Джиу-джитсу

Джиу-джитсу, як сформоване окреме бойове мистецтво виникло у 16 ст. серед самураїв. Фактично через те, що самураї, під час бойових дій, носили залізні обладунки, які користуючись ударною технікою неможливо було пробити рукою чи ногою, виникла необхідність у рукопашному бойовому мистецтві, яке б дозволило одержати перемогу проти воїна в обладунках. Зрозуміло, що будь-яке бойове мистцтво сягає корінням глибину віків. Дзю-дзюцу не виняток. Батьками дзю-дзюцу можна вважати Сумо(сформувалося у 6-7 ст.), Йороі-куміучі (варіант сумо для боротьби в обладунках)(10-11 ст) і Когусоку-дзюцу (15-16 ст). Саме Когусоку-дзюцу стало безпосередньою основою для джиу-джитсу. Саме у цій боротьбі з'явилися кидки через стегно, спину, багато прийомів на задушення, заломи, перевертання супротивника головою донизу з наступним ударом об землю, удари руками й ногами по неприкритих обладунками відкритих ділянках тіла і т.п. Це бойове мистецтво також можна вважати батьком дзюдо й айкідо. Мистецтво джиу-джитсу бере свій початок в періоді Сенґоку японської історії. У 1532 році Хісаморі Такеноучі, військовий тактик і правитель провінції Мімасака, об'єднав різні військові мистецтва, які використовувалися в ближньому бою в ситуаціях, коли зброя виявлялася неефективною. Японські техніки рукопашного бою сфокусувалися на кидках, знерухомленні, блокуванні та задушенні, оскільки ударна техніка неефективна проти обладунків. Крім того, деякі оригінальні форми дзю-дзюцу, такі як Такеноучі-рю, інтенсивно використовували контратаки проти довгої холодної зброї, такого як мечі та списи, за допомогою кинджалів і іншої короткої холодної зброї. На початку XVII століття в період Едо джиу-джитсу отримало стимул до розвитку завдяки жорстким законам проти військових дій, накладеним шогунатом Токугава, охопленим впливом китайської філософії, яка проникла до Японії в ході Імджінской війни з Кореєю. У цей час зброя та обладунки перетворилися на домашні декорації, так що рукопашні бої процвітали як форми самооборони, і були створені нові техніки з урахуванням протидії неозброєному противнику. Поступове проникнення до Японії китайської філософії та бойових мистецтв додало до арсеналу джиу-джитсу удари руками й ногами по вразливих місцях людського тіла.

Він складається з двох слів. Слово дзюу означає м'який, гнучкий, піддатливий, поступливий, а дзюцу перекладається як техніка, спосіб. Отже, дзю-дзюцу — це м'яка, або піддатлива техніка. Майстер дзю-дзюцу поступається натиску супротивника доти, поки той не опиниться у пастці, а тоді звертає дії ворога проти нього самого. Роз'яснюючи головний принцип дзю-дзюцу («піддатися, щоб перемогти»), наставники наводять приклад того, що гілка під вагою снігу згинається доти, поки не скине його, і що гнучка верба розпрямляється після бурі, а могутній дуб лежить повалений. Дзю-дзюцу набуло розвитку серед самураїв феодальної Японії як метод ураження озброєного та захищеного супротивника без використання зброї. Мистецтво дзю-дзюцу рідко практикувалося в нижчих шарах населення, які не мали права носити зброю, оскільки техніка його досить складна у вивченні і існувала тільки всередині шкіл (рю). Дзю-дзюцу широко практикувалося в армії, його вивчали самураї. До епохи Едо дзю-дзюцу входило до програми шкіл, де навчалися боротьби без зброї (як без обладунків, так і в обладунках) і фехтуванню, включаючи кендзюцу; в деяких рю також верховій їзді, стрільбі з лука і плаванню. Найбільший розквіт дзю-дзюцу припадає на епоху Токугава, коли після низки воєн і смути настав тривалий період спокою. Тоді число рю досягало 700.

Основні відмінності між школами полягали в постановці дихання, базових стійках і переважання тієї чи іншої групи прийомів.

Існує безліч різновидів дзю-дзюцу, що призводить до різноманіття підходів. Школи дзю-дзюцу можуть використовувати всі форми боротьби так чи інакше (тобто, кидки, захвати, заломи, утримання, видавлювання, укуси, вивільнення, удари руками, удари ногами). Як доповнення до дзю-дзюцу багато шкіл також навчали роботи зі зброєю. Крім назви «дзю-дзюцу» також використовувався ряд інших термінів: «тайдзюцу», «когусоку», «торіде», «Хакудо» і «явара» і навіть «дзюдо».

Комплексно, бойове мистецтво дзю-дзюцу охоплює декілька різноманітних стилів та підвидів, а також різні традиції та напрями його вивчення (умовно — школи). Відповідно до цих напрямів, джиу-джитсу умовно поділяється на традиційне та сучасне.

Техніка сучасного джиу-джитсу значною мірою складається з борцівських технік (захвати, заломи, зчеплення і захоплення, підніжки, кидки, звалювання, утримування і визволення, інше позиційне маневрування) та больових і задушливих прийомів (дія на суглоби, м'язи, артерії та больові точки), а меншу частину її обсягу складає ударна техніка рук і ніг (удари пальцями, кулаками, долонями, ліктями, головою, колінами та стопами). Іншими словами є технікою комплексного рукопашного бою.

Традиційне ж джиу-джитсу охоплює боротьбу зі зброєю та в обладунках, а також прийоми шокового, травматичного та смертельного впливу. Як зброя може використовуватись військова зброя (холодна чи вогнепальна), а також будь-які предмети побуту. Класичними видами бойового обладнання в джіу-джитсу вважаються явара (паличка завдовжки від 15 до 30 см), дзе (дубинки завдовжки приблизно один метр) і бо (жердина завдовжки 2-2,5 метра), а також вей (мотузка або пояс) і танто (ніж).

Традиційно, людину, яка практикує дзю-дзюцу називають дзю-дзюцука. В українській мові частіше вживають словосполучення «борець джиу-джитсу» чи «боєць джиу-джитсу».

Джиу-джитсу мало великий вплив на інші бойові мистецтва. Техніки джіу-джитсу прямо чи опосередковано запозичені багатьма сучасними системами самозахисту. Джиу-джитсу мало особливий вплив на виникнення таких бойових мистецтв як самбо та дзюдо, також воно є основною складовою частиною грепплінгу та інших видів боротьби на підкорення.

Нижче наведено стилі джіу-джитсу, що відійшли від традицій японського бойового мистецтва і практично трансформувались в окремий вид єдиноборств:

• Американське джиу-джитсу — система спортивної підготовки бійців змішаного стилю та грепплерів в США.
• Бразильське джиу-джитсу — самостійний вид дзюдзюцу з особливим акцентом на боротьбі в партері, розроблений бразильським кланом Ґрейсі.
• Німецьке джиу-джитсу — система підготовки службовців силових структур і військовослужбовців Збройних сил Німеччини.

• Міжнародна федерація джиу-джитсу
• Міжнародна федерація бразильського джиу-джитсу
• Кара Ашикага

• Джиу-джитсу // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Сайт міжнародної федерації джиу-джитсу
• Сайт київської федерації джиу-джитсу