Дикуль Валентин Іванович

Валентин Іванович Дикуль (рос. Валентин Иванович Дикуль; нар. 3 квітня 1948, Каунас, Литовська РСР, СРСР) — артист цирку, важкоатлет, керівник російського медико-реабілітаційного центру захворювань опорно-рухового апарату. Народний артист Росії (1999)[1].

Валентин Іванович Дикуль
Валентин Дикуль, 2011
Валентин Дикуль, 2011
Народився 3 квітня 1948(1948-04-03) (73 роки)
Каунас, Литовська РСР, СРСР
Громадянство  СРСР →  Росія
Діяльність артист цирку, центр захворювань опорно-рухового апарату
Дружина Людмила Олександрівна Дикуль (1951)
Батьки Іван Григорович Дикуль (1920—1950),
Анна Корніївна Дикуль (1925—1952)
Нагороди та премії
Народний артист Росії
 Валентин Іванович Дикуль у Вікісховищі

Біографія

Народився в місті Каунасі. Його батько Іван Григорович Дикуль (1920—1950), українець за національністю, був військовослужбовцем, у віці 30 років під час виконання службових обов'язків застрелений бандитами. Мати Анна Корніївна (1925—1952) померла в 27 років, коли Валентин ще ходив в дитячий сад. Його виховували до семи років бабуся і дідусь. З семи років жив у дитячих будинках: спочатку в Вільнюсі, потім — в Каунасі. У дев'ять років захопився цирком, допомагав ставити цирковий намет, чистити манеж, доглядати за тваринами, підмітати, мив підлогу.

У чотирнадцять років підробляв ремонтом мотоциклів. Займався гімнастикою, боротьбою, підняттям тягарів, еквілібр, акробатикою, жонглюванням, придумував трюки і фокуси. Записався в цирковій гурток в каунаському клубі.

У 1962 році Валентину йшов п'ятнадцятий рік, коли він почав виконувати свій перший номер повітряної гімнастики в Палаці спорту, на висоті 13 метрів. Несподівано лопнула сталева перекладина, до якої кріпилася страховка. Валентин Дикуль впав. Тиждень перебував у реанімації міської клінічної лікарні, потім в лікарняній палаті нейрохірургічного відділення. Діагноз лікарів: «Компресійний перелом хребта в поперековому відділі і черепно-мозкова травма», безліч локальних переломів.

Дикуль став тренуватися. Піднімав предмети, розтягував гумовий джгут, віджимався. Він займався по 5-6 годин на день, але ноги не діяли. Терплячи біль у хребті і втому, він виконував силові вправи і вивчав медичну літературу про хребет, збираючи необхідну інформацію. Лікарі просили його припинити витрачати даремно час і зусилля, пояснивши, що успіх неможливий. Але він продовжував займатися до повної знемоги. Став піднімати гантелі — спочатку маленькі, потім все більше збільшував вагу, розробляв всі м'язи спини, які були дієздатні. Далі у нього виникла ідея, що рухати потрібно і недіючі частини тіла, так ніби вони були здорові — повним циклом. Прив'язував до ніг мотузки і, пропускаючи під спинкою ліжка, яка грала роль блоку, тягнув за них — рухаючи ноги. Потім почав використовувати як противагу вантажі. Друзі допомогли встановити над ліжком систему блоків за схемою, намальованою Дикулем. Через вісім місяців його виписали з лікарні з інвалідністю першої групи.[2]

Центри Дикуля

У 1988 році був відкритий «Російський центр реабілітації хворих зі спинномозковими травмами і наслідками дитячого церебрального паралічу» — центр Дикуля. У наступні роки в Москві відкрилося кілька центрів В. І. Дикуля. В даний час найбільш відомі з них:

  • Московські центри В. І. Дикуля (включають в свою структуру — МРЦ (Медико-реабілітаційний центр) Бєляєво, МРЦ Лосиний острів, Клініку хірургії, Центр В. І. Дикуля в Останкіно (відкритий в 1988 р).[3]
  • Медико-реабілітаційні центри під керівництвом В. І. Дикуля (в свою структуру включають — Кунцевський центр В. І. Дикуля і Пресненський центр В. І. Дикуля).

У 1989—1991 був обраний народним депутатом СРСР і членом Верховної Ради СРСР.

Фільмографія
  • 1984 — Без сім'ї (фільм, 1984) — силач
  • 1984 — Пеппі Довгапанчоха (фільм, 1984) — силач «Індійський півень»
  • 1985 — Піраміда (документальний, про лікарську діяльність В. І. Дикуля)
  • 2004 — «Росія богатирська», фільм 1 «Валентин Дикуль» (телевізійний документальний фільм)[4]

Примітки
  1. Указ Президента РФ от 17.06.1999 N 786 «О награждении государственными наградами Российской Федерации» (російська). 7 июня 1999 года.
  2. Валентин Дикуль: «„Всю оставшуюся жизнь проведете в инвалидной коляске“, — сказали мне врачи. Но я решил бороться»
  3. Центри Декуля
  4. КИНО-ТЕАТР

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.