Джордж Вількен Ромні

Народився в Мексиці в сім'ї мормонів. У 1912 році родина Ромні перебралася в США і осіла врешті-решт в Солт-Лейк-Сіті. Джордж Ромні навчався у кількох навчальних закладах, але так і не закінчив курсу, провів два роки в мормонських місіях в Англії і Шотландії, потім в кінці 1920-х років певний час працював спічрайтером, в 1930 році вступив на службу в алюмінієву корпорацію «Alcoa». З 1939 Ромні працював в Детройті в автомобільному бізнесі, досягнувши вершини своєї кар'єри в бізнесі до 1954 року, коли він очолив компанію «American Motors», яка виникла в результаті злиття двох великих фірм.

У 1961 році Ромні був призначений головою комісії з перегляду конституції штату Мічиган, а слідом за цим виграв у 1962 році губернаторські вибори штату й обіймав посаду губернатора Мічигану до 1969 року. За розпорядженням президента Ліндона Джонсона відправив частини Національної гвардії штату Мічиган для придушення бунту в Детройті 1967 року.

Ромні представляв помірковане крило Республіканської партії. У 1967 році Ромні виставив свою кандидатуру для участі в президентських виборах 1968 року від республіканців і за первинними опитуваннями його шанси розцінювалися доволі високо. Проте потім він виступив, до того ж у не цілком вдалих виразах, проти війни у ​​В'єтнамі, після чого підтримка Ромні в Республіканській партії різко впала, і на національній передвиборчій конференції республіканців він отримав лише голоси делегатів від свого Мічигану й мормонської Юти. Після обрання в 1968 році президента-республіканця Річарда Ніксона Ромні займав у його уряді посаду міністра житлового будівництва і міського господарства США (до 1973 року).

Син Джорджа Ромні Мітт також став американським політиком.

Як керівний директор Асоціації виробників автомобілів, Ромні подружився з тодішнім президентом Джорджем У. Мейсоном. Коли Мейсон став головою виробничої фірми Nash-Kelvinator у 1948 році, він запросив Ромні «вивчити бізнес з нуля» як свого помічника,[3] і новий керівник провів рік, працюючи в різних частинах компанії.[4] На заводі з виробництва холодильників у Детройті підрозділу Kelvinator, Ромні боровся з профспілкою Mechanics Educational Society of America, щоб запровадити нову програму виробничо-трудових відносин, яка попередила закриття всього підприємства.[5] Він звернувся до робітників, сказавши: «Я не студент коледжу. Я клав підлогу, я робив токарні роботи. Я проріджував буряк і шокував пшеницю».[5] Як протеже Мейсона, Ромні взяв на себе розробку Rambler.[6]

Мейсон довго домагався злиття Nash-Kelvinator з однією або кількома іншими компаніями, і 1 травня 1954 року вона об'єдналася з Hudson Motor Car, щоб стати American Motors Corporation (AMC).[7] Це було найбільше злиття в історії галузі, і Ромні став виконавчим віцепрезидентом нової фірми.[7] У жовтні 1954 року[8] Мейсон раптово помер від гострого панкреатиту та пневмонії.[9] Того ж місяця Ромні був призначений президентом і головою правління AMC.[10]

Коли Ромні вступив на посаду, він скасував план Мейсона щодо злиття AMC із Studebaker-Packard Corporation (або будь-яким іншим автовиробником).[11] Він реорганізував вище керівництво, залучив молодших керівників, а також обрізав і відновив дилерську мережу AMC.[12] Ромні вважав, що єдиний спосіб конкурувати з «Великою трійкою» (General Motors, Ford і Chrysler) — це зробити ставку на майбутнє AMC на новій лінійці автомобілів меншого розміру.[13] Разом з головним інженером Мідом Муром до кінця 1957 року Ромні повністю відмовився від «Неша і Гудзона» брендів, продажі яких відставали.[14] Бренд Rambler був обраний для розвитку та просування,[15] оскільки AMC дотримувався інноваційної стратегії: виробництво лише компактних автомобілів. Спочатку компанія погано боролася, втративши гроші в 1956 році, ще більше в 1957 році й зіткнувшись із дилерською мережею.[12][13][16] Ромні запровадив заходи заощадження та підвищення ефективності для всієї компанії, і він та інші керівники знизили свої зарплати до 35 відсотків.[17]

Хоча AMC був на межі захоплення корпоративним рейдером Луїсом Вольфсоном у 1957 році, Ромні зміг відбити його.[12] Потім продажі Rambler нарешті пішли, що призвело до несподіваного фінансового успіху AMC.[12] У 1958 році вона опублікувала свій перший квартальний прибуток за три роки, була єдиною автомобільною компанією, яка показала збільшення продажів під час спаду 1958 року, і перейшла з тринадцятого на сьоме місце серед світових виробників автомобілів.[14] На відміну від успіху Hudson в перегонах NASCAR на початку 1950-х років,[18] Ramblers були частими переможцями в Coast-to-Coast Mobil Economy Run, щорічній події на шосе США.[19][20][21] Продажі залишалися високими протягом 1960 і 1961 років; Rambler був третім найпопулярнішим автомобілем Америки обидва роки.[22]

Прихильник «конкурентного кооперативного споживання»,[23] Ромні був ефективним у своїх частих виступах перед Конгресом.[8] Він обговорював те, що він бачив як подвійне зло «великої праці» та «великого бізнесу», і закликав Конгрес розбити Велику трійку.[24] Оскільки автовиробники «Великої трійки» представляли все більші моделі, AMC вжила стратегію «газового винищувача з динозаврами»,[25] і Ромні став речником компанії в друкованій рекламі, публічних виступах та рекламних роликах у телевізійній програмі Діснейленду.[23] Відомий своїм стрімким стилем керівництва та ігноруванням організаційних схем та рівнів відповідальності, він часто писав тексти оголошень самостійно.[8]

Ромні став тим, кого автомобільний письменник Джо Шерман назвав «народним героєм американської автоіндустрії»,[26] і одним із перших високопоставлених керівників бізнесу, які добре розуміють медіа. Його зосередженість на малих автомобілях як виклик внутрішнім конкурентам AMC, а також на вторгнення іноземних автомобілів, було задокументовано в обкладинці журналу Time від 6 квітня 1959 року, де було зроблено висновок, що «Ромні зробив один з найбільш чудові робочі місця для продажу в промисловості США».[12] Повна його біографія була опублікована в 1960 році;[27] Відродження компанії зробило Ромні ім'ям на промови.[28] Associated Press називало Ромні людиною року в промисловості чотири роки поспіль, з 1958 по 1961 рік.[29]

Акції компанії зросли з 7 доларів за акцію до 90 доларів за акцію,[24] що зробило Ромні мільйонером з опціонів на акції.[30] Однак, щоразу, коли він відчував, що його зарплата та премія були надмірно високими протягом року, він повертав надлишок компанії.[30] Після початкової настороженості він розвинув добрі стосунки з лідером United Automobile Workers Волтером Ройтером,[8] і працівники AMC також скористалися новим на той час планом розподілу прибутку.[31] Ромні був одним із небагатьох керівників компаній Мічигану, які підтримували прийняття та імплементацію Закону штату про справедливу практику зайнятості.[32]

• LoveToKnow