Джинсова революція

19 березня, у день виборів, на Жовтневій площі в Мінську відбувся мітинг, який розпочався після закриття виборчих дільниць, але до офіційного оголошення результатів виборів.[12] На мітингу, в якому взяли участь від 8[13] до 30[14] тисяч людей, лунали заклики до проведення чесних виборів та повалення Лукашенка.

Олександр Козулін у своєму виступі зазначив, що порадившись з Олександром Мілінкевичем, вони вирішили вийти на площу Перемоги, щоб покласти квіти, після чого закінчити мітинг. Він також закликав своїх прихильників зібратися наступного дня о 18:30 в центрі Мінська.[15] Про сутички чи затримання під час мітингу не повідомлялося.[13]

У ніч на 20 березня Центральна виборча комісія опублікувала результати попереднього підрахунку 100 % виборчих бюлетенів: явка склала 92,6 % (6 614 998 громадян), Олександра Лукашенка підтримали 82,6 % виборців (приблизно 5 460 000 громадян), Олександра Мілінкевича — 6 % (близько 400 000 громадян), Сергій Гайдукевича — 3,5 % (близько 250 000 громадян), Олександра Казуліна — 2,3 % (близько 154 000 громадян).[16]

20 березня на Жовтневій площі в Мінську знову відбувся мітинг від 6 до 10 тисяч людей. Того дня на площі було прийнято «Декларацію народу Білорусі» з вимогою перевиборів.[17] Протестувальники почали встановлювати намети.

До учасників мітингу виступили лідер Об'єднаної громадянської партії Анатолій Лебедько, дружина Олександра Мілінкевича Інна Кулей, депутат Державної Думи Росії Володимир Рижков, письменник Володимир Орлов, депутат міської ради Гомеля Юрій Глушаков та інші.[17]

На площі було організовано наметове містечко, яке складалося з дев'ятнадцяти наметів. Представники опозиційних рухів з інших регіонів Білорусі прибули до Мінська.[18]

Біля наметового містечка з'явилися правоохоронці. Вони затримали понад сотню людей за доставку їжі на площу.[19] Влада використовувала інші методи впливу: учасників протесту відраховували з навчальних закладів,[20] закривали заклади біля площі (протестувальникам довелося шукати туалети в інших місцях, де їх арештовувала поліція). Демонстранти скандували гасла: «Поліція з народом» та «КДБ з народом».

Ввечері наметове містечко відвідали посли Великої Британії, Німеччини, Латвії, Литви, Словаччини, Франції та Чехії.[21] Акції підтримки відбувалися не лише в деяких білоруських містах, а й у Росії (наприклад, у Єкатеринбурзі акцію на підтримку білоруського протесту провели представники правозахисної асоціації «Холод»).[22]

Вночі влада вимкнула світло на площі.[23]

Кількість людей, що брали участь у протесті, повільно зменшувалася. Вранці 22 березня між лідерами опозиції Олександром Мілінкевичем та Олександром Козуліним виникли розбіжності: Козулін запропонував зняти намети з площі та продовжувати протести 25 березня на День Волі, а Мілінкевич закликав зберегти наметове містечко.[24]

Увечері в наметовому містечку було близько 3000 людей, близько трьохсот[25] з яких перебували там постійно.[26]

Протестувальників продовжувалти затримувати, відбулися сутички з опонентами опозиції.[27] Повідомлялося про насильство та приниження з боку правоохоронців проти затриманих членів опозиції.[28]

23 березня кількість демонстрантів збільшилася, а кількість наметів зросла до 35. Вночі, коли на площі було найменше протестувальників, міліція оголосила про ліквідацію містечка та запропонувала учасникам піти до автозаку добровільно. Протестувальники чинили пасивний опір, сидячи на землі і тримаючись один за одного. Міліція застосувала силу для затримання учасників. Ліквідація містечка зайняла від 15 до 20 хвилин.[27][29]

За офіційними даними, було заарештовано понад 500 осіб. Затриманих доставили до ізолятора Акрестіна, де їх судили.[30]

25 березня міліція почала затримувати протестувальників, які покинули наметове містечко завчасно. За деякими даними, затриманих били.[31]

О 12 годині близько 2,5 тис. людей намагалися вийти на Жовтневу площу, щоби провести нову несанкціоновану акцію протесту. Міліція витіснила їх із площі, а опозиція провела акцію в сусідньому парку Янки Купали.[32] Там кількість протестувальників зросла до 7-10 тисяч людей, були присутні Мілінкевич та Козулін. Наприкінці мітингу Козулін закликав протестувальників продовжувати протест біля ізолятора на Акрестіна (за версією влади, він закликав до штурму), і марш розпочався. На майданчику між Театром музичної комедії та будівлею Московської райдержадміністрації мітинг розігнали правоохоронці, які застосовували кийки, електрошокери, гумові кулі та сльозогінний газ.[33][34] Кількість протестувальників на той час становила близько 2-3 тис. осіб (за даними влади, не більше 900 осіб), з яких близько 100 осіб, зокрема Козуліна, було затримано.

Активна хвиля протестів закінчилася, наступна велика акція опозиції відбулася 26 квітня 2006 р. («Чорнобильський шлях»).