Дискурси про сіль і залізо

Дискурси про сіль і залізо (кит. трад.: 鹽鐵論; піньїнь: Yán Tiě Lùn) — дебати, що відбулися при імператорському дворі у 81 році до н. е., щодо державної політики в Китаї за правління династії Хань. Попередній імператор, Лю Че, скасував політику laissez-faire своїх попередників і ввів широке розмаїття державних інтервенцій, таких як: впровадження державних монополій на видобуток у Китаї солі й заліза, схеми стабілізації цін і податок на капітал. Ці дії спричинили палкі дебати з приводу політики імператора. Після його смерті, під час правління Лю Фуліна, регент Хо Гуан закликав усіх вчених імперії прийти до столиці, Чананя, для обговорення державної економічної політики.[1][2]

Історія Китаю
Історія Китаю:
Епоха неоліту
Три правителі і п'ять імператорів
Династія Ся
Династія Шан
Династія Чжоу
Східна Чжоу Період Чуньцю
Період Чжаньго
Династія Цінь
(Династія Чу) — смутний час
Династія Хань Західна Хань
Династія Сінь, Ван Ман
Східна Хань
Епоха трьох держав Династія Вей Династія Шу Династія У
Західна Цзінь
Шістнадцать варварських держав Східна Цзінь
Південні і Північні династії
Династія Суй
Династія Тан
Республіка Китай

У дебатах вирізнялися дві фракції, що протистояли одна одній, — реформісти та модерністи. Реформісти були здебільшого конфуціанськими вченими, що протистояли політиці імператора Лю Че та вимагали скасування монополій на сіль і залізо, припинення державних схем зі стабілізації цін і величезних скорочень державних видатків, щоб полегшити тягар на суспільстві. Модерністи підтримували продовження політики імператора Лю Че, щоб спрямувати прибутки приватних торговців у державну казну з метою фінансування урядових військових і колонізаторських кампаній на півночі та заході.[3]

Результати цих дебатів були змішаними. Модерністи були більш успішними та їх політика продовжувалася і після імператора Лю Че протягом більшої частини періоду Західної (Ранньої) Хань. Проте реформісти скасували цю політику, окрім державної монополії на карбування монет, під час Східної (Пізньої) Хань.[4]

«Дискурси про сіль і залізо» збереглися у вигляді задокументованих діалогів, які являють собою цінне письмове свідчення економічних умов, політики й суспільних дискусій тогочасного Китаю.[3]

Примітки
  1. Wagner, 2001, с. 13-14.
  2. Twitchett, 1986, с. 563.
  3. Twitchett, 1986, с. 187-190.
  4. Twitchett, 1986, с. 587-588.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.