Димитрій (Галицький)

25 березня 1923 був хіротонізований на єпископа Старобільського, вікарія Харківської єпархії обновленстськими єпископами Євдокимом (Мещерським), Алексієм (Боженовим) та Іосифом (Михальчуком)[1].

Як писав єпископ Онуфрій (Гагалюк), висловив чистосердечне каяття щодо відступництва від церкви через обновленський розкол і 5 листопада 1924 року прийнятий Патріархом Тихоном в спілкування з Церквою без вирішення питання про чиноприйом[1].

Згідно даних Мануїла Лемешевського[2], 1925 року призначений єпископом Пирятинським, вікарієм Полтавської єпархії. Однак у своєму листі від 1 лютого 1926 року єпископ Онуфрій (Гагалюк) пише, чи можна визнавати єпископську хіротонію єпископа Димитрія, створену обновленстськими ієрархами. Зважаючи каяття єпископа Димитрія, участь в його єпископській хіротонії двох єпископів, поставлених до розколу, враховуючи визнання Патріархом Тихоном обновленстської єпископської хіротонії Александра (Раєвського) і потребу Українського екзархату в єпископах, єпископ Онуфрій пропонує визнати цю хіротонію. При цьому він висловлює побажання «щоб Дмитро Галицький послужив церкві в межах України, але не в Одеській і Херсонській єпархіях, де ім'я Дмитра Галицького буде суперечливим»[1].

З листопада 1926 року по вересень 1928 року висланий до Києва без права виїзду[3]. Взяв участь в проведеному 25-28 січня 1928 року в Києві з'їзді єпископів України.

З вересня 1928 року — єпископ Проскуровський, вікарій і керівник Подільської єпархії.

Помер 11 вересня 1932 року в місті Літині Вінницької області[4], похований там же на місцевому кладовищі.