Джихат Арман

Джиха́т Арман (тур. Cihat Arman, 16 липня 1915, Стамбул — 14 травня 1994, Стамбул) — турецький футболіст, що грав на позиції воротаря. По завершенні ігрової кар'єри — тренер та футбольний функціонер[1].

Джихат Арман
Особисті дані
Народження 16 липня 1915(1915-07-16)
  Стамбул, Османська імперія
Смерть 14 травня 1994(1994-05-14) (78 років)
  Стамбул, Туреччина
Поховання Ашіянd
Громадянство  Туреччина
Позиція воротар
Професіональні клуби*
РокиКлубІгри (голи)
1934–1937 «Генчлербірлігі»  ? (-?)
1937–1938 «Гюнеш»18 (-?)
1939–1951 «Фенербахче» 308 (-?)
Національна збірна
РокиЗбірнаІгри (голи)
1936–1949 Туреччина 12 (-?)
Тренерська діяльність**
РокиКомандаПосада
1948–1949 «Фенербахче»
1949 Туреччина
1953–1960 Туреччина U-18
1954–1955 «Бейоглуспор»
1955–1956 «Бешикташ»
1956 Туреччина
1956–1957 «Істанбулспор»
1957–1959 «Касимпаша»
1960–1961 «Істанбулспор»
1962 «Єшілдірек»
1963–1964 Туреччина U-21
1964 Туреччина
1965–1966 Туреччина U-21
1966–1967 «Ескішехірспор»
1967–1968 «Мерсін Ідманюрду»
1968–1969 «Вефа»
1970–1971 Туреччина

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Завдяки своїй тривалий роботі у «Фенербахче» він дуже сильно асоціюється з цим клубом і вважається одним з найкращих воротарів у історії клубу[2], а також є одним з п'яти гравців, яких названо в офіційному гімні «Фенербахче»[3]. Крім цього, грав за національну збірну Туреччини, у складі якої був учасником Олімпійських ігор 1936 та 1948 років.

Клубна кар'єра

«Генчлербірлігі» та «Гюнеш»

Арман народився у Стамбулі і відвідував престижний Галатасарайський ліцей, де зацікавився футболом у цей час. Через роботу свого батька Фаїка Армана, який як банківський службовець працював в Ziraat Bankası[4], сім'я переїхала в Анкару[2][5]. Там у 15 років Джихат вступив у академію місцевого клубу «Генчлербірлігі». З 1933 року став виступати за першу команду, що грала у Футбольній лізі Анкари[4], оскільки ще не існувало єдиної ліги в Туреччині. Арман швидко став основним воротарем і виграв з клубом чемпіонат Анкари в сезоні 1934/35.

Втім найпрестижнішою лігою в Туреччині була не столична ліга, а Стамбульська футбольна ліга. Тому після Олімпіади 1936 року Арман переїхав до нещодавно заснованого клубу «Гюнеш». Клуб був заснований колишніми представниками і футболістами «Галатасарая», які не погодились із новою політикою клубу[6], тому серед гравців, які покинули «Галатасарай» і перейшли у «Гюнеш», також було чимало колишніх однокласників Армана. Уже в першому сезоні з клубом Джихат, що був основним воротарем, став другим у Стамбульській лізі, але у наступному сезоні 1937/38 клуб виграв чемпіонат Стамбулу, вперше в історії. Того ж року за підсумками другого єдиного чемпіонату Туреччини, Національного дивізіону «Гюнеш» став чемпіоном, а у рамках розіграшу клуб в принциповому матчі розгромив 7:0 «Галатасарай», що є найбільшою поразкою в історії клубу[7][8]. В новому сезоні 1938/39 клуб за перші чотири матчі Стамбульської ліги набрав одинадцять з дванадцяти можливих очок, втім після цього несподівано був розформований[6].

«Фенербахче»

Всі гравці «Гюнеша» залишилися після розпуску клубу до кінця сезону без клубу. Наприкінці сезону деякі гравці повернулися в «Галатасарай», втім деякі відмовилися повернутися, серед них був і Арман, які перейшли до вічного суперника «Галатасарая» «Фенербахче».

У «Фенербахче» Арман відразу завоював позицію основного воротаря і утримував її майже до свого завершення кар'єри. В цей період клуб був одним із найсильніших у Туреччині і п'ять разів вигравав Національний дивізіон (1940, 1943, 1945, 1946, 1950) та тричі Стамбульську лігу (1943/44, 1946/47, 1947/48). Крім цього, клуб вигравав Стамбульський кубок у 1945 році та Кубок прем'єр-міністра у 1945, 1946 і 1950 роках. Втім найбільшого досягнення клуб досягнув 1944 року, ставши чемпіоном Туреччини, перемігши в турнірі плей-оф чемпіонів інших регіональних чемпіонатів.

У сезоні 1948/49 Арман був призначений граючим тренером клубу, втім результати команди того сезону були низькими і у лютому він був замінений на англійця Пітера Моллоя. Завершив кар'єру футболіста виступами за команду «Фенербахче» у 1951 році, після того як у сезоні 1950/51 провів лише два матчі чемпіонату.

Виступи за збірну

1936 року дебютував в офіційних іграх у складі національної збірної Туреччини у товариському матчі проти збірної Югославії. Того ж року у складі збірної був учасником футбольного турніру на Олімпійських іграх 1936 року у Берліні, де турки в першому ж раунді були розгромлені Норвегією 4:0 і покинули турнір.

Наступний 1937 рік став другим і останнім для Армана у збірній перед довгою перервою, оскільки більша частина активної кар'єри воротаря припала на період Другої світової війни, через яку збірна тривалий час не проводила свої міжнародні матчі і лише 23 квітня 1948 року, після 11-річної перерви, Арман знову вийшов на поле у футболці національної команди. Того ж року Туреччина стала учасницею футбольного турніру на Олімпійських іграх 1948 року у Лондоні. Цього разу команді Джихата, що був капітаном, на першому етапі вдалося виграти у Китаю (4:0), втім у чвертьфіналі вона вилетіла від майбутніх срібних призерів югославів (1:3).

У 1949 році команда стала другою на Середземноморському кубку, а 20 листопада 1949 року Арман керував збірною як граючий тренер у відбірковому матчі до чемпіонату світу 1950 року з Сирією[9][10]. Туреччина виграла 7:0 і отримала право поїхати на чемпіонат світу, однак через фінансові проблеми й дорожнечу перельоту до Південної Америки Туреччина змушена була відмовитись від участі в турнірі[11]. В подальшому Арман за збірну не грав і загалом провів у формі головної команди країни лише 12 матчів, у дев'яти з яких носив пов'язку капітана[12].

Кар'єра тренера

У грудні 1952 року Турецька футбольна федерація оголосила про призначення Армана тренером новоствореної турецької збірної U-18[13]. З нею Джихат поїхав на Юніорський турнір ФІФА 1953 року[14][15], ставши на ньому бронзовим призером[16]. Наступного року на черговому розіграші Туреччина із Арманом також виступила вдало, втім цього разу в матчі за 3-тє місце вона поступилась, ставши четвертою. Через місяць після турніру Арман пішов з посади тренера збірної U-18[17].

Влітку 1954 року він перейшов на посаду головного тренера стамбульського клубу «Бейоглуспор»[18]. Цей клуб він тренував до середини грудня 1954 року, а потім пішов у відставку зі свого поста[19] .

Через кілька днів після його відставки Арман знову очолив турецьку збірну U-18[20]. Через два дні після того, як було оголошено, що Арман тренуватиме юніорів, він також підписав контракт з «Бешикташем» до кінця сезону[21]. Незважаючи на клубну роботу Арман підготував молодіжну збірну до наступного юнацького чемпіонату Європи, втім цього разу збірна не вийшла з групи[22][23][24]. «Бешикташ» же під керівництвом Армана покращив свої виступи у Стамбульській лізі до кінця сезону і не став чемпіоном лише через додаткові показники, пропустивши вперед «Галатасарай»[25]. Після цього успіху клуб запропонував Джихату залишитись у клубі в наступному сезоні[26][27][28] , який клуб завершив на третьому місці, після чого в травні 1956 року він покинув клуб[29][30].

Негайно після свого відходу з «Бешикташа» Джихат очолив «Істанбулспор»[31]. На додаток до своєї роботи в клубі Арман у жовтні 1956 року знову отримав посаду головного тренера збірної Туреччини[32]. Він керував національною командою у двох матчах, які відбулися в листопаді 1956 року і обидва закінчились внічию 1:1. Після цих двох міжнародних ігор Арман намагався відмовитися від своєї посади в стамбульському клубі аби зосередитись на роботі зі збірною, втім «Істанбулспор» відмовився розривати контракт із тренером, що діяв до літа 1958 року[33]. Після того, як обидві сторони не змогли домовитися, Арман змушений був замість національної збірної знову працювати з командою Туреччини до 18 років[34]. Втім навіть робота з «молодіжкою» призвела до проблем, оскільки «Істанбулспор» заборонив тренеру у квітні 1957 року брати участь у юнацькому чемпіонаті Європи 1957 року в Іспанії. Джихат проігнорував застереження і після участі у турнірі, де турки не вийшли з групи, «Істанбулспор» в односторонньому порядку розірвав контракт з Арманом[35].

Влітку 1957 року Арман прийняв пропозицію попрацювати у клубі «Касимпаша»[36]. У сезоні 1957/58 клуб став шостим у Стамбульській лізі, після чого контракт було продовжено і у наступному розіграші клуб виступив ще гірше, зайнявши передостаннє 9 місце. Навесні 1959 року Турецька федерація створила Міллі-лігу, першу загальнонаціональну Національну лігу Туреччини, до якої увійшли лише перші вісім команд Стамбульської ліги. В результаті цього «Касимпаша» змушена була продовжувати грати в Стамбульській професійній лізі, яка відтепер мала статус другого дивізіону. Втім на другий сезон Міллі-ліги, сезон 1959/60, вищий дивізіон був збільшений з 16 до 20 команд. Серед чотирьох нових клубів опинилась також і «Касимпаша», але пропрацювати у вищому дивізіоні Арман встиг лише до жовтня 1959 року, а потім пішов у відставку зі свого поста[37].

На додаток до своєї роботи у «Касимпаші», Арман працював із другою збірною Туреччини, а також продовжував тренувати юнацьку збірну до 18 років[38][39][40][41][42][43]. За цей час ці національні команди грали один чи два матчі кожного року, здебільшого в рамках юнацького чемпіонату Європи, де турки не мали високих досягнень. 1959 року було оголошено, що Арман більше не буде тренером, але він працював зі збірною ще протягом одного ігрового циклу[44][45][45][46][47].

У липні 1960 року він знову очолив «Істанбулспор»[48], з яким пропрацював один сезон, зайнявши 14 місце у чемпіонаті. У січні 1962 року Арман став головним тренером клубу «Єшілдірек» і залишався на цій посаді до листопада 1962 року[49][50].

У серпні 1963 року він став тренером молодіжної збірної Туреччини U-21[51][52][53][54][55][56], а у жовтні став паралельно тренером аматорської збірної Туреччини[57][58].

У серпні 1964 року він почав працювати головним тренером національної збірної Туреччини[59][60], під керівництвом якого команда зіграла в 3 матчах (1 перемога, 1 нічия та 1 поразка). З січня 1965 року продовжив працювати у структурі національної збірної, але тепер помічником тренера-італійця Сандро Пуппо[61]. Паралельно з кінця 1965 року він знову став працювати головним тренером в молодіжній збірній U-21[62][63][64], а 1966 року керував і аматорською збірною[65].

У червні 1966 року Арман очолив «Ескішехірспор»[66], з яким працював один сезон, закінчивши його на 8 місці. У наступному сезоні він тренував «Мерсін Ідманюрду»[67], ставши з ним десятим і у квітні 1968 року він пішов у відставку зі свого поста[68]. У новому сезоні Арман зайняв пост головного тренера «Вефа»[69].

1970 року Арман очолив збірну Туреччини, вчетверте у своїй тренерській кар'єрі[70], втім і цього разу пропрацював у команді недовго і пішов з посади в листопаді 1971 року[71] після того як не зумів вивести команду на Євро-1972. Команда Армана вдало розпочала відбір, зігравши внічию з ФРН, а потім обігравши Албанію (2:1). втім у наступних трьох матчах турки зазнали три розгромні поразки (0:3 від ФРН, 1:5 від Польщі і 0:3 від Албанії) та достроково втратили шанси на вихід із групи.

З лютого 1972 року Арман почав працювати в збірній Туреччині на посаді скаута[72].

Наприкінці 1970-х років Арман переїхав до Лос-Анджелеса і тренував там аматорський клуб «Лос-Анджелес Істанбулспор»[73].

Помер 14 травня 1994 року на 79-му році життя у Стамбулі в лікарні, де він був у зв'язку з недавно перенесеним інсультом[74]. Він був похований у наступний понеділок, 16 травня, після полуденної молитви на Ашиянському кладовищі[75].

Досягнення
«Генчлербірлігі»
«Гюнеш»
«Фенербахче»

Особисте життя

Арман тренував молодого та перспективного воротаря Тургая Шерена з «Галатасарая», коли сам ще був діючим воротарем. Обидва вони зустрічалися з цією метою двічі на тиждень на стадіоні «Іненю». Пізніше Шерен став основним воротарем збірної Туреччини і протягом десяти років найкращим голкіпером турецького футболу.

Арман написав у 1960 році книгу під назвою «Futbolda 16 sene» (укр. 16 років у футболі), в якій він розповідає про свої спогади.[76]

З осені 1963 року Арман почав працювати в щоденній газеті Milliyet як спортивний оглядач[77], де працював з невеликими перервами до кінця 1980-х років[78].

Наприкінці 1970-х років він переїхав з родиною до Лос-Анджелеса і продовжував своє життя там[79], втім у 1981 році він повернувся до Туреччини[80].

В 1965 році газетою Cumhuriyet був включений до списку 11 найкращих турецьких гравців за останні 42 роки, тобто з моменту заснування Турецької футбольної асоціації[81].

Примітки
  1. tff.org: «TFF BAŞKANLARININ DÖNEMLERİ VE YÖNETİM KURULLARI»" (abgerufen am 26. April 2014)
  2. mujdatyetkiner.com: «Cihat Arman Fenerbahçeli efsane futbolcu» (abgerufen am 26. April 2014)
  3. fenerbahce.org: «Fenerbahçe Songs» (abgerufen am 26. April 2014)
  4. 19. Oktober 1982, Milliyet, S. 14: "Cihat Arman"
  5. 1. Januar 1963, Milliyet, S. 8: "Cihat Arman'ın babası vefat etti"
  6. Архівна копія на сайті Wayback Machine. (abgerufen am 26. April 2014)
  7. Galatasaray 0 - 7 Güneş. mackolik.com (Turkish). Архів оригіналу за 5 травня 2018. Процитовано 5 травня 2018.
  8. İstanbul’a ‘Güneş’ doğuyor!. ntv.com.tr (Turkish). Процитовано 5 травня 2018.
  9. tff.org: "MİLLİ TAKIM TEKNİK DİREKTÖRLERİ" (abgerufen am 26. April 2014)
  10. tff.org: "Spielbericht der Partie Türkei-Syrien vom 20. November 1949" (abgerufen am 26. April 2014)
  11. History TFF
  12. 4. Juni 1952, Milliyet, S. 5
  13. 24. Dezember 1952, Milliyet, S. 5: "Genç milli takım idmana başlıyor"
  14. 10. Januar 1953, Milliyet, S. 5
  15. 17. März 1953, Milliyet, S. 5
  16. 11. April 1953, Milliyet, S. 5
  17. 13. Mai 1954, Milliyet, Sayfa 5: "Genç milli takım antrnörü Cihat Arman istifa etti"
  18. 18. Juni 1954, Milliyet, S. 4: "Cihat Arman Beyoğluspora antrenör oldu"
  19. 17. Dezember 1954, Milliyet, S. 8: "Cihat Arman Beyoğluspordan ayrıldı"
  20. 28. Dezember 1954, Milliyet, S. 8
  21. 30. Dezember 1954, Milliyet, S. 8: "Cihat Beşiktaş'da antrenör oldu..."
  22. 5. Januar 1955, Milliyet, S. 8
  23. 22. März 1955, Milliyet, S. 8
  24. 26. Juni 1955, Milliyet, S. 8
  25. 19. Mai 1955, 1954-1955 Milliyet, Profesyonel Lig Maçları Broşürü, S. 4
  26. 12. August 1955, Milliyet, S. 8
  27. 5. Mai 1955, Milliyet, S. 8
  28. 11. Oktober 1955, Milliyet, S. 6
  29. 29. Mai 1956, Milliyet, S. 6
  30. 1. Juni 1956, Milliyet, S. 6
  31. 7. Juni 1956, Milliyet, S. 6
  32. 15. Oktober 1956, Milliyet, S. 1: Futbol Federasyonu önemli kararlar aldı
  33. 27. Dezember 1956, Milliyet, S. 6: "Cihat Arman'a Milli takım antrenörlüğü tekrar teklif edildi."
  34. 15. März 1957, Milliyet, S. 6
  35. 7. April 1957, Milliyet, S. 6
  36. 2. Juli 1957, Milliyet, S. 6: "Antrenörlerde transfer ediyor"
  37. 29. Oktober 1959, Milliyet, S. 8
  38. 7. Januar 1958, Milliyet, S. 6
  39. 4. Februar 1958, Milliyet, S. 5
  40. 9. Mai 1958, Milliyet, S. 6
  41. 2. April 1959, Milliyet, S. 6.
  42. 24. November 1959, Milliyet, S. 6
  43. 6. Januar 1960, Milliyet, Sayfa 6
  44. 20. November 1959, Milliyet, S. 5: "Cihat Arman B Milli takım antrenörü"
  45. 21. November 1959, Milliyet, S. 6
  46. 6. Januar 1960, Milliyet, S. 6
  47. 29. Januar 1960, Milliyet, S. 6: "Cihat Arman Genç milli takım antrenörü oluyor."
  48. 30. Juli 1960, Milliyet, S. 6
  49. 17. Januar 1962, Milliyet, S. 6
  50. 25. November 1962, Milliyet, S. 8
  51. 7. August 1963, Milliyet, S. 8
  52. 10. Januar 1964, Milliyet, S. 8
  53. 4. März 1964, Milliyet, S. 8
  54. 9. Mai 1964, Milliyet, S. 8
  55. 20. Mai 1964, Milliyet, S. 8
  56. 13. Juni 1964, Milliyet, S. 8
  57. 16. Oktober 1963, Milliyet, S. 8
  58. 24. Januar 1964, Milliyet, S. 8
  59. 16. August 1964, Milliyet, S. 8
  60. 21. August 1964, Milliyet, S. 8
  61. 8. Dezember 1964, Milliyet, S. 8
  62. 20. Oktober 1965, Milliyet, S. 8
  63. 29. Oktober 1965, Milliyet, S. 8
  64. 8. Februar 1966, Milliyet, S. 8
  65. 12. Juni 1966, Milliyet, S. 8
  66. 24. Juni 1966, Milliyet, S. 10
  67. 9. September 1967, Milliyet, S. 8
  68. 28. April 1968, Milliyet, S. 8
  69. 23. Juli 1968, Milliyet, S. 8
  70. 31. Januar 1971, Milliyet, S. 10
  71. 19. November 1971, Milliyet, S. 10
  72. 7. Januar 1972, Milliyet, S. 10
  73. 27. Juni 1980, Milliyet, S. 9: Cihat Arman'dan mektup var...
  74. 15. Mai 1994, Milliyet, S. 27: "Armanı kaybettik."
  75. ntvmsnbc.com: "‘Uçan Kaleci’ Cihat Arman anıldı" (abgerufen am 28. April 2014)
  76. 19. Januar 1960, Milliyet, S. 6
  77. 19. Oktober 1963, Milliyet, S. 8
  78. 25. April 1983, Milliyet, S. 16
  79. 23. Februar 1980, Milliyet, S. 12: «Cihat Arman»
  80. 28. August 1981, Milliyet, S. 16
  81. 25. April 1965, Milliyet, S. 12: «42 yılın en iyi onbiri»

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.