Джон Сінгер Сарджент

Портрет Дюран-Рюеля, 1879 р.

Джон походив з родини лікаря — офтальмолога, що працював в лікарні хвороб зору Віллз в місті Філадельфія у 1844—1854 рр. До народження Джона родина поховала його сестру, що не дожила до дворічного віку. Мати (Мері Сінгер) страждала після поховання і батько вивіз дружину в Західну Європу на лікування. Родина так і залишиться мандрівними іноземцями в Європі[4] Тому Джон Санджент народився у Флоренції, де на той час перебували батьки. Мати була художницею аматором, тому заохочувала сина до малювання і всіляко його підтримувала. Батьки були не проти, щоб син навчався у Флоренції. Але навчальний заклад був у фазі реорганізації і родина перебралася у Францію. Мати лікувалася то у Італії, то у Швейцарії. В родині народилося ще четверо дітей. За проханнями матері, вони залишилися в Європі, хоча жили досить скромно.

В 17 років Джон став досить освіченою особою, знався на літературі і мистецтві. Він вільно говорив трьома мовами — італійською, німецькою та французькою. Незабаром він став учнем в майстерні французького художника Дюран — Рюеля, портрет якого пізніше створить.

Вже з першої спроби Санджент пройшов складні іспити в Школу красних мистецтв Парижа, де вивчав перспективу, малюнок, анатомію людини. Навчання йшло цілком успішно, про що свідчила і срібна нагорода. Париж цього періоду — місто розбурханих мистецьких суперечок, зіткнень різних ідей, скандальних виставок і напружених мистецьких пошуків. На авансцену паризького мистецтва вийшли імпресіоністи, вплив яких на мистецьку ситуацию у Франції стане дедалі дужчим. Французькі імпресіоністи працюють паралельно з представниками реалізму, академізму, салонного мистецтва. Усі ці напрямки будуть цікавими для Сарджента, що в різні етапи власної творчості буде звертатися то до наслідків академізму («Кентавр Хірон і Ахіл», «Фурії, що наздогнали Ореста», «Покарання Прометея»), то до імпресіонізму («Дві дівчини з парасольками», «На пленері. Художник Поль Сезар Хелле з дружиною», «Відлюдник»), то до салонного мистецтва, особливо в численних буржуазних портретах.

• 
  Гледіс Спенсер-Черчил, 1895
• 
  Штудія фігури, 1895
• 
  Генрі Тонкс (лікар-хірург. викладач і художник), 1918
• 
  Леді Міхаелс

По завершенню навчання у Дюран-Рюєля, Сарджент відправився у подорож до Іспанії, що було тоді в моді у французьких митців. Він вивчав твори Веласкеса, що викликав тоді захоплення у паризьких художників, не оминаючи і Едуара Мане. Сарджент кохався в музиці і як усі молоді, цікавився танцями. Іспанія надихнула митця на створення картин з іспанськими танцівницями, але вони швидше епізод в творчості художника. В кричуще бідній Іспанії кінця ХІХ століття його цікавила лише місцева екзотика.

• 
  «Іспанський танець», 1890
• 
• 
  «Іспанська танцівниця», 1880
• 
  Джон С. Сарджент. «Маріонетки. Актори за ширмою». 1903

Сарджент не відривався від Парижу, де почав виставляти власні твори в Салоні, здебільшого портрети. Перед тим, як створити подорож до Лондона, почав надсилати туди власні картини на виставки в Королівську академію мистецтв. Це спрацювало. В Лондоні замовником художника став багатий торговець творами мистецтва єврейського походження Ашер Вертхаймер. Художник створив для нього декілька портретів представників родини Вертхаймер. Пізніше Вертхаймери по заповіту передали ці твори в Національну Галерею Лондона.

Плідною була для Сарджента і подорож до Венеції, що подарувала сюжети для декількох картин(найбільш відомі два варіанти «Вулиці в Венеції») та для серії акварелей. В Венецію він приїздив неодноразово.

• 
  « Лоджия в Венеції», 1880-1882, особиста збірка
• 
  « Відпочинок гондольєрів.Венеція», акварель, 1905
• 
• 
  Санта Марія Делла Салюте

Час від часу він приїздив і у Сполучені Штати, де виконував портрети по замовам. В кінці життя від значно скоротив створення замовних портретів і більше подорожував. Він відмовився прийняти англійське громадянство і офіційно був громадянином США.

Зазвичай Сарджента в Сполучених Штатах залучають до імпресіонізму, адже він був зайомим з Клодом Моне та Едгаром Дега, брав участь в виставці разом з ними. Але самі французькі майстри не вважали його імпресіоністом, особливо критично до нього ставився Каміль Піссарро. Серед паризьких знайомих Джона Сарджента — музикант Габріель Форе, скульптор Огюст Роден.

Декілька разів він створював автопортрети, один з яких передано до збірки автопортретів галереї Уффіці.

Досить рано Сарджент звернувся до створення замовних портретів. Спочатку це діти заможних родин, потім дуже багаті візітери до Франції і Парижу. Сарджент швидко відмовився від сміливих композицій в портретах, які знав по скандальним на той час творам французьких майстрів, особливо — імпресіоністів («Портрет Роберта Луїса Стевенсона з дружиною», 1885, Бентонвіль, Арканзас, США.) Одна з перших спроб художника створити розкішний світський портрет закінчилася наприємністю (" Портрет мадам Х " або « Мадам П'єр Готро», 1884)

Небагатий тоді художник не міг відлякувати консервативно налаштованих багатіїв зі США, що залюбки замовляли власні портрети земляку в Парижі (« Річард Морріс Хант»,1895) В залежності від пихатого замовника Сарджент міг звернутися навіть до стародавньої схеми парадного портрету, що виробили майстри 18 століття, незважаючи на їх анахронізм. Обов'язковими складовими цих портретів і у Сарджента стають багаті чи старомодні інтер'єри з гобеленами, пілястрами, історичними меблями, з картинами в золочених рамах розкішних палацових залів («Три сестри Віндхем», 1899, «Родина Сітвел», 1900, «Чарлз Стюарт, 6-й маркіз Лондондеррі», 1904, «Вініфред, леді Портланд», 1902, «Джордж Натаніел Керзон», 1914) Схеми нагадують портрети англійців Джошуа Рейнольдса чи Генрі Реберна розкішним вбранням моделей чи тлом зі старовинними парками. В портретах найменш значущих осіб — найцікавішою частиною портрету стає не обличчя, а сукня («Мадам П'єр Готро», 1884, «Міссіз Роберт Харрісон», 1886)

Сарджент таки зробить кар'єру значущого світського портретиста, хоча й поступатиметься у віртуозності манери Джованні Болдіні. Серед найбільш вельможних замовників Сарджента були Вандербілти, Луїза Маргарет, принцеса Пруська, президенти Сполучених Штатів — Теодор Рузвельт та Вудро Вільсон. Риси буржуазного портрету кінця ХІХ століття і парадного портрету XVIII століття притаманні величезному портрету родини Черчил.

• 
  Джон С. Сарджент. «Міссіз Джордж Свінтон», 1906
• 
  Портрет Роберта Луїса Стевенсона з дружиною, 1885
• 
  Портрет Ненсі Астор, бл. 1909
• 
  Мадам П'єр Готро, 1884
• 
  Подружжя Джон В. Філд, 1882
• 
  «Міссіз Роберт Харрісон», 1886
• 
  «Міссіз Джордж Сінтон», 1897
• 
  «Три сестри Віндхем», 1899
• 
  «Родина Сітвел», 1900
• 
  «Лорд Рібблсдейл». 1902
• 
  «Леді Варвік з сином», 1905
• 
  Мері Луїза Вандербілт, 1888
• 
  «Місс Матільда Таунсенд», 1907

Досить вільним у схемах портретів Сарджент був в портретах дітей, молоді та в малюнках. Він досить реалістично підходив до портретованих, не намагався прикрашати, але й не доходив до сарказму чи зневаги, навіть якщо модель не мала відчутних переваг.

• 
  «Леонард Вуд», 1903
• 
  Аліса, леді Лоутер
• 
  «Кеннет Грехем»
• 
  Міссіз Фредерік Мейд, 1893
• 
  « Міссіз Гретхен Осгуд з дочкою Рейчел», 1903, Бостон
• 
  «Грейс Керзон»
• 
  «Олімпіо Фуско»
• 
  Джордж Вандербілт молодший, 1890
• 
  Джон Сінгер Сарджент. Міссіз Філіп Леслі Агнью. 1902

На жодну попередню композицію не схоже полотно пізнього періоду творчості — «Отруєні іпритом». Картина була відгуком художника на страшні події Першої світової війни.

На великому полотні довжиною більш ніж шість метрів він подав англійських вояків майже у повний зріст дорослих людей. Епічним і монументальним став не стільки сюжет, скільки розмір картини. Повз глядачів пересувається черга вояків, їх дев'ять у супроводі двох санітарів. Вони крокують вузькою стежкою до медичного пункту в наметі, дроти-розтяжки якого видно праворуч.

Хода вояків страшна і повільна, бо це отруєні газом іпритом, що викликав опіки, травми і деморалізацію через сліпоту. Вояки втратили зір і через це — військову здатність. Вказівкою на масове отруєння іпритом в картині були ще одна черга отруєних та тисячі поранених і померлих біля медичного пункту. Поранені і померлі лежать на землі як опале листя восени, безпорадні і безпомічні. Війна і стандартний військовий стрій практично постирали індивідуальні риси людей. І це було ще одне трагічне зрушення в реальності і в свідомості художника, котрого так надихала колись яскрава індивідуальність його портретованих. Навпаки, в картині «Отруєні іпритом» панував позбавлений індивідуальностей натовп, однаково непотрібний і байдужій природі, і байдужому до калік суспільству.

В картині подано обрій низько, як і вибілене, неяскраве сонце, що однаково байдуже висвітлює померлих і ще живих. Від цього черга отруєних іпритом вояків набуває монументальності і символічного значення людей, що крокують у невідоме. Ретельній огляд картини глядачами додає низку важливих чи незвичних деталей. Серед них — моряки на тлі, що грають у футбол в червоних і синіх сорочках, грають, аби не збожеволіти від трагедій і жахів війни.

Усвідомлення страшних наслідків Першої світової війни прийде в суспільство набагато пізніше. Низка міст західноєвропейських країн уславить полеглих у війні тисячами монументів. Картина Сарджента мала прикрасити Залу слави і пам'яті Імперського військового музею в Лондоні. Але зміна сюжету Сарджентом надала їй антивоєнного спрямування. Мета слави і пам'яті була досягнута в офіційному груповому портреті офіцерського корпусу того ж розміру, котрий теж створив Джон Сінгер Сарджент.

На адресу Сарджента нерідко висловлювалися скептично налаштовані художники-імпресіоністи (наприклад, Каміль Пісарро), критики з групи Блумсбері ( Роджер Фрай). Однак у 1960-і роки до Сарджент прийшло широке визнання, його виставки відбулися у великих музеях Європи та США, він досяг рангу національного і світового класика.

Художник створив приблизно 900 робіт маслом, 2000 акварелей, безліч графічних робіт. Ряд його творів зберігається в американських музеях, перш за все — в Бруклінському музеї в Нью-Йорку. В 2003 в Нью-Йорку з великим успіхом пройшла виставка "Жінки Джона Сарджента".

• 
  Фрагмент ліворуч
• 
  Центральна група в картині
• 
  Фрагмент праворуч

«Гвоздика, лілія, лілія, троянда», 1886, Тейт Британія

«В майстерні художника», 1904 р.

«Відлюдник», 1908, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк

«Катастрофа з аеропланом», 1918 р.

Жанрові композиції

• «Збиральниці канкалю», 1877, галерея мистецтв Коркорана, Вашингтон
• «Дівчина на даху. Капрі», 1878, Мистецька галерея університету Єль, Нью-Хейвен
• «Робітниці скляного цеху», 1880–1882, Художній інститут Чикаго
• «Лоджия у Венеції», 1880–1882, прив. збірка
• «Колодязь у Венеції», 1880–1882, Музей мистецтв, Ворчестер
• «Дочки Бойта», 1882, Бостонський музей образотворчих мистецтв
• «El Jaleo» (іспанський танок), 1882, «Музей Гарднер», Бостон
• «Вулиця в Венеції» (варіант з двома постатями), 1882, Художній інститут Кларка
• «Вулиця в Венеції» (варіант з трьома постатями і стаффажем), 1882, Національна галерея мистецтв, Вашингтон
• «Клод Моне на пленері», 1885, галерея Тейт, Лондон
• «Гвоздика, лілія, лілія, троянда», 1886, Тейт Британія
• «Художниця біля фонтану вілли Торлонія»
• «Дві дівчини з парасольками у Фредбері», 1889
• «На пленері» (майстерня просто неба), 1889, Бруклін музей.
• «Танок», 1890
• «Відпочинок гондольєрів. Венеція», акварель, 1905
• «Відлюдник», 1908, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
• «Художник у Сімплоні», акварель, 1909
• «Дві пані в саду. Корфу», 1909
• «Софа. Відпочинок», 1911, Національна галерея мистецтв
• «Етюди», 1914, Музей мистецтв, Вірджинія
• «Аллігатори», 1917,Музей мистецтв, Вустер, Массачузетс
• «Отруєні іпритом», 1919, Імперський військовий музей, Лондон

Портрети

«Три міс Вікерз», 1884

• «Брати Форбс дітьми», 1877
• «Дженні Черчил»
• «Кармела Вертанья» 1880
• «Мадам Пол Есквіде», 1882, Художній інститут Кларка
• «Три міс Вікерз», 1884
• «Портрет мадам Х» (Мадам П'єр Готро), 1884, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
• Автопортрет (овал), 1886,
• «Міссіз Роберт Харрісон», 1886, галерея Тейт, Лондон
• «Міссіз Едвард Девіс з сином», 1890, Музей мистецтв, Лос-Анжелес
• «Елізабет Вінтроп Ченлер», 1893
• «Міссіз Керл Меєр з двома дітьми», 1896, галерея Тейт, Лондон
• «Містер і міссіз Фелп Стокз», 1897, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
• «Міссіз Ешер Вертеймер», 1898
• «Три сестри Віндхем», 1899
• «Родина Сітвел», 1900
• «Ена і Бетті Вертеймер», 1901,
• «Художник Вільям Мерріт Чейз», 1902, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк
• «Теодор Рузвельт», 1903, Білий дім, Вашингтон
• «Вініфред, леді Портланд», 1902
• «Чарлз Стюарт, 6-й маркіз Лондондеррі», 1904, Бостонський музей образотворчих мистецтв
• «Сер Френк Светтенхем», 1904, Національний музей, Сінгапур
• «Гондольєр Джованні», 1905
• «Леді Спеєр зі скрипкою», 1907
• «Альміна в турецькому вбранні», 1908, галерея Тейт, Лондон
• «Шарлотта Луїс Борхардт» (дівчина з білою трояндою), 1932, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк

Джон Сінгер Сарджент. Старий заповіт. Стінопис, Бостонська публічна бібліотека

• 
  Джон Сінгер Сарджент, фриз «Християнські пророки», ескіз, бл. 1895. Бостонська публічна бібліотека
• 
  Джон Сінгер Сарджент. Вечірня служба в монастирі. 1909

• Mount C.M. John Singer Sargent, a biography. New York: W.W. Norton, 1955
• Prettejohn E. Interpreting Sargent New York: Stewart, Tabori & Chang, 1998.
• Fairbrother T. John Singer Sargent: The Sensualist . Seattle: Seattle Art Museum; New Haven: Yale UP, 2000
• Kreiter E. John Singer Sargent: the life of an artist. Berkeley Heights: Enslow Publishers, 2002

• Сарджент // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Джон Сінгер Сарджент

• Апатрид
• Реалізм
• Імпресіонізм
• Вінслов Гомер
• Генрі Тонкс
• Вільям Орпен
• Школа кошик для сміття
• Імпресіонізм в Сполучених Штатах
• Живопис Сполучених Штатів