Літин (смт)

Лі́тин селище міського типу в Україні, адміністративний центр колишнього Літинського району Вінницької області.

смт Літин
Герб Літина Прапор Літина
У центрі Літина, серпень 2009 року
У центрі Літина, серпень 2009 року
Країна  Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Вінницький район
Рада Літинська селищна рада
Код КАТОТТГ:
Облікова картка Літин 
Основні дані
Засноване 1391
Магдебурзьке право 1578
Статус із 1924 року
Площа 100.79 км²
Населення 6 584 (01.01.2021)[1]
Густота 992.93 осіб/км²
Поштовий індекс 22300—306
Телефонний код +380 4347
Географічні координати 49°19′38″ пн. ш. 28°05′00″ сх. д.
Висота над рівнем моря 254 м
Водойма Загар
Відстань
Найближча залізнична станція: Уладівка
До станції: 30 км
До обл. центру:
 - фізична: 28 км
 - залізницею: 54 км
 - автошляхами: 31,6 км
Селищна влада
Адреса 22300, Вінницька область, Вінницький район, с Літин, вул. Соборна, 32
Голова селищної ради Ткачук Антон Тарасович
Карта
Літин
Літин

Літин у Вікісховищі

Загальні дані

Літин розташований біля річки Згар. Площа села становить 13680 га.

У Літині проживає (2-а пол. 2000-х рр.) 50817 осіб, серед них:

Загальний житловий фонд (2-а пол. 2000-х рр.) становить 2 багатоквартирних будинків, або майже 17000 квартир та 24000 індивідуальних житлових будинків.

Тут розташована Літинська виправна колонія (№ 123).

Історія

Походження назви

Достовірним фактом можна вважати походження назви «Літин» від корня «літ», який складає основу географічної назви «Літва», що значить «Заболочена країна»[2]. У 1972 році районна газета «Радянське життя» опублікувала серію статей про древній Літин. Через рік до редакції завітав житель с. Боркова, пенсіонер-колгоспник Степан Захарович Валігура. Він переповів таку легенду: ‘Де Літин стоїть, у ту давню пору було тільки перехрестя доріг, по яких тяглися різні товари. А та місцевість і назви не мала, безлюдна була. Тільки на перехресті корчма стояла, у якій Літа горілкою торгувала, а горілка в ту пору з меду варилася. А навпроти степка в Згару на острові стояв мужицький монастир. [У документах XIX ст. дійсно є інформація про чоловічий монастир над річкою Згаром, поблизу Майдану Почапинецького (тепер с. Зоринці) — авт.] 3 Києва часто по цих дорогах проїздив у монастир Нестор Літописець, він родом був киянин. Певно і в корчму заїздив, і Літа добре його пригощала. Він у своєму літопису і назвав цю місцевість Літином — на ім'я Літи. І поставив герб Літина — чотири берези, а посередині корчма[2].

Перші згадки

Літин має давню і цікаву історію. Перші згадки про нього датуються кінцем XIV століття. Довгий час вважалося, що першою згадкою про Літин є грамота великого князя Свидригайла від 21 травня 1431 року. Ця грамота встановлювала межі володінь панів Микулинських і Кмитів[3]. Землі по ліву сторону від річки Кулиги, згідно з цим документом, належать Микулинським, а по праву, з Літином — є майном брацлавського землянина Кмити.

Проте, кілька років тому було знайдено документи, які доводять, що Літин старіший. В Національному історичному архіві Білорусі знайшли пергаментний документ — грамоту князя Федора Коріятовича, володаря Поділля — від 20 червня 1391 року. В ній йдеться про те, що Костянтин і Федір Коріатовичі дарять в «отчину и дидичну» Сокілець і інші привілеї своєму вірному слузі Гриньку: "А дали есмы ему границу к Сокольцю: от Чжюнькова долов Росью по устье Малой Торчице, а от Плискова долов Роской аж до устья, а от верха Кропивной аж до устья, а от устья Кропивной долов Богом аж до устья Собу, а от Дашевцов долов Собом, аж до устья Собу, а от Звенигорода дали мы ему границу аж по Конелыи. И со всеми с тыми потокы што в тым рекам сидят и по тых потоках, и с лесы, и с поли, и с дубравами, и со всеми с тыми вжитки…

А к той Соколецкой волости придали ему наша старейшая братья и мы Збынов поток весь от верха аж до устья а село Глинянець, а Вороновицю, а Прилук, а Ильинци, а на реце на Русаве дали есмы ему в трех местах люди садит. А также теща его княгини Андриановая Веинецьская дали пану Гринькови и своим детям своя села перед нами и передо всею нашею радою и с нашею волею: село Микулиньци, Литыню, Вонячин[4], Дешковци, Стрижевку, и со всем с тым, што к тому прислушаеть… " .

Тобто ця грамота не тільки зафіксувала низку географічних назв Вінничини, а й утвердила те, що на 1391 рік вони існували і мали своїх володарів, що вказує на їхній ще старіший вік.

У складі Речі Посполитої

На початку XVI століття поселення вважалось торговельним і ремісничим центром. У 1511 році навіть була затверджена Літинська міра продажу хліба. Через Літин проходив торговий шлях «Київ-Львів». На острові, утвореним річкою Згаром та її притокою Шмигавкою, було споруджено укріплений замок. 29 березня 1566 року Філон Кміта подільські маєтки, у тому числі й Літин, за дозволом короля[5] через їх віддаленість до місця державної служби поміняв на Чорнобиль. Отож з 1566 р. Літин, у власності Великих Князів Литовських — центр староства. У 1578 р. містечко отримало магдебурзьке право.

30 вересня 1604 року в містечку зупинялося українсько-польське військо яке 20 червня 1605 року захопило Москву.[6]

1648  — рік звільнення Літина загоном Максима Кривоноса від польсько-шляхетського панства. У листопаді 1653 року український гетьман Богдан Хмельницький приймав послів від татарського хана у Літині. Після визволення у 1648 р. став сотенним містечком Брацлавського полку.

Від серпня 1797 р. Літин став повітовим містом Подільської губернії — центром Літинського повіту. Щороку в ньому відбувалось до 4-х ярмарків.

Історія Літина XIX століття тісно пов'язана з іменем народного месника Устима Кармелюка. У 1814 р., 182223 рр., 1827 р., 183032 рр. він був за ґратами Літинської в'язниці, чекаючи на страту (вже у 2-й пол. ХХ ст. в одному з приміщень буцегарні розмістився Літинський краєзнавчий музей імені Устима Кармалюка). Очоливши повстання тюремних в'язнів, у 1827 р. народний герой здійснив втечу.

Вид на Літин, 1910 рік

У 1896 році в Літині було 11162 мешканці (5433 чоловіки та 5729 жінок), з їхнього числа юдеїв — 5040, православних — 3846, розкольників — 1135 (поповців — 385, безпоповців — 750), католиків — 880, протестантів — 162, представників інших вірувань — 99; за становим розподілом дворян у містечку налічувалось 410 осіб, представників духовного стану — 49, почесних громадян та купців — 686, міщан — 8 977, селян — 545, військових — 371, інших — 124. За статистикою того ж року в Літині були 3 православні церкви, 1 костел, 2 розкольницьких молитовних будинки і аж 4 синагоги та єврейських молитовних будинків. Загалом житлових будинків тоді налічувалось — 930, із них кам'яниць лише 12. Соціальну сферу в містечку представляли 2-класне міське чоловіче училище і 1 жіноче училище, а також лікарня, аптека, млин, 2 цегельних заводи та 1 шкіряний.

Національно-визвольні змагання 1917—1921 років

Восени 1919 року до Літина прибуває сотник із залогою Української Галицької Армії Омелян Колодницький, за короткий час не лише у місті, але й в повіті запанували порядок і спокій, населення на знак вдячності відкриває своїм коштом стрілецьку лічницю на 200 місць, де організувало догляд за хворими та пораненими. Відповіддю на відклик галицької залоги до командарма — генерала Тарнавського — прибула делегація містян з Літина. Осип Левицький: «Ми тільки й зазнали спокою за час перебування цеї команди», — заявляли вони й просили залишити О. Колодницького зі стрільцями, адже, відзначали літинці, «це рішає про життя наше, наших жінок і дітей».

У 1921 році, уже коли в окрузі закріпилася більшовицька влада, довкола Літина активно діяв український повстанський загін отамана Орла. 1 травня разом із повстанцями з Київщини без втрат захопили місто (де перебувало до 400 більшовиків) на одну ніч, аби визволити з тюрми одного з київців — поручника Красоту. При цьому повстанці розгромили ЧК, пошту, ревком, райвідділ міліції, в'язницю, а також військкомат, де перебував охоронний батальйон зі 120 червоноармійців, та здобули 20 коней[7].

Радянська влада

Від березня 1923 року Літин став центром однойменного району Вінницького округу.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 90 жителів Літина[8].

З 17 липня 1941 року по 20 березня 1944 року — Літин під нацистською окупацією. У роки Другої світової війни діяло гетто, куди нацистами насильно зганялися євреї[9].

В січні 1967 року відбулося відновлення статусу Літина як райцентру і початок нового функціонування Літинського району. За повоєнний час у містечку збудовані нові житлові будинки, об'єкти промислового і соціального призначення.

Економіка: промисловість, транспорт і торгівля

На території смт Літина розвивається промисловість, транспортна галузь.

Всього в Літині зареєстровано 453 підприємства, фірм, організацій, товариств. Основними бюджетонаповнювачами є:

  • ВАТ «Літинський молочний завод», на якому працює 463 ос.;
  • ТОВ «Літинський м'ясокомбінат» — 131 ос.;
  • ТОВ ВП «Маріо» — 140 ос.
  • ТОВ «Поділля» -

Через Літин проходить траса Вінниця Хмельницький (E50) як частина автошляху міжнародного значення Умань Краківець, Лісабон-Пекін. Північну частину району перетинає залізниця, на якій розташована станція Уладівка (протяжність — 9 км).

У селищі працюють 42 об'єкти торгівлі, 2 ринки, підприємства побутового обслуговування.

У 2014 р. бюджет Літина становив 6,87 млн грн.[10]

Соціальна сфера

Літинська музична школа

На території Літина функціонують наступні заклади соціальної сфери (медицини і освіти, у тому числі позашкільної):

  • центральна районна лікарня
  • РайСЕС, 5 аптек і аптечний кіоск
  • 2 загальноосвітніх школи І-ІІІ ст.
  • два дитячих садочки
  • ДЮСШ, ЦДЮТ, музична школа
  • Університет культури
  • Районний Будинок культури

У смт Літині газифіковано ЦРЛ, школи, дитячі садки, заклади культури і спорту, установи, підприємства, організації. Природним газом користується значна кількість мешканців містечка.

Культура

Центральний вхід до Парку культури і відпочинку

У Літині функціонують різноманітні заклади культури, культурно-мистецькі об'єднання, творчі колективи.

Осередком культурного життя Літина (і всього району) є районний будинок культури. Функціонують бібліотеки, у тому числі центральна районна та дитяча, при освітніх закладах тощо.

В Літині функціонує громадська культурно-наукова організація Подільський народний університет Культури[11]. Гордістю містечка і району є Літинський краєзнавчий музей імені Устима Кармалюка.

Працює районний кінотеатр. Улюбленим місцем відпочинку містян є Парк культури та відпочинку.

У містечку збереглися каземати старої в'язниці (пам'ятка XVIIIXIX ст.); встановлено низку пам'ятників, пам'ятних знаків і меморіалів — меморіал воїнам ДСВ ; меморіал загиблих у війні в Афганістані та пам'ятний знак жертвам голодоморів і політичних репресій (за незалежності України).

Відомі люди

Народилися

Літинські старости

  • Александер Суходольскі — тесть Миколая Дідушицького (помер 1682)[12]
  • Міхал Сьвідзінський радомський каштелян, син Станіслава
  • Ян Каз. Красінський — підскарбій великий коронний[13]
  • N. Стшалковський гербу Правдич — чоловік Катажини Фредро
  • Александер Стшалковський — син попереднього[14]

Галерея

Виноски

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Історія Літина. www.my-litin.narod.ru. Процитовано 2 червня 2017.
  3. Грамоти великих князів литовських з 1390 по 1569 рік / Під редакцією В.Антоновича та К.Козловського. — К., 1868. — X + II + 166 с. (рос.)
  4. (тепер Городище Літинського району)
  5. Czarnobyl // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 751. (пол.) S. 751
  6. Похід на Москву / П. Блавацький. – Київ: Видавець Корбуш, 2020. – 208 с. ISBN 978-966-2955-49-1
  7. Гальчевський Яків. Проти червоних окупантів // Кам'янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2011. — 360 с.
  8. Літин. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
  9. Maryna., Dubyk,; Марина., Дубик, (2000). Dovidnyk pro tabory, ti︠u︡rmy ta hetto na okupovaniĭ terytoriï Ukraïny (1941-1944) = Handbuch der Lager, Gefängnisse und Ghettos auf dem besetzten Territorium der Ukraine (1941-1944). Kyïv: Derz︠h︡avnyĭ komitet arkhiviv Ukraïny. ISBN 9665041886. OCLC 45595209.
  10. Прийнято бюджет на 2014 рік селища Літин. lityn-selrada.com.ua (uk-ua). Процитовано 2 червня 2017.[недоступне посилання з листопадаа 2019]
  11. Вебсторінка Подільського народного університету Культури
  12. Dzieduszyccy (01) Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine. (пол.)
  13. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 2 — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1738. — 761 s. — S. 699. (пол.)
  14. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — 820 s. — S. 223—224. (пол.)

Джерела і посилання

Література

  • В.Я. Поліщук, О.Б. Чак. Лі́тин // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.378-389


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.