Джорджо Ґабер

Джорджо Габер, справжнє ім'я Джорджо Гаребщік, народився 25 січня, 1939 року в Мілані, в сім'ї з горіційським і слов'янським корінням.

Він почав грати на гітарі, щоб повернути колишню рухливість своєї руки, порушену після травми. Вже в 14 років Джорджо заробив свою першу тисячу лір, граючи на вечірці в переддень Нового Року. Згодом Габер влаштувався в міланському кафе «Santa Tecla», де отримав можливість познайомитися з відомими музикантами, включаючи Луїджі Тенко, Джанфранко Ревербері, Адріано Челентано і Моголом. Останній допоміг Джорджо укласти контракт із лейблом «Dischi Ricordi». Також міланський гітарист замінив Тоні Даллара, який пішов із музичного колективу «Rocky Mountains Old Time Stompers» в пошуках сольного щастя, і працював із групою «Rolling Crew». Оскільки ні Тенко, ні Габер не були чинними членами Італійського товариства авторів і редакторів, вони не могли зареєструвати свою пісню «Ciao ti dirò», створену під натхненням від композиції Елвіса Преслі «Jailhouse Rock». Замість них офіційними авторами були названі Джорджо Калабрезе і Джамп'єро Ревербері. Однак тандем не припинив складати музику, і партнерські стосунки переросли в дружні. У 1958 році, разом із Челентано, Ревербері, Енцо Янначчі і Паоло Томеріллі, Тенко і Габер вирушили в гастрольний тур по Німеччині. Габер і Янначчі разом виконали пісню «Due Corsari» (англ. «The Two Privateers»). В кінці 1958-го вийшло два сингли — класична неаполітанська пісня «Come Facette Mammeta» й «Non occupatemi il telefono» (англ. «Don't Hog the Telephone»). Наступного року вони продовжили працювати з лейблом «Dischi Ricordi» і випустили ще кілька синглів, а в 1960-му світ побачив їх перший студійний альбом «Giorgio Gaber — Enzo Jannacci». Після сентиментальних, однак лише дружніх відносин з актрисою і співачкою Марією Монті, Габер в 1965 році одружився з Омбреттою Коллі, яка в той час вчила китайську та англійську в Міланському університеті. Джорджо чотири рази вступав на Фестивалі в Сан -Ремо, де в 1961-му виконав пісню «Benzina e cerini», в 1964-му — «Così felice» (англ. «So Happy»), в 1966-му — «Mai, Mai, Mai Valentina» і в 1967-му — «…E allora dai». Мабуть, найуспішнішим у кар'єрі Габера був 1969-й, коли його пісня «Com'è bella la città», стала яскравим прикладом використання в текстах пісень соціальних питань.

У 1970-му пройшла його перша сольна програма під назвою «Signor G» в Театрі «Пікколо», яка потім з успіхом повторилася на багатьох італійських майданчиках. У 1974 році співак удостоївся першої музичної нагороди — «Premio Tenco».

У 2001-му Джорджо виграв «Targa Tenco» зі свою пісню «La razza in estinzione», а потім у 2003-му знову отримав цю нагороду за альбом «Io non mi sento italiano». Залишивши телевізійну кар'єру, Габер перетворився на одного з основоположників жанру театральної пісні, хоча в 1990-х і початку 2000-х іноді з'являвся на телеекранах. 1 січня 2003 року Джорджо Габер помер у своєму заміському будинку. Новий підземний зал для глядачів у всесвітньо відомої міланської Башті Піреллі присвячений його пам'яті.

• 1974: Premio Tenco, за перший випуск музичного огляду;
• 1990: премія Drammaturgia Festival TeatrOrizzonti - Урбіно, Teatro Sanzio 13.03.1990;
• 2001: Targa Tenco, за кращу пісню - "La razza in estinzione";
• 2003: Targa Tenco, посмертно, за найкращий альбом - "Io non mi sento italiano".

• офіційний сайт