Дир бул щил

Дир бул щил рос. Дыр бул щыл — вірш Олексія Єлісейовича Кручоних, що написаний з використанням «заумы» (зарозумілої мови), в якому, за словами самого автора, «більше російського національного, ніж у всій поезії Пушкіна»[1].

Кручоних написав цей вірш у грудні 1912 року. Цю дату потім автор назвав «часом виникнення заумі як явища (тобто мови, що має не підсобне значення), якою пишуть цілі самостійні твори, а не лише окремі їх частини (у вигляді приспіву, звукової прикраси тощо)»[2]. Ініціатором створення твору з «невідомих слів» став Давид Бурлюк[3]. «Дир бул щил» був опублікований у січні 1913 року в циклі «3 вірші» у книзі Кручоних «Помада»[4]. На думку Кручоних, цей вірш згодом став набагато відомішим за нього самого[5].

У своїй спільній декларації «Слово як таке» Хлєбников і Кручоних  проголосили вірш «Дир бул щил» першим зразком «іншого звуку і словосполучення»[6]. У тій самій декларації «Дир бул щил» слугує прикладом «неприємного для слуху» невирішеного дисонансу, причиною якого є «дисонанс душі»[7].

Різним інтерпретаціям «Дир бул щил» присвячені роботи Джеральда Янечека і Миколи Богомолова[8]. Ігор Терентьєв вважав «Дир бул щил» загадковим і таємним віршем, який означав «діру в майбутнє»[6]. Давид Бурлюк писав, що Кручених «сам того не знаючи» створив перший вірш на принципі «ініціалізації словес», тобто «дир бул щил» означає «дірою буде некрасиве обличчя щасливих йолопів»[7]. Зінаїда Гіппіус трактувала вірш Олексія Кручених як «те, що сталося з Росією», а Павло Флоренський іронічно описував його як «щось лісове, коричневе, кострубате, скуйовджене вистрибнуло і рипучим голосом „р л ез“ виводить, як немазані двері»[8]. На думку Владислава Ходасевича, знамените «Дир бул щил» «було вичерпним втіленням цієї течії (футуризму), його початком і кінцем, першим криком і лебединою піснею. Далі йти було нікуди, та й непотрібно, бо все інше того ж роду було б простим „переспівом“»[9].