Дирекційний кут

Дирекці́йний кут (рос. дирекционный угол, англ. grid bearing, grid azimuth; directional angle; нім. Richtungswinkel m, Richtwinkel m, topographischer Azimut n, m, Gitterazimut n, m) кут в горизонтальній площині, між напрямком, паралельним осі абсцис та даним напрямком, відлічений за годинниковою стрілкою. В геодезії і маркшейдерії.

Означення дирекційного кута

Дирекційний кут відраховується від напряму осьового меридіана до даного напряму. (Слісенко Я. А.)

6-ти градусні зони в проєкції Гауса — Крюгера
1-а чверть n-градусної зони і лінії паралельні до осьового меридіана

Всю кулясту земну поверхню не можна перенести на площину без розривів і спотворень. Тому її ділять на рівні частини, обмежені меридіанами з різницею довгот n градусів, звані n-градусними координатними зонами. У кожній такій зоні за вертикальну вісь координат (вісь Х[уточнити]) прийнято осьовий меридіан. Горизонтальна вісь Y[уточнити] доповнює систему до правої і збігається у всіх зонах із лінією екватора. Перетин осей у кожній зоні приймається за початок координат. Додатними вважаються значення координат X на північ від лінії екватора (OY). Кут за годинниковою стрілкою від 0° до 360° між північним напрямком осі Х (вертикальною лінією кілометрової сітки) і напрямком на предмет є дирекційним кутом.[1]

Дирекційні кути застосовують при виконанні зарубок або прокладанні полігонометричного ходу шляхом передання кутових вимірювань від напрямку з відомим дирекційним кутом до шуканих[2].

Дирекційні кути напрямків можуть визначатися геодезичним, магнітним, астрономічним і гіроскопічним способами, а також методами космічної геодезії.

Взаємозв'язок дирекційного кута з іншими кутами орієнтування

Шкали географічних координат і кілометрова сітка на карті масштабом 1:25000. Зіставлення кутових і прямокутних координат

Магнітний азимут

Магнітний спосіб полягає у визначенні за допомогою магнітної стрілки компаса (бусолі) і за даними про схилення магнітної стрілки.[2]

Наближені значення дирекційних кутів напрямків () з точністю порядку 10-25 мінут можна обчислити зі значення магнітного азимуту напрямку (), визначеного за допомогою компаса або орієнтир-бусолі, що входить до комплекту додаткового обладнання теодолітів та тахеометрів. Орієнтир-бусоль призначена для визначення магнітних азимутів напрямів (з точністю 1-60 кутових секунд). Для переходу від магнітного азимуту до дирекційного кута необхідно знати схилення магнітної стрілки (), яке визначають, як правило, на вихідному геодезичному пункті в районі виконання робіт та зазначають на топографічних картах.

Географічний азимут

Географічний азимут є дирекційним кутом.

Геодезичний румб

Геодезичний румб та дирекційний кут пов'язані формулами: I чверть 

II чверть

III чверть

IV чверть

Навігаційний румб

Зв'язок між навігаційним та дирекційним кутом встановлюється за формулою:

- відхилення магнітної стрілки вліво відносно норду;

+ відхилення магнітної стрілки вправо відносно норду

Зближення меридіанів

Зближення меридіанів — кут між істинним меридіаном та вертикальною лінією кілометрової сітки або лінією паралельною їй[3]. Зближення меридіанів, яке зазначають на топографічних картах, стосується середньої (центральної) точки аркуша[4].

Обернена геодезична задача

Дирекційний кут напряму на орієнтир можна обчислити, розв'язавши обернену геодезичну задачу, якщо відомі плоскі прямокутні координати початкової точки та орієнтиру.

Розв'язують обернену геодезичну задачу в такому порядку:

1) обчислюють прирости координат:

2) з розв'язку прямокутного трикутника визначають румб лінії:

.

звідки

3) за знаками приростів координат і за відомим румбом лінії визначають дирекційний кут лінії

Чверть (напрямок) Зв'язок румба та дирекційного кута Знак приросту Знак приросту
1 північний схід + +
2 південний схід - +
3 південний захід - -
4 північний захід + -

4) визначають горизонтальне прокладання (довжину лінії)

.[5]

Примітки

  1. А.Ф. Лахин Б.Е. Бызов И.М. Прищепа. Военная топография для курсантов учебных подразделений. — Москва : Военное издательство Министерства Обороны СССР, 1973. — С. 126.
  2. Дирекційний кут (рос.)
  3. А.Ф. Лахин Б.Е. Бызов И.М. Прищепа. Военная топография для курсантов учебных подразделений. — Москва : Военное издательство Министерства Обороны СССР, 1973. — С. 135.
  4. 1.14. Дирекційні кути і азимути (рос.)
  5. Обернена геодезична задача (рос.)

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.