Могол

Джуліо Рапетті народився в Мілані в сім'ї Маріано Рапетті, впливового керівника фірми грамзапису «Ricordi», створеної материнською фірмою «Ricordi Radio Record» або «RRR» задля випуску записів легкої музики, на базі якої у 1958 році також була створена ще одна фірма «Dischi Ricordi». У 1950-х роках Маріано Рапетті вважався успішним текстярем, він творив під псевдонімом «Калібі» («Calibi»).

Під час Другої світової війни сім'я разом з маленьким Джуліо переховувалася в невеликому містечку Каруго в провінції Комо (Могол є почесним громадянином цього міста з 2016 року).[2] Повернувшись до Мілана у 1945 році, молодий Джуліо закінчив навчання і став працювати в «Ricordi Radio Record» як особа, відповідальна за рекламу видань. З 1990 року Джуліо переїхав до міста Авільяно-Умбро, а у 2018 році став його почесним громадянином.

У 1955 році, слідуючи стопами батька, Джуліо почав діяльність текстяра. Хоча його батько був проти цього. У 1959 році італійська спілка авторів та видавців «SIAE» вибрала для нього сценічний псевдонім «Могол» зі списку, що налічував 120 імен, раніше вигаданих навмання і запропонованих цій установі самим Джуліо.[3] Його першим офіційним текстом, написаним разом з Карло Донідою, стала пісня «Briciole di baci» (1960), яку виконувала співачка Міна, але справжній успіх прийшов у 1961 році, коли його пісня «Al di là» виграла фестиваль в Санремо, яку він також написав разом з Карло Донідою, у виконанні Лучано Таджолі і Бетті Куртіс.[4]

У 1960 році Могол підписав від свого імені для «SIAE» перше видання пісні «Il cielo in una stanza», повністю написаної Джино Паолі, на той час ще не зареєстрованого у цій спілці, її спочатку виконала тільки Міна.

У 1961 році Могол брав участь в написанні тексту пісні «Piccolo indiano» на музику Тоні Реніса яка призначалася для конкурсу «Zecchino d'Oro». Того ж року, 21 січня, Джуліо одружився на модельєрці на ім'я Серенелла (якій він пізніше присвятив пісню «29 settembre», названу на честь її дня народження).[5]

У 1964 році Могол повернувся на фестиваль в Санремо з піснею «Una lacrima sul viso», з якою співак Боббі Соло домігся великого успіху. Окрім написання текстів пісень італійською для численних співаків, Могол також займався перекладами найуспішніших англомовних виконавців, серед яких передусім саундтреки до фільмів та пісні Боба Ділана та Девіда Бові.

У 1965 році відбувається ключова зустріч Могола з тоді ще маловідомим Лучіо Баттісті, який тоді був гітаристом ансамблю «I Campioni» та композитором. Могол сприяє своїми текстами першим гучним успіхам Баттісті, створивши для нього пісні «Dolce di giorno», «Luisa Rossi» і «Balla Linda». Пісня «29 settembre» була написана Моголом разом з Баттісті, у 1968 році вона була віддана гурту «Equipe 84» (Баттісті виконав цю пісню через два роки по тому). Пісня потрапила до альбому гурту «Stereoequipe» (вийшов на LP), який також містив пісню «Nel cuore, nell Anima», також написана Моголом та Баттісті; і композицію «Un Angelo Blu», яку Могол переклав з пісні Пета Делло «I Can't Let Maggie Go». Манера перекладати англо-американські пісні італійською також спонукала Могола й до продюсування таких пісень, наприклад: «Sognando la California»/«Dolce di giorno», італійської версії «California Dreamin'» американців «The Mamas & the Papas», та «Guardo te e vedo mio figlio»/«Senza luce», італійська версія «A Whiter Shade of Pale» британців «Procol Harum»; обидві принесли міланському гурту «Dik Dik» неймовірний успіх у продажах.

У 1966 році Могол переконав Баттісті співати самому свої пісні. Інтуїція міланського «парольєре», що змусила його заради цієї мети долати спротив з боку лейблу «Ricordi», не підвела, після того як Баттісті, після невпевних перших спроб, дебютував перед широкою публікою на фестивалі в Санремо 1969 року, де отримав успіх як співак з «Un'avventura», за якою послідував альбом «Lucio Battisti». Того ж року Могол покинув фірму грамзапису «Ricordi», щоб заснувати разом з Баттісті іншу — «Numero Uno», та видавництво «Acqua Azzurra». «Numero Uno» зібрала під своєю егідою багато знаменитих італійських «кантауторе», у тому числі власний музичний гурт Баттісті, «Formula 3» (розпущений у 1974 році, а потім відновлений у 1990 році). У червні 1970 року для Могола-Баттісті стався поворотний історичний момент, коли вони вирушили в подорож верхи слідуючи природою італійських пейзажів, починаючи з Мілана, проходячи через муніципалітети Сарцана—Ла-Спеція і закінчуючи Римом.[6] У жовтні того ж року була випущена пісня «Emozioni», за якою у 1970-х роках пішли такі пісні, як «Il mio canto libero», «Una donna per amico», «Ancora tu», «Sì, viaggiare» й багато інших, що вважалися віхами італійської поп-музики.

У 1980 році через розбіжності щодо доходів від успішних пісень творчий союз з Баттісті розпався.[7] Тексти для Баттісті стала писати його дружині Грації Летиції Веронезе, також відомої як Велеція. Того ж року Могол почав співпрацю з Ріккардо Коччанте, для якого він написав, серед іншого, тексти до пісень, що потрапили до його успішних альбомів, наприклад: «Cervo a primavera», «Celeste nostalgia» і «Se stiamo insieme» (пісні-переможця фестивалю в Санремо 1991 року).

У 1985 році Могол співпрацював з виконавцем-початківцем на той час Дзуккеро Форначарі, для якого він написав тексти кількох пісень, що увійшли до альбому «Zucchero & The Randy Jackson Band».

Також у 1980-х роках Могол плідно співпрацював зі співаком Манго, з яким він написав такі успішні пісні, як «Oro», «Nella mia città», «Mediterraneo» і «Come Monna Lisa». Після невдалого дебюту Манго збирався покинути світ музики, але Могол зацікавився одним з його прослуховувань, проігнорованих компаніями звукозапису, що зіграло важливу роль у відновленні його кар'єри.[8]

Могол також був творчим партнером Джанні Белли, з яким він написав, серед іншого, такі пісні, як: «Nell'aria», «Il patto», «L'ultima poesia» і «Senza un briciolo di testa» (посіла третє місце в Санремо 1986 року), що виконувала Марчелла Белла. Також у 1997 році Могол співпрацював з Умберто Тоцці під час запису альбому «Aria e cielo».

Наприкінці 1990-х років Могол, починаючи з альбому «Io non so parlar d'amore» (1999), стає автором більшості текстів пісень Адріано Челентано на музику Джанні Белли. Серед пісень Могола-Белли, що потрапили до цього альбому, була «L'arcobaleno», пісня, присвячена померлому у вересні 1998 року Лучіо Баттісті, який був хорошим другом Челентано. Могол став одним з небагатьох учасників похорону Баттісті в Мольтено (провінція Лекко), що відбувся в приватному порядку. Окрім альбому «Io non so parlar d'amore», дует Могол-Белла написали більшість пісень ще для чотирьох наступних альбомів Челентано, що вийшли у 2000—2007 роках. Всі альбоми Челентано за участю дуета Могол-Белла мали великий успіх. Саме цій творчій спілці також належить вельми популярна в Україні пісня «Confessa» з альбому Челентано «Per sempre» 2002 року.

Національна футбольна збірна італійських співаків у 1975 році

Могол також відомий як той, хто дав життя Національній футбольній збірній італійських співаків (заснована 10 жовтня 1975 року разом з Джанні Моранді, Паоло Менголі та Клаудіо Бальйоні), яка змагається у зустрічах з благодійною метою по всій Італії, з якою він зіграв 279 матчів і забив 33 голи (дані приведені до «Матчу серця» 12 травня 2008 року, що проходив на Олімпійському стадіоні в Римі).

У 1992 році Могол заснував в Тосколано (муніципалітет Авільяно-Умбро, провінція Терні) Європейський центр Тосколано (Centro Europeo di Toscolano (CET)), некомерційну асоціацію, яка служить школою для текстярів, музикантів і співаків.[9] CET вважається доволі важливою асоціацією. Вкоренився звичай, за яким допущені на фестиваль в Санремо молоді співаки удаються до попереднього виступу у «Театрі Арістон» («Teatro Ariston»), який також є своєрідним артистичним «притулком» структури CET. Могол на знак своєї любові до музики та прихильності до молодих артистів, дотепер витрачає на утримання CET велику частину своїх доходів, набутих протягом кар'єри. З 2007 року CET також проводить літні курси тривалістю три дні для артистів, які пройшли перший етап відбору на «Tour Music Fest», національному конкурсі вокалістів, який в основному орієнтований на співаків. Під час курсу, для вдосконалення виконання, заради переходу до наступного етапу конкурсу, також проводяться уроки вокальної техніки, інтерпретації та виступу на сцені.

У 2005 році Могол почав писати пісню під назвою «Musica e speranza» з Джіджі Д'Алессіо для участі у фестивалі в Санремо співака Джіджі Фініціо. Пізніше, знову з Д'Алессіо, він написав пісню «Essere una donna», представлену в Санремо співачкою Анною Татанджело. У 2006 році Могол брав участь у створенні альбому Д'Алессіо, в якому він був автором текстів чотирьох пісень («Un cuore malato», «Apri le braccia», «Una volta nella vita», «Nome cognome indirizzo e cellulare»). У 2007 році Могол і Д'Алессіо продовжили свою співпрацю, написавши пісню «Bambini». У 2009 році був випущений «MogolAudio2», альбом, що містить десять пісень з текстами, написаними Моголом, а також музику і аранжування музичного гурту «Audio2», чий вокаліст Джованні Донцеллі має голос, дуже схожий на голос Лючіо Баттісті, диск отримав «золоту» сертифікацію. У 2011 році Могол регулярно з'являвся як журі телешоу талантів «Io canto» на Canale 5. Того ж року він вирішив співпрацювати з музичним дуетом «BTwins», написавши «Brilli», мелодійну баладу, що потрапила до їхнього першого альбому, на музику Луки Сали і аранжування Франческо Мусакко. Потім Могол взяв участь у створенні саундтреку «Rio» до однойменного мультфільму, поширеного в Італії компанією «20th Century Fox». У 2012 році він написав текст офіційного гімну «La nostra canzone» для Італійської професійної футбольної ліги «Lega Pro», на музику Оскара Пруденте, яку також виконували «BTwins».

5 липня 2013 року Палермський університет присвоїв Моголу почесний ступінь в області теорії комунікації.

Могол на заході присвяченому «італійській пісні» (2018)

5 липня 2014 року Могол був нагороджений за музику Гран-прі «Корали-Сіті» в Альгеро. Разом з Джоні Барберою і Массімо Саттою, Могол брав участь у створенні компакт-диска «Le canzoni di Mogol Battisti in versione rock New Era» (вийшов 18 листопада 2014 року), в якому були представлені в новій рок-версії найбільші хіти, створені його творчим партнерством з Баттісті.[10]

У 2015 році він написав пісню «Sbandando» для Ероса Рамаццотті, що увійшла до альбому «Perfetto».

13 березня 2016 року, на знак пошани, Моголу була присвячена концертна-телетрансляція під назвою «Una sera bella per te, Mogol!», що вийшла у прайм-тайм на каналі Rete 4, під час якої деякі з найпопулярніших співаків Італії виконали його найвідоміші пісні.[11] 24 вересня і 1 жовтня того ж року, протягом двох вечорів, на каналі Rai 1 відбулася ще одна телетрансляція, на знак пошани для нього, «Viva Mogol!».

У вересні 2018 року Могол був одноголосно обраний головою правління «SIAE».[12] Також він був нагороджений орденом Мінерви в Університеті Габріеле д'Аннунціо.

Могол з'являється в документальному фільмі «Vinilici. Perché il vinile ama la musica» режисера Фульвіо Яннуччі 2018 року, де він підкреслив важливість дотримання авторських прав в музичному секторі.

27 жовтня 2019 року Італійська асоціація професіоналів із захисту авторських прав (Pro.Di.Da) і Національний центр досліджень Леопардіані вручили йому нагороду Джакомо Леопарді в місті Реканаті. В рамках того ж заходу сама Асоціація Pro.Di.Da, створена уповноваженими агентами «SIAE», надала Моголу почесне членство у ній.