Ходасевич Владислав Феліціанович

Владислав Феліціанович Ходасевич (нар. 16 (28) травня 1886(18860528), Москва — пом. 14 червня 1939, Париж) — російський поет. Виступав також як критик, мемуарист і історик літератури, пушкініст.

Владислав Феліціанович Ходасевич
Владислав Фелицианович Ходасевич
Ім'я при народженні Владислав Фелицианович Ходасевич
Народився 16 (28) травня 1886(1886-05-28)
Москва,
Російська імперія Франція
Помер 14 червня 1939(1939-06-14) (53 роки)
Париж,
Франція
·рак печінки
Країна  Російська імперія
 Франція
 Російська республіка
 РРФСР
Діяльність поет
Alma mater Юридичний факультет Московського державного університетуd
Мова творів російська
Роки активності з 1906
 Ходасевич Владислав Феліціанович у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Роботи у  Вікіджерелах

Біографія

Походження

Батько поета, Феліціан Іванович (1834—1911), походив із збіднілої польської дворянської сім'ї Масла-Ходасевичів (іноді Ходасевич називав свого батька «литвином»), навчався в Академії мистецтв. Спроби молодого Феліціана стати художником не вдалися, і він став фотографом, працював в Тулі і Москві, зокрема, фотографував Льва Толстого, і, нарешті, відкрив у Москві магазин фотографічного приладдя. Життєвий шлях батька точно викладено у вірші Ходасевича «Дактилі».
Мати поета, Софія Яківна (1846—1911), була дочкою відомого єврейського літератора Якова Олександровича Брафмана (1824—1879), який згодом перейшов у православ'я (1858) і присвятив своє подальше життя т. з. «реформі єврейського побуту» з християнських позицій. Незважаючи на це Софія Яківна була віддана в польську родину і виховувалася ревною католичкою. В католицтво був хрещений і сам Ходасевич.
Старший брат поета, Михайло Феліціанович (1865—1925), став відомим адвокатом, його дочка, художниця Валентина Ходасевич (1894—1970), зокрема, написала портрет свого дядька Владислава. Поет жив у будинку брата під час навчання в університеті і в подальшому, аж до від'їзду з Росії, підтримував з ним теплі стосунки.

Освіта

Поет закінчив 3-ю московську гімназію і потім, в 1904 році, вступив у Московський університет на юридичний факультет, однак восени наступного року перейшов на історико-філологічний, де навчався з перервами до весни 1910 року. Тоді ж відвідував московський літературний гурток, де виступали з читанням віршів і доповідей В. Брюсов, А. Білий, К.Бальмонт, Вяч. Іванов. Зустріч з символістами, літературними кумирами покоління, змінила життя Ходасевича. Вже в юності відчувши покликання поета, університету Ходасевич не закінчив. У 1905 році він одружився з Мариною Ерастівною Риндіною. Шлюб був нещасливим — вже в кінці 1907 року вони розлучилися.

Початок творчості

Перші роки

До 1906 відноситься початок систематичної діяльності Ходасевича-критика. Як літератор дебютував у 1907 книгою віршів «Молодість», яку згодом вважав вкрай незрілою. Свій другий збірник «Щасливий будиночок» (1914) Ходасевич оцінював більш поблажливо. За шість років, що минули від написання «Молодості» до «Щасливого будиночка», Ходасевич став професійним літератором, які заробляють на життя перекладами, рецензіями і фейлетонами.
Ходасевич сам надавав особливого значення тому факту, що «запізнився» до розквіту символізму, тоді як естетика акмеїзму залишилася йому далекою, а футуризм був рішуче неприйнятний.[1] Тим не менш на ранню творчість Ходасевича має великий вплив творчість В. Брюсова, який, не визнавав поетичних осяянь і вважав, що поетичне натхнення має жорстко контролюватися знанням таємниць ремесла.

Революція

У роки першої світової війни Ходасевич отримує «білий квиток» за станом здоров'я і співпрацює в «Російських відомостях», «Ранку Росії», а в 1917 році — у «Новому житті». Через туберкульоз хребта літо 1916 і 1917 років він провів у Коктебелі, у поета Максиміліана Волошина. Ходасевич з захопленням прийняв Лютневу революцію і погодився співпрацювати з більшовиками після Жовтневої революції, але швидко прийшов до висновку, що «при більшовиках літературна діяльність неможлива», і вирішив «писати хіба лише для себе». У 1918 році разом з Л. Яффе він видав книгу «Єврейська антологія. Збірник молодої єврейської поезії»; працював секретарем третейського суду. В 1918-19 роках служив у репертуарній секції театрального відділу Наркомосвіти. Ходасевич брав участь в організації книжкової крамниці на паях (1918-19), де відомі письменники (Осоргин, Муратов, Зайців, Б. Грифцов та ін) особисто чергували за прилавком. У перші післяреволюційні роки Ходасевич вів заняття з молодими літераторами, що входили в московський Пролеткульт, у 1918-20 завідував московським відділенням організованого М. Горьким видавництва «Всесвітня література». На початку 1921 переїхав до Петрограда, отримавши житло в «Будинку мистецтв», який став свого роду комуною для вчених і письменників, які залишилися в північній столиці. Там відбулося знайомство з Н.Берберовою, його дружиною (брак 1921—1932) і супутницею у перше емігрантське десятиліття, що почалося з від'їзду в Ригу по відрядженню, підписаному А. В. Луначарським.[1] В 1920 році вийшла третя книга віршів Ходасевича «Шляхом зерна».

Еміграція

22 червня 1922 року Ходасевич з Н.Берберовою їдуть через Ригу в Берлін. Тоді ж, в Петербурзі та Берліні, виходить четверта книга віршів Ходасевича «Важка ліра».

Владислав Ходасевич та Ніна Берберова в Соренто 1924 рік

У 1922-1923 роках, живучи в Берліні, Ходасевич багато спілкувався з Андрієм Бєлим, у 1922-1925 роках (з перервами) жив у родині Горького, якого високо цінував як особистість (а не як письменника), визнавав його авторитет, вбачав у ньому гаранта гіпотетичного повернення на батьківщину, але знав і слабкі властивості характеру Горького, з яких найбільш уразливим вважав «вкрай заплутане ставлення до правди і брехні, яке позначилося дуже рано і зробило рішучий вплив на його творчість, так і на всю його життя». В цей же час Ходасевич і Горький заснували (за участю В. Шкловського) журнал «Бесіда» (вийшло шість номерів), де друкувалися радянські автори. У березні 1925 року радянське посольство в Римі відмовило Ходасевичу в продовженні паспорта, запропонувавши повернутися до Москви. Але Ходасевич і Берберова розуміли, що повернення в СРСР неможливо, так як Ходасевич опублікував у кількох виданнях фейлетони про радянську літературу і статті про діяльність ГПУ за кордоном, після чого радянська преса звинуватила поета у «білогвардейщині». Він вирішив не повертатися на батьківщину, остаточно ставши емігрантом.

У 1925 році Ходасевич і Берберова переїхали до Парижа. Поет друкувався в газетах «Дні» і «Останні новини». З лютого1927 року до кінця життя очолював літературний відділ газети «Відродження». У тому ж році випустив збірку віршів «Європейська ніч». Після цього Ходасевич практично перестав писати вірші, приділяючи увагу критиці, і незабаром став провідним критиком літератури російського зарубіжжя. Як критик вів полеміку з Р. Івановим і Р. Адамовичем, зокрема, про завдання літератури еміграції, про призначення поезії і її кризу. Писав огляди (разом з Н. Берберовою) радянської літератури (за підписом «Гулівер»), підтримував поетичну групу «Перехрестя», високо відгукувався про творчість В. Набокова, який став його другом.

З 1928року Ходасевич працював над мемуарами. Написав біографічну книгу «Державін», але намір написати біографію Пушкіна Ходасевич залишив через погіршення здоров'я («Тепер і на цьому, як і на віршах, я поставив хрест. Тепер у мене немає нічого», — писав він 19 липня 1932 року Берберовій, з якою вони розлучилися в квітні того ж року). У 1933 році він одружився з Ольгою Марголіною (1890—1942). Положення Ходасевича в еміграції було важким, жив він відокремлено. За кілька тижнів до смерті Ходасевича вийшла його книга спогадів Некрополь (1939)[2], для якої їм змінені і доповнені мемуарні нариси про яскравих особистостей Срібного століття (В. Брюсова, близького друга молодих років поета Муні, О. Блока, М. Горького, А. Бєлого, Л. Гумільова, М. Гершензона та ін), які з'являлися в періодиці з 1925. Намагаючись не торкатися політики, автор показав епоху, коли «жили в несамовитому напруженні, у вічному порушення, загостреності, у лихоманці», і створив точний портрет часу, постав заплутаним «у загальну мережу кохань і ненавистей, особистих і літературних».[1] Помер Владислав Ходасевич 14 червня 1939року в Парижі, після операції. Похований в передмісті Парижа на кладовищі Булонь-Біянкур.

Бібліографія
  • Владислав Ходасевич. Молодость: Первая книга стихов. М.: Гриф, 1907. — 66 с.
  • Владислав Ходасевич. Счастливый домик: Вторая книга стихов / Обл. И. И. Мозалевского. М.: Альциона, 1914. — 79 с. — 1000 экз.
  • Еврейская антология. Сборник молодой еврейской поэзии. Под редакцией В. Ф. Ходасевича и Л. Б. Яффе. М., 1918.
  • Владислав Ходасевич. Путём зерна: Третья книга стихов. М.: Творчество, 1920. — 48 с. — 18000 экз.
  • Владислав Ходасевич. Счастливый домик: Вторая книга стихов. Изд. 2-е. Пб.; Берлин: Изд. З. И. Гржебина, 1922. — 72 с.
  • Владислав Ходасевич. Тяжелая лира: Четвёртая книга стихов. 1920—1922. М.; Пг.: Гиз, 1922. — 60 с. — 3000 экз.
  • Владислав Ходасевич. Из еврейских поэтов. Петербург-Берлин: Изд-во З. И. Гржебина, 1922.
  • Владислав Ходасевич. Собрание стихов / Обл. М. В. Добужинского. Париж.: Возрождение, 1927. — 184 с. (помимо большинства стихов из сборников «Путём зерна» и «Тяжёлая лира» включает новый цикл «Европейская ночь»)
  • Владислав Ходасевич. Державин. Париж: Изд-во «Современные записки», 1931.
  • Владислав Ходасевич. О Пушкине. Берлин: Петрополис, 1937.
  • Владислав Ходасевич. Некрополь: воспоминания. Bruxelles: Les éd. Petropolis, 1939.
  • Владислав Ходасевич. Собрание стихов в двух томах. (Составление,) редакция и примечания Юрия Колкера. La Presse Libre, Paris, 1982-83.
  • В. Ф. Ходасевич. Державин. — М.: Книга, 1988. — 384 с. (Писатели о писателях) Тираж 200 000 экз. ISBN 5-212-00073-4
  • В. Ф. Ходасевич. Собрание стихотворений. — М.: Молодая гвардия, 1989. — 183 с. ISBN 5-235-01129-5
  • В. Ф. Ходасевич. Стихотворения. — Л.: Сов. писатель, 1989. — 464 с. (Библиотека поэта, Большая серия, Издание третье) Тираж 100 000 экз. ISBN 5-265-00954-X
  • В. Ф. Ходасевич. Стихотворения. — Л.: Искусство, 1989. — 95 с.
  • В. Ф. Ходасевич. Стихотворения. (Библиотечка журнала «Полиграфия») — М.: Детская книга, 1990. — 126 с.
  • В. Ф. Ходасевич. Стихотворения / Сост., вступ. ст., прим. В. П. Зверев. — М.: Молодая гвардия, 1991. — 223 с.
  • В. Ф. Ходасевич. Некрополь. — М.: Сов. писатель — Олимп, 1991. — 192 с. Тираж 100 000 экз. ISBN 5-265-02572-3
  • В. Ф. Ходасевич. Колеблемый треножник: Избранное. — М.: Советский писатель, 1991. — ??? с.
  • В. Ф. Ходасевич. Собрание стихотворений. — М.: Центурион Интерпракс, 1992. — 448 с. ISBN 5-7085-0058-1
  • В. Ф. Ходасевич. По бульварам. Стихотворения 1904—1937 гг. Литературно-исторические статьи. (Из поэтического наследия.) / Редактор-составитель И. А. Курамжина. — М.: Центр-100, 1996. — 288 с.
  • В. Ф. Ходасевич. Собрание сочинений в 4 т. — М.: Согласие, 1996—1997.
  • В. Ф. Ходасевич. Некрополь. — М.: Вагриус, 2001. — 244 с. ISBN 5-264-00160-X
  • В. Ф. Ходасевич. Стихотворения / Сост., подгот. текста, вступ. ст., примеч. Дж. Малмстада. — СПб.: Академический проект, 2001. — 272 с. (Новая библиотека поэта, Малая серия)
  • В. Ф. Ходасевич. Стихотворения / Сост. В. Зверев. — М.: Звонница-МГ, 2003. — 320 с. ISBN 5-88093-035-1
  • В. Ф. Ходасевич. Стихотворения. — М.: Профиздат, 2007. — 208 с. ISBN 978-5-255-01558-0

Література
  • З історії російської поезії початку 20 ст. — М.: 1976.
  • Юрій Колкер. Айдесская прохолода. Нарис життя і творчості В. Ф. Ходасевича. // У кн.: Владислав Ходасевич. Збори віршів у двох томах. Складання, редакція і примітки Юрія Колкера. La Presse Libre, Paris, 1982-83, сс.271-350.
  • Юрій Колкер. Університетські роки Ходасевича. // газета " Русская мысль № 3624, Париж, 6 червня 1986.
  • Юрій Колкер. Саул Черниховский і Владислав Ходасевич. // У кн.: Єврейський Самвидав, том 26. Ленінградський єврейський альманах, № 1-4, під редакцією Юрія Колкера. Центр по дослідженню і документації східноєвропейського єврейства при Єврейському університеті в Єрусалимі, Єрусалим, 1988, стор 29-33.
  • Н. А. Богомолов. Життя і поезія Владислава Ходасевича // У кн. В. Ф. Ходасевич. Вірші. — Л.: 1989. — с. 5-51.
  • Зі спогадів Ганни Іванівни Ходасевич, уродженої Чулкової // У кн. Ходасевич В. Ф. Збори віршів. — М: 1992. — С. 413—433.
  • Юрій Колкер. Останній поет старої Росії. // У кн.: Євреї в культурі російського зарубіжжя, II. Укладач М. Пархомівський, Єрусалим, 1993.
  • Строфи століття. Антологія російської поезії — Мінськ-М.: 1995.
  • Російське зарубіжжя. Золота книга еміграції. Перша третина xx століття. Біографічний енциклопедичний словник. М., 1997.
  • Юрій Колкер. Ходасевич, або Триєдиний заповіт Вольтера. // Газета " Русская мысль № 4289, Париж, 14-20 жовтня 1999
  • Дмитро Биков. Владислав Фелицианович Ходасевич // Російська література. Ч. 2. ХХ століття / Глав. ред. М. Д. Аксьонова. — М.: Аванта+, 2001. — С. 267—276.
  • В. І. Шубінський Владислав Ходасевич. Чающий і говорить. — СПб.: «Віта Нова», 2011. — 720 с. — ISBN 978-5-93898-329-8 — Серія: Життєпис.
  • Ніна Щербак. «Мною скоєне так мало». Володимир Ходасевич//Щербак Н. Любов поетів срібного століття. М.:Астрель, СПб: Астрель-СПб, 2012. С. 40-56
  • Томас Урбан: Русские писатели в Берлине в 20-е годы ХХ века; Санкт-Петербург 2014, с. 203-213.

Джерела
  1. http://www.krugosvet.ru/enc/kultura_i_obrazovanie/literatura/HODASEVICH_VLADISLAV_FELITSIANOVICH.html
  2. http://az.lib.ru/h/hodasewich_w_f/text_0020.shtml
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.