — поразка в півфіналі Відкритого чемпіонату Австралії від Чанга і ранні програші на «Ролан Гаррос» і Вімблдоні, де його в першому ж колі обіграв суперник з третьої сотні рейтингу), Агассі потім вписав себе в історію спорту, ставши Олімпійським чемпіоном з тенісу. На XXVI літніх Олімпійських іграх в Атланті Андре виборов для своєї країни золоту нагороду, розгромивши у фіналі іспанця Серхі Бругеру 6-2, 6-3, 6-1. Одразу після цього він удруге за кар'єру переміг у Цинциннаті, але на Відкритому чемпіонаті США зупинився у півфіналі, причому каменем спотикання знову став Чанг[46].

Найважчий за кар'єру тенісиста спад відбувся 1997 року. До квітневого матчу Кубка Девіса проти команди Нідерландів він підійшов після п'яти поразок поспіль, здобувши від початку сезону лише три перемоги і скотившись за межі Топ-20 рейтингу[47]. Попри дві перемоги в Кубку Девіса, криза на цьому не закінчилася: з квітня по серпень Андре не зіграв у жодному турнірі Великого шолома і не виграв жодного матчу в турнірах АТР, переламавши тенденцію тільки в другій декаді серпня в Цинциннаті[48]. До кінця сезону він так і не переміг на жодному турнірі ATP (на його рахунку лише одна перемога під кінець року в турнірі серії «челленджер», до якого він підійшов на 122-му місці в рейтингу)[49]. Багато хто пов'язував це з особистими або сімейними обставинами, адже саме того року Андре одружився з кіноакторкою і моделлю Брук Шилдс; утім, сам тенісист відкидав ці припущення[48]. Найневдаліший рік у своїй професійній кар'єрі Андре завершив на 110-му місці. Такого низького місця він не займав навіть у дебютний рік, коли йому було лише 16 років[20].

1998 року гра Агассі знову налагодилася. Хоча він і не досяг особливих успіхів на турнірах Великого шолома, але йому вдалося перемогти на п'яти турнірах нижчого рангу і ще на п'яти вийти у фінал — зокрема на Кубку Великого шолома, підсумковому турнірі року за версією Міжнародної федерації тенісу (ITF). За сезон він сім разів обіграв суперників з першої десятки рейтингу, включаючи перемогу в Торонто над Сампрасом, який його очолював[50], і в результаті зміг стати шостим за підсумками року, піднявшись за сезон більш ніж на 100 позицій у рейтингу[20].

Одним з найбільш значущих сезонів у кар'єрі Андре Агассі став наступний, 1999 рік. 24 травня, поступаючись 0-2 за сетами у фіналі Відкритого чемпіонату Франції проти Андрія Медведєва, Агассі зміг переломити хід матчу і виграти четвертий у кар'єрі титул чемпіона Великого шолома — 1-6, 2-6, 6-4, 6-3, 6-4. Ця перемога стала історичною — Агассі п'ятим в історії тенісу зміг домогтися перемоги на всіх турнірах Великого шолома в чоловічому одиночному розряді. Разом з виграною 1996 року Олімпіадою це означало також, що він став першим в історії володарем так званого кар'єрного «Золотого шолому» у чоловічому одиночному розряді. Наступний фінал Великого шолома Андре провів проти Піта Сампраса на Вімблдоні, але вчергове програв — 3-6, 4-6, 5-7. На Відкритому чемпіонаті США 1999 року він вийшов у третій поспіль фінал турніру Великого шолома і у виснажливому вирішальному матчі переміг американця Тодда Мартіна 6-4, 6-7, 6-7, 6-3, 6-2[51]. Крім цього, перемігши 1999 року на турнірах в Гонконзі, Вашингтоні, Парижі та дійшовши до фіналу чемпіонату світу АТР, Агассі повернув собі звання першої ракетки світу і вперше завершив сезон у цій ролі[20]. Того самого року закінчився його шлюб з Брук Шилдс — він подав документи на розлучення незадовго до другої річниці їхнього весілля[52] й невдовзі тісно зійшовся зі Штеффі Граф, яка закінчувала ігрову кар'єру[53].

Сезон 2000 року розпочався для Агассі успішно. У четвертому поспіль фіналі турнірів Великого шолома (на Відкритому чемпіонаті Австралії) він переграв росіянина Євгена Кафельникова 3-6, 6-3, 6-2, 6-4 і завоював другий за кар'єру титул на цьому турнірі і шостий загалом титул на турнірах цього рівня. У серії фіналів, що розпочалася на Відкритому чемпіонаті Франції 1999 року, це була третя перемога з чотирьох можливих. Після дворічної перерви він знову був запрошений у збірну США і зробив вирішальний внесок у її перемоги в першому колі Світової групи над командою Зімбабве і в чвертьфіналі над чехами, перемігши в усіх чотирьох своїх зустрічах[24]. Однак, подальші результати були не такими високими. Американець програв на Відкритому чемпіонаті Франції вже у другому колі сороковий ракетці світу Каролеві Кучері, на Вімблдоні — у півфіналі колишньому суперникові в боротьбі за титул першої ракетки світу Патрікові Рафтеру, який на той момент займав місце лише у третій десятці рейтингу, а на Відкритому чемпіонаті США — знову у другому колі, 37-й ракетці світу Арно Клеману. За винятком Австралії, він лише двічі за сезон дістався до фіналу — щоправда, одним з цих турнірів був Кубок Мастерс (нова назва підсумкового турніру сезону). Здобувши чотири перемоги поспіль, зокрема над новим лідером рейтингу Маратом Сафіним, Андре поступився у фіналі другій ракетці світу — бразильцеві Густаво Куертену, якого переміг був на груповому етапі[54].

На початку 2001 року Агассі вдруге поспіль і втретє за кар'єру виграв Відкритий чемпіонат Австралії, взявши гору у фіналі над Арно Клеманом — своїм кривдником на нещодавньому Відкритому чемпіонаті США. Того самого року він, крім перемоги в Австралії, домігся успіху на двох турнірах АТР-туру вищої категорії (Мастерс) — в Індіан-Уэллз (вперше за 15 років) та в Маямі, — а також на турнірі в Лос-Анджелесі, де у півфіналі переміг Куертена, який до того моменту очолив рейтинг, а у фіналі Сампраса. Піта він у томусезоні перемагав ще раз — в Індіан-Уэллз[55], але у чвертьфіналі Відкритого чемпіонаті США їхнє протистояння традиційно закінчилося на користь Сампраса, причому в кожному з сетів цього матчу вічних суперників жоден з них ні разу не віддав своїй подачі і всі сети закінчилися тай-брейком: 7-6, 6-7, 6-7, 6-7[56]. На Відкритому чемпіонаті Франції Андре також дійшов до чвертьфіналу, а на Вімблдоні до півфіналу і завершив рік на третьому місці в рейтингу[20], ставши в 31 рік найстаршим від 1984 року гравцем в першій трійці рейтингу (у 1984 році Джиммі Коннорс піднявся до другого місця). 22 жовтня 2001 року в Лас-Вегасі Андре одружився зі Штеффі Граф. 27 жовтня в них народився син Джейден Гіл, а 3 жовтня 2003 року — дочка Джаз Елі (англ. Jaz Elle).

2002 року Агассі вдруге змінив тренера, розлучившись з Бредом Гілбертом на прохання останнього після восьми років спільної роботи. З цього моменту з ним працював австралієць Даррен Кехілл — колишній тренер Ллейтона Г'юїтта, який у минулому, як і Гілберт, змагався з Андре на корті[57]. Перемігши вчетверте на турнірі в американському Скоттсдейлі, 4 березня 2002 року Андре завоював свій 50-й титул на турнірах ATP в одиночному розряді. Загалом за рік він додав до своєї колекції п'ять титулів, у зокрема три — на турнірах серії Мастерс у Маямі, Римі та Мадриді. Більше за нього в тому сезоні не вигравав ніхто, а нарівні з ним за титулами завершив рік лише новий лідер рейтингу — колишній вихованець його нового тренера Ллейтон Г'юїтт[56]. Програвши Г'юїтту дві перші зустрічі в сезоні, Агассі взяв над ним гору в півфіналі Відкритого чемпіонату США, але у фіналі — п'ятому за ліком на турнірах Великого шолома проти Піта Сампраса — зазнав чергової поразки з рахунком 3-6, 4-6, 7-5, 4-6[58]. Втім, 2002 рік Агассі завершив на другому місці в рейтингу, ставши найстаршим в історії тенісистом, якому це вдалося[56].

За перші чотири місяці 2003 року Андре виграв чотири турніри, зокрема свій четвертий титул на Відкритому чемпіонаті Австралії (обігравши у фіналі німецького тенісиста Райнера Шуттлера 6-2, 6-2, 6-1) і шостий — на турнірі «Мастерс» у Маямі. У травні, коли Андре виповнилося 33 роки і 13 днів, він став найстаршим в історії рейтингу АТР гравцем, який піднявся на першу сходинку. Агассі утримував це лідерство впродовж 14 тижнів[56] — аж до поразки від Хуана Карлоса Ферреро в півфіналі Відкритого чемпіонату США. На менш зручних для нього ґрунтових і трав'яних кортах «Ролан Гаррос» і Вімблдону Андре дійшов відповідно до чвертьфіналу і до четвертого кола. Після Відкритого чемпіонату США він зіграв до кінця року лише один турнір — Кубок Мастерс — і дістався до фіналу, обігравши під час нього трьох суперників і двічі (в групі та у фіналі) поступившись новій висхідній зірці — Роджерові Федереру[59]. Він завершив рік у п'ятірці найсильніших, ставши найстаршим тенісистом, якому це вдавалося від 1987 року, коли аналогічного успіху домігся Джиммі Коннорс[56]. До цього моменту інші його однолітки, які представляли США на першій сходинці рейтингу — Джим Кур'є і Піт Сампрас, встигли завершити ігрову кар'єру, як і більш молодий Майкл Чанг.

Агассі на чемпіонаті США на ґрунтових кортах 2005 року

На початку 2004 року Агассі пробився в півфінал Відкритого чемпіонату Австралії і турніру Мастерс в Індіан-Веллсі, але отримана навесні травма стегна призвела до трьох поразок поспіль, зокрема на Відкритому чемпіонаті Франції, і до відмови від участі у Вімблдоні. Втім, пізніше 34-річний ветеран виграв турнір у Цинциннаті, обігравши в ході нього трьох колишніх перших ракеток світу, які все ще перебували в першій десятці рейтингу — Карлоса Мойю, Енді Роддіка і Ллейтона Г'юїтта. Фінішувавши в десятці найсильніших у 15-й раз за 19 років, він і за цим показником став найстаршим тенісистом після Коннорса, який у 36 років потрапив до Top-10 в 1988 році[56].

Прощальний матч Андре в рамках Кубка Девіса відбувся в березні 2005 року, коли він програв Іванові Любичичу (який у тому сезоні на піку форми виграв 11 своїх зустрічей у Кубку Девіса з 12). У серпні, вчетверте перемігши в Лос-Анджелесі, Агассі завоював свій останній, 60-й титул у професійній кар'єрі. 12 вересня 2005 року на Відкритому чемпіонаті США Агассі провів свій останній фінал турніру Великого шолома. У фіналі він програв Роджерові Федереру, який вже очолив рейтинг, з рахунком 3-6, 6-2, 6-7, 1-6. У 35 років Агассі став найстарішим фіналістом турніру Великого шолома від 1974 року, коли у фінал пробився 39-річний Кен Розуолл. За підсумками сезону він у 16-й раз опинився в десятці найсильніших, зрівнявшись за цим показником з Коннорсом[56].

25 червня 2006 року Агассі, який пропустив більшу частину сезону через травми спочатку лівої щиколотки, а потім спини, оголосив про завершення своєї ігрової кар'єри і про те, що його останнім турніром стане Відкритий чемпіонат США. Напередодні Відкритого чемпіонату США він взяв участь в турнірі АТР у Вашингтоні, але програв вже у першому колі, після чого через загострення травми знову пропустив турніри Мастерс в Торонто та Цинциннаті, і на Флешинг Медоуз вперше з 1997 року виступав несіяним[56]. Перший матч на Відкритому чемпіонаті США Андре провів проти румуна Андрея Павела і переміг у чотирьох сетах. Наступним суперником став посіяний восьмим Маркос Багдатіс, і багато хто передрікав, що це буде останній матч Агассі в кар'єрі. Але 36-річний ветеран здійснив сенсацію, обіграв кіпріота в п'яти сетах 6-4, 6-4, 3-6, 5-7, 7-5 і вийшов у третій раунд. 3 вересня 2006 року в третьому раунді Відкритого чемпіонату США Агассі зіграв свій останній матч у кар'єрі проти німця Беньяміна Беккера, який вийшов з кваліфікації. Програвши в чотирьох сетах, Андре не зміг стримати емоцій і сліз, його проводжали стоячи усі відвідувачі турніру, в тому числі і на інших кортах, до яких він звернувся зі словами подяки.